Сирійська ставка Ердогана: чому Туреччина йде на конфлікт із союзниками

П'ятниця, 26 січня 2018, 10:33 — , Університет Тарту (Естонія)

Рішення Туреччини знову ввести війська на територію сусідньої Сирії видається дивним лише на перший погляд.

Дійсно, операція "Оливкова гілка" явно суперечить заяві президента Реджепа Таїпа Ердогана про те, що турецька військова операція в Сирії завершиться лише тоді, коли кілька мільйонів сирійських біженців повернуться з Туреччини на батьківщину. Тим більше, що 3,5 мільйони сирійських біженців стали досить важким тягарем для Анкари, адже всіх їх треба забезпечувати, і це також помітно збільшило ризики, пов'язані з внутрішньою безпекою в самій Туреччині.

І звісно, важко повірити поясненням Анкари, що це суто антитерористична операція, а вторгненням на територію північної Сирії і проведенням там військової і антитерористичної операції проти курдів Туреччина нібито захищає безпеку своєї країни і всього регіону, а також південних рубежів НАТО.

Безумовно, прикордонний тероризм у Сирії є серйозною проблемою, але навряд чи він є головним фактором, який змусив Анкару вдатися до такого рішучого військового втручання в північну Сирію, саме туди, де живуть курди.

Курди обрані не випадково. Туреччина давно мріє звести з ними рахунки.

Варто побоюватися і того, що цілі Ердогана – набагато менш прозаїчні і що пропагандистськими гаслами про боротьбу з тероризмом Анкара, мабуть, намагається завуалювати свої агресивні прагнення.

Політика Ердогана, особливо останнього року – це політика неоосманіста, що мріє про відродження колишньої величі Туреччини епохи Османської імперії або хоча б частково впливу Туреччини епохи османів.

Примітно й те, що останнім часом ми бачимо зближення Ердогана і Путіна, і можна сказати, що обох лідерів об'єднує певна схожість у політичному підході. Почавши великомасштабні військові дії в Сирії, Анкара спробує, мабуть, досягти одразу кількох політичних цілей:

1) порушити можливості співпраці між курдами, що живуть у східній Туреччині, і курдами з північної Сирії;

2) не допустити створення напівнезалежного чи автономного сирійського Курдистану, наприклад, за іракським сценарієм;

3) на тлі нової військової операції Ердоган намагатиметься посилити свою владу у власній країні під егідою боротьби із зовнішнім і внутрішнім ворогом.

Не випадково разом із початком "Оливкової гілки" в Туреччині вже відбулася низка нових арештів.

Ризикнемо припустити також, що, ймовірно, Анкара бажає до певної міри "підрізати крила" президенту Сирії Башару Асаду, який лише завдяки підтримці Тегерана і Москви не тільки втримався на хиткому троні, а навіть зміг повернути ряд раніше втрачених територій і розширити свій майже втрачений вплив у Сирії.

Туреччині не подобається алавітський режим клану Асада, і Анкара якщо не прямо, то опосередковано, через підтримку антиасадівської коаліції із сунітів, може спробувати похитнути позиції дамаського "еміра". Бажання Ердогана – не лише вказати Асаду його місце, але також стати гегемоном усього Леванту, а в ідеалі – першою скрипкою взагалі на Близькому Сході.

Чи подобається це Кремлю? Швидше за все, ні. Але схвалення Кремлем (принаймні, на словах) дій Туреччини проти сирійських курдів є далеко не випадковим.

Для Москви фігура Асада – свого роду "священна корова", адже він – останній арабський друг Москви, тому, мабуть, Путін і Ердоган домовилися: Ердоган не чіпає Асада, а Путін натомість не заважає Анкарі "розбиратися" з курдами в Сирії.

Є й інша причина, чому Путін не протестує проти дій Анкари в курдській частині Сирії, яку Асад все одно не контролює, а саме: антизахідна риторика Анкари, яка останнім часом набирає обертів, дуже імпонує путінському режиму. І навіть якщо офіційний Дамаск протестує проти турецького втручання, то Москва заплющує на це очі.

Крім того, не можна виключати й того, що Туреччина може надовго загрузнути в авантюрі з сирійськими курдами, які, до слова, мають дуже солідний бойовий досвід у війні проти ІДІЛ.

Такий сценарій вигідний Кремлю, адже тим самим Ердоган стає (точніше, вже став) співучасником у сирійському "гамбіті".

Навіть якщо Кремлю і не подобається турецьке військове втручання в сирійські справи, Кремль бачить для себе певну користь у зіткненні інтересів двох натовських країн: Туреччини та США, які підтримують сирійських курдів.

У будь-якому разі, як би не розгорталися події в Сирії, масштабніше втручання Анкари в сирійські справи у вигляді військової операції проти курдів не лише не сприятиме розвитку мирного процесу, а швидше, погіршить ситуацію в цьому вибухонебезпечному регіоні.

Кінця і краю громадянській війні в Сирії ще не видно, і це, на жаль, може тривати роками.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua