ЄС та НАТО у Конституції: відповіді на 3 ключових питання

Четвер, 7 лютого 2019, 17:38 — , Центр "Нова Європа"
Фото: president.gov.ua

Які наслідки матиме закріплення в Конституції стратегічного курсу України на членство в Європейському союзі й НАТО? 

Спробуємо розібратися, виділивши три ключових питання. 

Чому рішення про включення до Конституції положення про інтеграцію до НАТО і ЄС важливе?

Тому що воно відображає єдність політичних еліт щодо євроатлантичної інтеграції.

У країнах Центральної Європи, які увійшли до Альянсу, такий консенсус проявлявся або у вигляді джентльменської домовленості, або в підписаних меморандумах – можемо сперечатися про будь-що, але не про стратегічний зовнішньополітичний напрямок.

Читайте також
Шкоди не буде, користь можлива: що насправді змінять "євроатлантичні норми" у Конституції

Якщо питання інтеграції до ЄС в Україні не викликало особливих суперечок, то з НАТО – інша справа.

Вперше про рішення України рухатися до НАТО заявив Євген Марчук, тодішній секретар РНБОУ (член Стратегічної групи радників Центру "Нова Європа"), ще весною 2002 року. Складно уявити, аби парламентські фракції у той час – навіть провладні – проявили будь-яку єдність чи принциповість у цьому питанні.

Справжніх євроатлантистів можна було перелічити на пальцях. Тема НАТО була надто непопулярною серед виборців.

Навіть у часи президентства Віктора Ющенка політики із нібито прозахідного крила уникали прямих заяв про підтримку інтеграції до НАТО. Хтось боявся втрати популярність серед виборців, хтось просто мало розумівся на питаннях стратегічної ваги.

Вочевидь, нинішнє рішення носить передвиборчий характер, але виявило один принциповий тренд: депутати розуміли, що можуть втратити голоси і дискредитувати себе перед виборцями, якщо не підтримають такого положення. Раніше було все навпаки.

Як це позначиться на інтеграції до ЄС і НАТО?

Прямого впливу, напевно, ми не побачимо. Очевидно, ЄС і НАТО, приймаючи рішення про членство тієї чи іншої країни, беруть до увагу і політичну волю політиків, і бажання громадян тієї держави.

У 2008 році під час саміту НАТО в Бухаресті Україні фактично і відмовили в наданні Плану дій щодо членства через те, що, мовляв, євроатлантична інтеграція має замалу суспільну підтримку в державі.

Утім, потрібно усвідомлювати, що є публічні пояснення, а є і непублічні. Один із неформальних чинників: окремі члени НАТО дослухалися до ультимативних заяв російського керівництва. Вочевидь, сьогодні ніхто на Заході особливої довіри до Кремля не має, однак так само очевидно, що низка країн не хотіла би наражатися до додаткове загострення в відносинах із Росією.

Питання членства України в НАТО не стоїть на порядку денному. Так само, як і питання перспективи членства України в ЄС – перелік причин тут може бути набагато довший.

Відкидати взагалі сценарій приєднання України до Альянсу і ЄС також не варто. У 1980-х мало хто міг уявити розвал Радянського Союзу, на початку 1990-х мало хто допускав приєднання країн колишнього Варшавського договору до ЄС і до НАТО, десять років тому мало хто міг передбачити єдність політичних еліт в Україні щодо інтеграції в ЄС і НАТО.

В Альянсі не приховують, що критерії для членства тієї чи іншої країни визначаються case by case (залежно від обставин). Тому зміна обставин може змінити і ставлення усіх країн-членів НАТО до прийняття України до своїх лав.

Рух до НАТО і ЄС буде тепер незворотнім?

На жаль, в Україні було чимало випадків, коли політичні процеси країни і її Конституція жили паралельними життями.

Фіксація положення про інтеграцію до ЄС і НАТО – важливе рішення, яке потребуватиме кропіткої роботи. У ЄС і НАТО постійно наголошують: менше декларацій, більше конкретних результатів. Успішне виконання Угоди про асоціацію, досягнення необхідних стандартів НАТО сприятимуть тому, аби претензії держави на членство були більш обґрунтованими.

Нагадаємо, вперше в Україні заявили про рух до НАТО ще в 2002 році, однак вже влітку 2004 року Кучма велів вилучити відповідне положення із Воєнної доктрини. Прихід Віктора Ющенка призвів до відновлення курсу до Альянсу.

Проте Віктор Янукович, отримавши президентство, оголошує про "позаблоковість" України (до слова, в часи Віктора Януковича Україна продовжувала перебувати з Альянсом в інтенсифікованому діалозі: в самій натівській штаб-квартирі тоді визнавали, що Україна була єдиною країною в історії організації, яка не прагнула стати членом, але зберігала такий формат партнерства).

За президента Петра Порошенка держава знову відновлює рух до НАТО.

Такі зигзагоподібні рішення дискредитували Україну в очах міжнародних партнерів – країна, яка не може визначитися зі стратегічним курсом. А головне, ці зовнішньополітичні метання не дозволяли завершувати розпочату роботу з переймання важливих стандартів, властивих для країн Альянсу.

Вкрай важливо продемонструвати незворотність євроатлантичного курсу не лише шляхом чітких декларацій, але і справами.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua