Поворот праворуч: як проблема мігрантів змінила європейських лівоцентристів

Середа, 4 липня 2018, 12:41 — , Фонд ім. Фрідріха Еберта

Лівому руху Європи, схоже, всерйоз загрожує небезпека зникнення. І це не лише слова – протягом останніх двох років колосальні втрати понесли соціал-демократичні партії у Франції, Нідерландах, Німеччині та Італії.

Це може мати вплив на всю європейську політику, яка десятиліттями характеризувалася демократичним суперництвом між право- і лівоцентристськими партіями.

Одна з найважливіших рушійних сил нинішнього занепаду лівоцентристського руху, окрім помилкових рішень у сфері економічної політики, і прикра, і проста:

європейський виборець займає дедалі критичнішу позицію в питанні імміграції і не вірить у здатність лівих партій вирішити цю проблему.

Останнім часом майже кожен тур голосування фактично виливався в народний плебісцит на тему міграції, чим вміло скористалися представники правопопулістського руху.

 

В результаті угорської виборчої кампанії, в центрі якої опинилася уявна "загроза" "християнських цінностей" з боку мігрантів-мусульман, нищівну перемогу в квітні здобув прем'єр-міністр Віктор Орбан. Новому коаліційному уряду Італії, який виступив проти істеблішменту, завдяки популярності радикальної антиміграційні позиції "Ліги Півночі" вдалося привести до влади свого лідера: голова цієї партії Маттео Ренці став міністром внутрішніх справ і заступником прем'єр-міністра.

А в Словенії права опозиційна партія колишнього прем'єр-міністра Янеза Янши на парламентських виборах, що відбулися цього місяця, отримала майже 25% голосів. Тим самим саме Янша сформує наступний уряд цієї країни. Наслідуючи президента США Дональда Трампа, виборча програма Янши була заснована на антиміграційній стратегії під девізом "Словенія понад усе".

Коли праві популісти почали зміцнювати свої політичні позиції, багато лівоцентристських партій в Європі спочатку сподівалися на те, що їм вдасться впоратися з цим викликом шляхом акцентування уваги на своїх традиційно сильних сторонах.

Щоб уникнути небажаного посилення впливу правого наративу, вони спробували під час виборчої кампанії перенести публічну дискусію в ідеологічно комфортну для себе зону. Безробіття, нерівність і соціальна справедливість – ось теми, які, на їхню думку, слід було піднімати і ставити на обговорення.

Водночас деякі стратеги в партійних штабах прогресистів нарікали на нібито помилкову розстановку політичних акцентів – причому не своїми власними партіями, а виборцями, які, на їхню думку, явно не розуміють, які теми повинні бути їм близькі.

Результат цих зусиль відомий.

Одна болісна поразка за іншою яскраво демонструють просту істину: виборців, стурбованих насамперед питанням міграції, залучити на свою сторону одними вимогами більшої справедливості, наскільки б виправданими вони не були, неможливо. Традиційно сильні сторони лівоцентристських політичних сил знову можуть здобути свою дію лише за умови розумної політичної відповіді на виклик, пов'язаний з міграційною політикою.

Читайте також
Ультиматум для Меркель: як нова міграційна криза ламає уряд Німеччини

Як наслідок, деякі з решти великих лівоцентристських партій Європи почали міняти свій курс.

Зокрема, глава німецьких соціал-демократів Андреа Налес недавно зажадала прискореної процедури розгляду питання про надання притулку, яка дозволила б владі протягом тижня завершувати розгляд заяв про надання притулку від мігрантів з безпечних третіх країн. Кількома тижнями раніше Налес висловилася за більш реалістичний підхід у полеміці з питання міграції, чим викликала невдоволення з боку деяких членів розширеного керівництва, а також молодіжного крила партії, і заявила, що Німеччина "не в змозі прийняти всіх".

Схоже, Соціал-демократична партія Австрії нині більш чітко змінює свій курс в питанні про міграцію. Нещодавно партійне керівництво представило нову партійну програму, яка протягом року ще повинна отримати офіційне схвалення і в якій по-новому визначено позицію партії. Вона названа "проінтеграційною" на противагу "проміграційній", проте ключова фраза тут звучить наступним чином: "інтеграція з метою запобігання напливу". І хоча в партійній програмі простежується прихильність до "гуманітарних зобов'язань" країни, в ній водночас міститься і рішуча вимога "дієвого захисту" на зовнішніх кордонах ЄС.

Данські соціал-демократи пішли ще далі порівняно зі своїми австрійськими колегами: готуючись до виборів наступного року, вони нещодавно ухвалили програмний документ за темою "Міграція" під назвою "Справедливість і реалізм". У ньому сказано, що завдяки створенню "центрів прийому" за межами Європи, в яких повинні прийматися рішення за зверненнями про надання притулку, можна домогтися скорочення притоку мігрантів в Данію.

Крім того, висувається вимога тіснішої співпраці з Організацією Об'єднаних Націй, а також прийняття "плану Маршалла" для Африки, покликаного спонукати більше мігрантів залишитися вдома.

Тим часом такої ж позиції переважно дотримуються і шведські соціал-демократи, які намагаються впоратися з сильною підтримкою правоекстремістської "Партії шведських демократів", котра сповідує антиміграційний курс. Прем'єр-міністр Стефан Льовен, який збирається повторно висунути свою кандидатуру у вересні, нещодавно назвав традиційно відкриту в питанні міграції політику своєї країни "неприйнятною". Запропонована ним стратегія під назвою "Тверда міграційна політика в умовах нового часу" вдвічі скоротила б кількість біженців, які отримали дозвіл перебувати в Швеції, і виключила б можливість соціальної підтримки прохачів притулку.

Загальноприйнята критика таких змін, як правило, стосується двох аспектів: переконливості розроблених відповідей і питання політичної відповідальності. Деякі критики такої зміни курсу застерігають, що подібна політика є лише спробою наздогнати тенденціями розвитку. Виборець же постійно віддаватиме перевагу "оригіналу".

Така зміна курсу не окупиться при голосуванні, загрожуючи остаточною втратою залишків політичної довіри.

Звичайно, від такого аргументу неможливо просто відмахнутися. Занадто високою є ціна довіри, а вивішування прапорця залежно від напрямку вітру є досить чіткою протилежністю того, що називається "партійним керівництвом".

Читайте також
Уряд критики ЄС: що чекати від кабінету популістів у Італії

Але вірність принципам не повинна вести до заперечення реальності. Виборець, стикаючись із конкретними політичними викликами, орієнтується в першу чергу на переконливі відповіді і меншою мірою – на політичне або ідеологічне авторське право.

Щоб подолати цю дилему, лівоцентристським партіям Європи слід було б прагнути до балансу між національною і міжнародною солідарністю. Для цього необхідна концепція, заснована на трьох принципах: ефективному обмеженні імміграції, зосередженні уваги на інтеграції і гуманітарних зусиллях з метою пом'якшення людських страждань.

При такому підході можна було б відмовитися від словесної ескалації, а замість цього запропонувати справжні, орієнтовані на майбутнє і стійкі в моральному плані рішення.

Такий підхід сповідують рівною мірою прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо і президент Франції Еммануель Макрон. Лівоцентристським партіях з їх невпевненим рухом треба було б наслідувати цей приклад і усвідомити, що подібна зміна позиції не означає розпродаж моральних цінностей, а є ключем до політичного виживання.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними змінами

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.