В гости к Байдену: отвечаем на вопросы о приглашении Зеленского в США

Пятница, 23 июля 2021, 14:00 — , Европейская правда

30 серпня Володимир Зеленський відвідає США та проведе зустріч із президентом Джо Байденом. 

Це запрошення вже створило низку спекуляцій. Наприклад, чому США так довго не озвучували конкретну дату візиту? 

Проте є й набагато важливіші питання. Чи дозволить така дата візиту зробити його успішним? Чи пов'язаний вибір дати із переговорами США та Німеччини про "Північний потік-2"?

Зрештою, що має робити Володимир Зеленський, щоб цей візит став успішним? І навпаки, чого він жодним чином не повинен робити, якщо не хоче, щоб це було останнє запрошення до Вашингтона?

Ці питання "Європейська правда" поставила директорці Центру "Нова Європа" Альоні Гетьманчук. 

Як завжди, окрім тексту з найцікавішими заявами можна подивитися запис інтерв’ю на YouTube-сторінці ЄвроПравди.

Чому Зеленський довго чекав на запрошення з Білого дому?

В Білому домі озвучили політичне зобов'язання влітку прийняти Володимира Зеленського.

Проте з боку української влади, на мій погляд, сталася комунікаційна помилка – у своєму офіційному повідомленні вони вказали, що візит відбудеться в кінці липня. І це в ситуації, коли жодної дати Вашингтон не озвучив.

А тому не можна говорити про перенесення візиту, тому що жодної дати так і не було.

Хоча це не скасовує того, що це не дуже вигідний для України час.

Адже Білий дім – це чудово, Байден – це чудово, але Конгрес в цей час буде у відпустці. І це теж питання комплексної картинки візиту.

Проте не варто забувати, що наразі лише декілька закордонних лідерів отримали запрошення відвідати Білий дім. Бути одним із тих, хто серед перших отримав це запрошення, в будь-якому разі доволі почесно і відповідально.

Чи стане цей візит останнім?

Чи це буде останній візит Зеленського до Білого дому, залежить швидше від виконання п'яти побажань, які американська сторона висловила спочатку за зачиненими дверима під час візиту Блінкена.

Потім частково в телефонній розмові президентів Байдена і Зеленського і, нарешті, на Вільнюській конференції з питань реформ Ентоні Блінкен публічно озвучив ці побажання у вигляді п'яти кроків. 

По-перше, ухвалення законів щодо Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Це вже прийнято.

Друге – це прозора процедура відбору керівників антикорупційних незалежних інституцій. Тут є проблеми. І до візиту, очевидно, не буде того прогресу, на який сподіваються в США.

Третє – це відновлення корпоративного управління. Це пов'язано з питанням "Нафтогазу", але включає й інші державні підприємства.

Потім йде реформа СБУ. Це так само процес, де результат не буде досягнуто до візиту.

І останнє, до речі, цього пункту не було під час травневого візиту Блінкена. Йдеться про реальну посадку топ-корупціонерів, які скоїли корупційні злочини з 2014 року.

"Зрозуміти" логіку Байдена

Для нинішньої адміністрації США і особисто для Байдена питання корупції – це не якийсь такий каприз. Він дійсно вважає корупцію загрозою національній безпеці, причому не лише для України, а й для США.

На початку червня Байден особисто підписав меморандум про те, що боротьба з корупцією є основним інтересом США в сфері національної безпеки. Я вперше пригадую, щоб такий документ такого рівня був підписаний в контексті боротьби з корупцією на рівні президента США.

Тому поки в нас не буде розуміння цієї логіки Байдена, розуміння, чому він так фокусується на питаннях корупції – буде взагалі дуже складно вести діалог за час його перебування в Білому домі.

Плюс ми знаємо, що у Байдена є своя особиста історія з Україною, коли його родину та його самого звинувачували в корупції. Тому звичайно, що він у питаннях корупції має бути святішим за Папу Римського.

Що можна порадити Володимиру Зеленському?

По-перше, прочитати промову Байдена у Верховній раді, яку він виголосив як віцепрезидент США. Ця промова стосується передусім антикорупції.

Байден вважає її своєю програмною промовою щодо України, і досі вважає її дуже актуальною. І озвучені там тези лишаються актуальними, доки у нас не буде можливості говорити про якесь стратегічне партнерство між Україною і США за часів президентства Байдена.

Друга порада:

Володимиру Зеленському варто мати дуже чітку відповідь на питання, який внесок Україна може зробити в глобальний порядок денний адміністрації Байдена.

Якщо в них буде чітка відповідь на це питання, це може зробити візит до Вашингтона значно ефективнішим.

Чи була пауза в оголошенні дати візиту "поштовхом" для реформ?

Швидше, варто говорити про низку факторів.

Один із них – у Вашингтоні хотіли б бачити, що цей візит є змістовним, і хотіли б бачити, що ті речі, які проговорювалися вже під час візитів Блінкена, під час телефонних розмов Байдена і Зеленського, були враховані.

У Вашингтоні хотіли б побачити прогрес по деяких з цих кроків, а разом і серйозність намірів Зеленського до нового старту в українсько-американських відносинах.

Від того, як будуть виконані ці побажання, залежатимуть майбутнє українсько-американських відносин і наступні запрошення чи незапрошення Зеленського до Білого дому і на інші, не двосторонні зустрічі.

Вплив "Північного потоку-2"

Другий фактор, який вплинув на вибір дати візиту – питання "Північного потоку-2".

Очевидно, Байден вирішив зняти цей подразник з порядку денного ще до візиту Зеленського. Щоб навіть не витрачати на нього час, адже це питання є доволі емоційним і токсичним для двостороннього діалогу.

Тим паче, що Байден тут у дуже некомфортній позиції, тому що особисто він цей проєкт не підтримував, він його називав "поганою оборудкою для Європи".

Але для того, щоб відновити альянс із Німеччиною, для того, щоб відновити довіру у відносинах з Берліном, він все ж таки заплющив очі на добудову цього газогону.

До речі, це рішення саме по собі є дещо дивним, враховуючи той факт, що Меркель незабаром залишить посаду канцлера.

Проте, попри ці хитрощі, питання "Північного потоку-2" безумовно впливатиме на атмосферу візиту. Навіть наприкінці серпня.

Можливо, гостроту проблеми частково вдасться пом’якшити за допомогою деяких компенсацій, які США могли б надати Україні як частину безпекового пакту. Адже для нас питання "Північного потоку-2" – це передусім безпека.

Додаткові безпекові гарантії від США

Було б добре вже під час візиту підписати такий двосторонній оборонний документ, який би зафіксував не лише ті питання і ті сфери, де ми вже працюємо, але й ті, де ми можемо суттєво посилити співпрацю.

Це може бути рамкова угода, яка зафіксує наші ключові сфери безпекової співпраці. Потім у майбутньому ми можемо вийти на якусь посилену оборонну угоду.

Є багато країн, наприклад Сінгапур, які починали з меморандумів про порозуміння, потім підписували рамкові угоди, потім підписували посилені оборонні угоди.

В України тепер є великі шанси підписати таку рамкову угоду. Більш того, далеко не факт, що США були б готові її підписати, якби не питання "Північного потоку-2". А точніше, якби не відчуття, що вони все ж таки мають запропонувати Україні щось натомість.

Ми підняли градус бажань, коли заявили про ПДЧ НАТО як можливу компенсацію. Ми можемо і далі піднімати цей градус і говорити про розміщення американських військових на українській території.

Але головне – ми повинні почати дуже серйозний діалог зі США щодо того, яким чином Україна дістанеться того пункту призначення, який був визначений на Бухарестському саміті НАТО, тобто повноцінного членства в Альянсі.

 Поки що бажання такого діалогу у США ми не бачимо. Але візит до Вашингтона може це змінити.

Чи стане проблемою співпраця України з Китаєм?

Ми повинні мати певні червоні лінії у відносинах з Китаєм, чітко їх прописати, донести це до наших західних партнерів.

Адже наші відносини з КНР є важливими, але вони не можуть стати замінником наших відносин із США та ЄС.

Це потрібно дуже чітко артикулювати.

Кожну угоду з Китаєм треба обов’язково аналізувати – чи не суперечить вона нашим зобов’язанням у контексті європейської інтеграції та відносин із США.

Я на собі відчуваю інтерес і європейських, і американських партнерів щодо діалогу між Україною і Китаєм. Вони поки що не розуміють, що відбувається, адже є багато досить змішаних сигналів. Вони поки що не розуміють, якою є насправді стратегія України щодо Китаю.

Єдине, я б хотіла застерегти від того, щоб рівень торгівлі визначав рівень стратегічності партнерства. Тому що Китай має високий рівень торгівлі з дуже багатьма країнами світу, в тому числі західними. Але водночас ці країни не називають Китай стратегічним партнером тільки тому, що у них з ним значний обсяг торгівлі.

Спілкувався Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua