Новий вимір європейської інтеграції: що означає курс ЄС на стратегічну автономію

Вівторок, 23 березня 2021, 09:00 — , аналітик
Фото пресслужби Єврокомісії

Після семи років обговорення давня мрія прибічників євронезалежності – ідея стратегічної автономії Європейського Союзу – отримала впливових прихильників у керівництві ЄС.

Вперше ідею стратегічної автономії як нової стадії об’єднання Європи було згадано в офіційних документах Ради ЄС в 2013 році. Проте питання набуло нової актуальності у світлі неприязних заяв та дій Дональда Трампа, який відверто зневажав спільний європейський проєкт, сприймаючи його як ворога, що наживається на добрій волі Сполучених Штатів.

Пізніше Жозеп Боррель намагався внести ясність у питання стратегічної автономії, проте це намагання лише підштовхнуло політиків та експертів до осмислення, у чому вона полягає і до чого веде.

Зі слів верховного представника ЄС із зовнішньої політики очевидно, що стратегічна автономія, яка раніше стосувалася відносин з США у сфері безпеки й відтак не сприймалася більшістю членів спільноти, нині набула нового, розширеного значення.

Тож насамперед слід розглянути перспективи стосунків ЄС з глобальними державами у світі, який все більш по-різному бачать з Вашингтона, Пекіна та Москви.

США: в очікуванні нового пакту

Найперше, що все ж спадає на думку, це те, що певно ЄС намагається добитися стратегічної автономії від свого основного геополітичного партнера - Сполучених Штатів.

Дійсно, з певного часу у ключових європейських столицях стало звичним твердження про підвищення самостійності в ухваленні рішень на європейському рівні.  

Проте чи потрібно це зараз, коли адміністрація Байдена намовляє Європу забути роки Трампа як неприємний сон?

Наприкінці 2020 року, всупереч скептикам, у спільному комюніке Єврокомісії та верховного представника йшлося про тісніше партнерство на геополітичних майданчиках, про міжпарламентський діалог.  

Шарль Мішель закликав Джо Байдена до укладення нового засадничого пакту на основі п’яти пріоритетів, серед яких об’єднання зусиль заради безпеки та миру.

Втім, слова словами, але, як зазначає Politico, Європа показала Джо Байдену середній палець, уклавши масштабний інвестиційний пакт з Китаєм. В усьому винна Німеччина, яка також, не зважаючи на санкції США, воліє добудувати "Північний потік-2" та кволо відповідає на утиски демократії у Росії.

Але найгучніші голоси щодо стратегічної автономії лунають з Франції. Її стійкий прибічник Еммануель Макрон, якому Байден зателефонував найпершим у Європі, наголошує на необхідності суверенітету Європи в обороні, технологіях та валюті.

Власне, французький президент має на увазі незалежність ЄС як від США, так і від Китаю. 

Китай: загроза чи партнер?

Взаємний тиск Пекіна та США посилюється, і ЄС потрібно визначатися зі своєю позицією. 

На думку більшості європейських країн, Китай є не лише партнером по співробітництву, але й системним конкурентом.

Читайте також
Інвестиції підвищеного ризику: як Китай втрачає регіон Центральної та Східної Європи

Зокрема, все частіше можна почути оцінки, що китайці господарюють у деяких країнах Європи, наприклад, Греції, користуючись необмеженими можливостями під егідою "економічної співпраці".

Як наслідок, у країнах Центральної та Східної Європи росте невдоволення ставленням Китаю. Передусім – щодо надання доступу для їх товарів на китайський ринок. На позиції країн, керівники яких не з’явилися на засідання ініціативи "Один пояс – один шлях", особливо країн Балтії, вплинули також майже союзницькі позиції Китаю з Росією.

В цьому контексті показовим для усього ЄС є нещодавня заява міністра закордонних справ Португалії, яка головує у Раді ЄС, Августо Сантоса Сілви, що Китай – економічний партнер, у той час як США – союзник.

Росія: відірваний сусід

Росія не сприймає ЄС як окремого гравця, а в ЄС існує несприйняття Росії як спорідненої держави, що визнає європейські цінності.

Втім, російський президент Путін вперто стверджує, що Росія та Європа – це одна цивілізація. Боррель своєю чергою зазначає, що аби відбутися як глобальний гравець, Європа мусить вибудувати відносини з Росією.

Слабкість позиції верховного представника ЄС Борреля, якого демонстративно ***відвозили носом у Москві, є показником слабкості позиції європейської спільноти на рівні Союзу.

Власне, тому Росія не вважає керівні структури ЄС центром прийняття рішень, намагаючись, відповідно до власної Стратегії зовнішньої політики, вибудувати стосунки з провідними державами-членами, до яких вона відносить Німеччину, Францію, Італію та Іспанію. Інші країни-члени ЄС у Стратегії й не згадуються.

Німеччина, лідер ЄС, який на двох з Францією визначає порядок денний спільної зовнішньої політики, не вдається до дратування Росії заявами про європейську перспективу країн Східного партнерства, передусім України: хіба що, як це зробив Армін Лашет з обмовкою, що це питання наразі не стоїть. Таку позицію повністю поділяють Париж, Рим та Мадрид.

Друге наріжне питання – "Північний потік-2" як виклик енергонезалежності континенту, на відміну від Німеччини, не сприймається Францією. Це має місце на тлі розчарування французького президента Макрона Росією – проте намагання Франції переконати Німеччину відмовитися від проєкту виявляться марними.

* * * * *

Звичайно, не можна оминути питання спільної безпекової політики, єдність у якій дається дорогою ціною.

В той час як у Німеччині лунають впливові голоси перебрати важелі оборони до європейських рук, Португалія, через того ж міністра закордонних справ, вже заявила, що намагання ЄС відійти від НАТО лише посилить розбіжності між державами-членами.

І це змушує поставити питання руба: а чи взагалі можливе досягнення ЄС "стратегічної автономії"?

Адже, з одного боку, до цієї автономії ЄС підштовхують зростаючі виклики та розуміння, що його світова вага продовжує зменшуватися.

Звісно, Євросоюз збентежений останніми тенденціями та їхніми проявами, як то виключенням його з врегулювання регіональних конфліктів. Курс ЄС на стратегічну автономність продемонструє готовність чи неготовність до відповідей на них.

Але одночасно – єдине розуміння ускладнюється різним баченням у самих країнах-членах, що часто призводить до невиразної позиції ЄС на міжнародній арені.

У часи глобальних зрушень ЄС докладає зусиль, аби відбутися як глобальний гравець.

Час покаже, наскільки вони будуть продуктивними, чи підкріпить Союз своє нове гасло результативними діями на світовій арені.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua