З послом України при НАТО Ігорем Долговим "Європейська правда" поспілкувалася пізно вночі 3 вересня, напередодні саміту альянсу в Уельсі.

Як правило, підготовка до зустрічей на вищому рівні завершується заздалегідь до цих зустрічей. Та нинішній час змушує всіх відступати від правил.

Посол декілька разів переривав розмову для телефонних консультацій. З уривків фраз виходило, що останні нюанси рішень та позиції України ще перебувають у стані погодження.

Більше того, Україна вирішила виходити за межі досягнутих домовленостей і звертатися до західних партнерів за тією допомогою, в якій наразі нам гарантовано відмовлять.

Йдеться про прохання Києва щодо надання нашій армії високоточного озброєння. Ці ідеї вже лунали від українських посадовців і ми вже отримали відмову світових лідерів.

Але історія вчить, що відступати не варто. Позиція партнерів може змінитися згодом, пояснив Долгов "Європейській правді".

– Конфлікт в Україні стане однією з ключових тем саміту альянсу. Але чи стане саміт переламною точкою у вирішенні конфлікту?

– Звичайно ж, альянс на нашій стороні, він послідовний у жорсткому засудженні агресора. В НАТО зараз ідуть активні дискусії на тему того, чим можна зупинити агресора.

Але треба чітко розрізняти, чого ми можемо очікувати з боку НАТО і чого не може бути апріорі.

Так от: не може бути прямого військового залучення альянсу в конфлікт на даному етапі. Це виключено.

Звичайно, Україна - особливий партнер, але вона не є членом НАТО, і в цьому – причина обмежень альянсу у діях.

– А якщо говорити не про участь НАТО в конфлікті, а про його допомогу, про постачання?

– Підтримка буде і вона вже є – але на двосторонньому рівні, у відносинах з країнами-членами альянсу.

Треба зрозуміти просту річ: немає армії НАТО, у НАТО немає своєї зброї. Є ресурси, які надаються країнами-членами, це їхня власність.

А власне у НАТО є секретаріат, об’єднане командування, є приміщення, є бюджет, частина якого може бути витрачена на програми підтримки. Все інше – це роль партнерів.

Однак те, що відбувається на сході України - це дуже серйозний виклик не тільки нам, але й усій системі євроатлантичної безпеки.

Зараз створюються нові умови існуванні світу.

Стара система, вибудувана після завершення холодної війни, залишилася в минулому. Тому агресія проти України не тільки турбує НАТО, але й підштовхує до дій. Частину таких дій буде оголошено в четвер.

– Чи коректна інформація, що президент Петро Порошенко звернеться до альянсу з проханням надати Україні так зване "нелетальне озброєння"? І що саме підпадає під цей термін?

– Україна вже звернулася і до ЄС, і до НАТО.

В Європі мають чітко зрозуміти – українські збройні сили разом з територіальними підрозділами самооборони та нацгвардією сьогодні захищають не лише територію України і єдність нашої держави.

Вони зараз перебувають на передовій оборони всієї Європи. Ми готові боротися, але в цій боротьбі нам потрібна допомога.

– Що саме ми просимо у партнерів?

– Зараз ідеться про військово-технічну допомогу. Подивіться, з чим стикнулася і стикатиметься українська армія.

По-перше, це проблема інфраструктури. В тих районах, де розгортаються криваві події, військова структура повністю зруйнована, буде потрібне її відновлення.

Друга проблема, яка вже дуже дорого коштувала країні – відсутність нормального захищеного зв’язку.

Неможливо вести бойові дії, маючи в розпорядженні лише мобільний телефон, який легко прослуховується нашими супротивниками.

Працювати в таких умовах – це свідомо "підставлятися". Ми цю проблему вже вирішуємо, але потрібна допомога.

Ще один момент, на який охоче відгукнулися наші партнери – так зване "гуманітарне розмінування". Ми стикнулися з тим, що на звільнених від терористів територіях лишилася велика кількість снарядів, які не розірвалися.

Деякі країни альянсу готові допомогти нам і шляхом підготовки фахівців, і, можливо, спецтехнікою.

Також є запити щодо логістики, тилового забезпечення.

І, нарешті, нам дуже потрібна новітня високоточна зброя. Але це вже – не в рамках НАТО.

– З ідеєю про те, що Захід має надати Києву високоточне озброєння, виступив у середині серпня глава МЗС Павло Клімкін. Але у відповідь пролунала низка категоричних заяв європейських лідерів про те, що така допомога неможлива. То чи треба нам наполягати, якщо всі проти?

– Я наведу вам історичний приклад від 1940 року, коли Німеччина розпочала війну з Великою Британією. Британські військові тоді були не готові до ведення війни, і Лондон звернувся по допомогу до США.

Але США на той час дотримувалися нейтрального статусу і відповіли відмовою, пояснюючи, що надання допомоги зробить Штати учасником війни.

Проте загроза світу була настільки високою, що згодом керівництво США ухвалило рішення про ленд-ліз (надання, переважно безповоротне, військових засобів та матеріалів для війни проти Німеччини. - Ред).

Я наводжу цей приклад, щоби пояснити: коли приходить усвідомлення небезпеки, тоді речі, які здавалися неможливими, виявляються можливими. Цьому вчить історія.

– В чому полягає роль трастових фондів НАТО для України і які рішення очікуються на саміті?

– Трастові фонди були створені в червні поточного року. До слова, це – ілюстрація того, як працює наше особливе партнерство з НАТО. Рішення про них було ухвалене дуже швидко

Перший фонд, найбільш нагальний – це "соціальний захист", тобто лікування та протезування важкопоранених українських військових.

Другий – командування та зв'язок і управління, третій – логістика та тилове забезпечення, четвертий – кіберзахист.

Ми очікуємо, що саме тут, під час саміту в Уельсі, лідери країн-учасниць альянсу оголосять про наміри зробити певні внески в ці фонди або ж очолити їх. Йдеться про суми від мільйона євро і вище на кожний фонд.

– Представники альянсу в розмові з ЄвроПравдою заявили, що Україна не порушувала питання перегляду існуючого формату відносин. Це правда?

– Сьогодні українське законодавство, зокрема закон про засади зовнішньої та внутрішньої політики, визначає, що Україна є позаблоковою державою. Очевидно, що в той же час стрімко зростає підтримка ідеї членства в народі.

Тож, аби рухатися далі, треба змінювати законодавство, але це – наша робота, а не НАТО.

Між тим навіть у нинішніх рамках ми за останні місяці суттєво розширили співпрацю з НАТО.

Я тут можу навести позицію глави МЗС, яка звучить як "інтеграція без членства".

Тобто ми будемо максимально зближуватися, але настільки, наскільки дозволяють формат співпраці і законодавство.

– В Україні від деяких політичних сил лунають заклики поновити питання перспективи членства, навіть провести референдум. Як ви до цього ставитеся?

– Я думаю, що для українського суспільства і для керівництва першочерговим завданням є поновлення миру.

Мені це видається більш важливим, ніж дискусія про майбутні механізми гарантії безпеки. Тому саме на це мають бути спрямовані зусилля.