Вірменію знову лихоманить.

Парламент країни ухвалив закон, який скасовує обов’язкове проведення дострокових виборів у разі, якщо парламент протягом двох тижнів не може обрати прем’єр-міністра. Річ у тім, що цей шлях планували задіяти для проведення дострокових виборів у країні – такою була умова виходу країни із затяжних протестів, що відбувалися навесні.

Колишній лідер вірменської "оксамитової революції", а нині прем’єр Нікол Пашинян звинуватив парламентську більшість у контрреволюції і закликав до якнайшвидшого розпуску парламенту. Закон наразі ще не підписаний, і криза у Єревані знову перебуває на піку.

"Європейська правда" публікує колонку вірменського експерта Річарда Гірагосяна, в якій він доводить, що навіть це не зможе зупинити вірменську революцію.

* * * * *

Цього тижня нова, несподівана та драматична політична криза у Вірменії зробила нагальним питання дострокових виборів.

Розкол у відносинах між парламентом і урядом Нікола Пашиняна спричинив кризу, яка швидко перетворилася на відкрите протистояння. Зрештою "Республіканська партія" – колишня партія влади, яка все ще має більшість у парламенті Вірменії, – разом з депутатами від "Процвітаючої Вірменії" та партіями "АРФД-Дашнак" змінила процедуру розпуску парламенту та обрання нового прем'єр-міністра.

Варто нагадати, що Вірменія у минулому не один раз переживала серйозні кризи, від примусової відставки колишнього президента Левона Тер-Петросяна до терористичного нападу на парламент.

Та є підстави говорити, що країна знову дійшла переломного моменту своєї політичної історії.

Криза та конфронтація

Для вірменського уряду ці події стали несподіванкою, тим більше, що і "Процвітаюча Вірменія", і "Дашнак" – дві партії, які підтримали новий закон, – у травні відіграли критичну роль у обранні Пашиняна на посаду прем'єр-міністра, підтримавши його кандидатуру на хвилі народних протестів.

Та якщо врахувати високі ставки сьогоднішньої вірменської політики, цей крок несе набагато менше несподіванок.

Для колишньої партії влади, "Республіканської партії", він дає шанс залишити парламент під контролем та зупинити процеси, які обіцяють їм політичну поразку в разі проведення позачергових парламентських виборів.

Це відчайдушний крок, адже колишня провладна коаліція має підстави для відчаю. Днями вони стали свідками впевненої перемоги прибічників Пашиняна на муніципальних виборах у Єревані, яка підтвердила стійку і поступову популярність як прем’єра Вірменії, так і його молодого уряду.

Результати цих виборів продемонстрували, як гине колишня політична еліта.

Та є принаймні два політичних уроки, які виявила нинішня парламентська криза.

По-перше, відпали будь-які сумніви, що нинішній вірменський парламент не відображає нову політичну реальність. Країна потребує нового складу представницького органу, який може з’явитися лише у разі проведення нових, вільних і чесних виборів.

А другий урок полягає в тому, що в разі призначення нових виборів у Вірменії колишні провладні партії – "республіканці", "процвітаючі" та "дашнаківці" – можуть навіть не подолати прохідний бар’єр і не потрапити до нового парламенту, надто вони зараз дискредитовані та глибоко непопулярні.

Хоча, попри нову політичну реальність, відсутність будь-якої реальної та конструктивної опозиції зашкодить країні, адже будь-якому уряду потрібна конструктивна критика та ті, хто здатні притягнути його до відповідальності за здійснювану державну політику. А враховуючи те, що уряд Пашиняна – недосвідчений і лише набуває політичної зрілості, однопартійне врядування є особливо небезпечним. Пашинян ще від часів, коли він був фактично одиноким критиком влади, як ніхто інший знає, як нестача підзвітності створює спокуси для будь-якого політика.

Що далі?

Нинішня ситуація створює певні ризики як для нинішнього, так і для колишнього уряду. Для республіканців та їхніх політичних союзників (які вже вийшли з нового уряду) те, що вони втрачають політичну легітимність, а їх популярність лише падає, створює реальний ризик політичної кончини.

До того ж вони не можуть або не хочуть змінювати свою партії чи-то проводити ребрендінг власної політики.

Але ризики є і для Пашиняна, і вони навіть серйозніші.

Планувалося, що наступним кроком у політичному перетворенні Вірменії стане "технічна" відставка Пашиняна з посади прем'єр-міністра, із одночасною блокадою висунення будь-якої кандидатури його суперників на два тижні. За досі чинним законодавством, це мало запустити процес розпуску парламенту та проведення нових позачергових виборів.

Та віднині немає впевненості у тому, що опоненти Пашиняна у парламенті будуть виконувати такий план. Адже слідування цьому сценарію, за якого вони не висуватимуть жодного кандидата на посаду прем’єра після відставки уряду, означатиме, що вони зважилися на безпрецедентну акцію самогубства. А це – малоймовірно.

Якщо ж вони подадуть нову кандидатуру прем'єра, то це підштовхне Пашиняна знову мобілізувати своїх прихильників і знову вивести демонстрантів на вулиці, щоб завершити вірменську "оксамитову революцію".

Наслідки цих процесів – далеко не позитивні.

По суті, у Вірменії точиться боротьба за легітимність. Для уряду його легітимність випливає з "народного мандату", який визначає його популярність, та сили вуличних протестів. А дискредитована політична еліта минулого, яка втратила суспільну підтримку через корупцію та відсутність вільних виборів – її легітимність ґрунтується на імітованій демократії через контроль над парламентом – хай навіть це дедалі більше не відповідає настроям виборців.

Попри складну ситуацію, можна стверджувати, що нова політична реальність Вірменії є незворотною. Колишній уряд і провладні партії все більше відповідають терміну "колишні" та щокроку наближаються до риски, після якої про них будуть свідчити лише короткі згадки у політичній історії країни.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора