Як у російськомовній Нарві готуються до оборони від РФ і допомагають ЗСУ – репортаж

Нарва – без перебільшення унікальне місце в Естонії. І не лише через те, що воно просто на кордоні з Росією.

Етнічні росіяни складають тут понад 90% населення.

Нарва – місто, де у 2022 році люди були готові захищати радянський танк і плакали, коли влада його демонтувала. Де люди не соромляться визнати, що вони або їхні рідні дивляться російське телебачення.

І попри це, у Нарві є ті, хто плетуть маскувальні сітки для ЗСУ, збирають і доставляють допомогу українським дронарям. А російськомовні нарвитяни, всупереч іміджу, переважно підтримують членство своєї держави у НАТО, готові воювати за Естонію і беруть участь у Кайтселійті – збройному формуванні, що є аналогом ТРО. Часом – навіть не маючи громадянства країни, яку вони готуються захищати.

Про непросту і зовсім не чорно-білу Нарву – в репортажі редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка (Нарва-Київ) Жовто-блакитна Нарва. Репортаж з "найбільше російського" міста у ЄС, яке вже не хоче до Росії. Далі – стислий її виклад.

"Естонія як незалежна держава з'явилася у 1918-му, а до того була Швеція тощо. Словом, Нарва була кордоном між Росією і цивілізацією", – каже естонець Аллан Калдоя, який нещодавно став почесним консулом України у Нарві.

Директорка Нарвського музею Марія Сморжевських-Смірнова розповідає "ЄвроПравді", що у 1944 році Нарву зруйнувала радянська авіація.

"Але пропаганда подала це як злочин нацистів. В СРСР підготували навіть фотоальбом про масштаби руйнувань для Нюрнберзького процесу, бо радянська окупаційна влада сподівалася отримати репарації", – додає вона.

І питання не лише у тому, що те бомбардування вщент зруйнувало Нарву, яка на той час була багатим містом, "перлиною північного бароко". 

Ще важливіше – що радянська влада заборонила повертатися до Нарви тим, хто жив там до війни або виїхав перед бомбардуванням. Натомість місто збудували по новій та завезли туди нових мешканців з усього Радянського Союзу.

Так з'явилася повністю російськомовна Нарва: на час розпаду Радянського союзу частка етнічних естонців тут складала менше 4%.

Та для багатьох мешканців, передусім для старшого покоління, правда про знищення міста Москвою і досі табуйована. 

На початку великої війни мерія пробувала "побути як всі", розповідає тогочасна очільниця Нарви Катрі Райк. Але ця історія виявилася сумною.

"Ми відкрили пункт для біженців і вивісили там український прапор. Одного разу вранці побачили, що його хтось просто зняв. Вдруге – його спалили. Я тоді сказала: "Давайте ще втретє спробуємо, може, тепер вийде. А якщо ні, то не судилося". Втретє нам вдалося, прапор провисів довго. Але потім його зняли під приводом, що десь знадобилася українська символіка – і не повернули", – розповідає вона.

Зараз негатив до України суттєво впав і, можливо, прапор можна було би повернути, але тепер місцевій владі на думку це не спадає. Утім, наступного тижня у місті запрацює почесне консульство України, на якому має з'явитися синьо-жовтий стяг. 

Для української громади Нарви це загострення було дуже болючим, розповідає Ірина Лобанова, місцева активістка, яка народилася в Естонії, в україномовній родині. 

У 2022-му українки міста об'єдналися, щоб плести маскувальні сітки для підрозділів ЗСУ. 

Та ще важливіше, що допомога надходить не лише від українців.

Почесний консул України у Нарві, естонець Аллан Калдоя розповідає, що у його волонтерській групі приблизно порівну етнічних естонців та росіян.

Олександр (редакція має його прізвище, та ми вирішили його не розкривати через долучення до Сил оборони) – корінний нарвитянин, який не знає мову і не має громадянства, але готується захищати Естонію. 

І найголовніше: йдеться не про поодиноку історію. 

Серед нарвитян є чимало тих готові боронити свою землю від загарбника.

При цьому не слід вважати, що ситуація у місті є райдужною. Це точно не так. 

Більше про ситуацію у Нарві – в матеріалі Сергія Сидоренка (Нарва-Київ) Жовто-блакитна Нарва. Репортаж з "найбільше російського" міста у ЄС, яке вже не хоче до Росії.