Де братимуть гроші на репарації жертвам агресії РФ і в чому проблема

16 грудня у Гаазі 34 держави та Європейський Союз підписали конвенцію про створення Міжнародної комісії з розгляду заяв щодо шкоди, завданої агресією Росії проти України, яку за аналогією з її попередниками називають "Компенсаційна комісія".

Ця важлива подія, однак, не означає, що механізм репарацій запрацює вже наступного дня.

Попереду вступ Конвенції в дію, для чого необхідно щонайменше 25 ратифікацій, технічна робота зі створення Комісії як інституції та пошук джерел, з яких можуть бути профінансовані присуджені компенсації.

Про подальші виклики в процесі запуску компенсаційного механізму читайте в статті адвоката, директора Центру Дністрянського Івана Городиського Компенсаційна комісія створена, що далі? Які нові виклики чекають на Україну. Далі – стислий її виклад. 

Найважливішим для забезпечення майбутніх репарацій є вирішення питання фінансування для виплати компенсацій.

І якщо, наприклад, Ірак добровільно сплачував відшкодування за збитки від іракської агресії проти Кувейту в 1990-1991 роках, то від Росії добровільної згоди на виплату репарацій, очевидно, не буде.

А тому тут постає ризик повторити інший прецедент: Еритрейсько-Ефіопської претензійної комісії. Ця міжнародна інституція, створена у 2000 році, розглянула взаємні претензії і присудила компенсації, проте добровільно жодна зі сторін їх не виконала, а окремого механізму не існувало.

Тому пошук механізмів фінансування майбутніх репарацій був одним із найважливіших процесів, який розгортався паралельно зі створенням Реєстру збитків і Компенсаційної комісії для України.

Головним джерелом компенсації збитків від агресії Україна розглядала заморожені за кордоном резерви російського Центробанку – близько $300 млрд (з них близько $200 млрд – у Бельгії та Люксембурзі).

Однак у певний момент виникла певна дихотомія: український уряд підтримував створення міжнародного компенсаційного механізму і конфіскацію російських активів – однак обидва процеси не розглядалися як поєднувані.

Тобто цільове використання цих коштів в разі конфіскації мало бути іншим, ніж фінансування репарацій.

Володимир Зеленський на пресконференції вже після підписання конвенції про створення Компенсаційної комісії, коментуючи долю цих активів, говорив саме про нагальні потреби, а не про фінансування репарацій, присуджених Комісією.

Тому питання, як профінансувати репарації, стає ще більшим викликом.

Наскільки відомо, щонайменше з літа є спроби переконати зацікавлені сторони в Брюсселі та Києві спрямувати принаймні частину заморожених росактивів або ж "репараційного кредиту" на фінансування першочергових репарацій. 

Проєкт рішення Єврокомісії щодо "репараційної позики" містить опцію спрямування частини коштів до Компенсаційного фонду – який має бути створений після Комісії. Але, умови та формат рішення про позику ще може змінюватися.

З іншого боку, ведеться пошук й альтернативних механізмів.

Маркіян Ключковський в нещодавньому інтерв’ю, зокрема, пропонує розглянути модель, яка існувала у випадку Іраку – мита з експорту енергоносіїв: "Можливо вийти на такий компроміс, що ці санкції пом'якшуються в обмін на те, що 5, 10, 15% від виручки від експорту спрямовується в компенсаційний фонд".

Створення Компенсаційної комісії, як і Реєстру збитків перед тим, є великим успіхом української дипломатії. 

Але просто формального створення інституцій замало – вони мають бути ефективними і реалізовувати поставлені цілі. І хочеться, щоб компенсаційний механізм для України увійшов в історію саме як найуспішніший репараційний прецедент.

Передумови для цього вже сформовані.

Докладніше – в матеріалі Івана Городиського Компенсаційна комісія створена, що далі? Які нові виклики чекають на Україну.