Самое важное о Молдове. Почему соседнее государство подчас действует не так, как мы хотим

Четверг, 12 мая 2022, 20:05 — , , Европейская правда

Зараз, під час війни України за незалежність від російських загарбників, нерідко доводиться чути докори на адресу наших сусідів. У тому числі – до сусідньої Молдови.

Але не всі вони є обґрунтованими.

У Києва та Кишинева багато спільного. І вони, і ми маємо окуповані росіянами території; обидві держави зараз йдуть до членства в ЄС; обидві втратили чимало часу через те, що в минулі роки проросійська "п’ята колона" гальмувала розвиток держави, а корупція занурювала у безвихідь…

Однак відмінностей між нами – ще більше. Часом наші очікування від сусідів є хибними, бо ми про них дуже мало знаємо.

"Європейська правда" записала відео з відповідями на запитання про Молдову, які ми зібрали у аудиторії. За відгуками глядачів, це відео справді варто подивитися.

А для тих, хто не має можливості перегляду, ми коротко виклали у текстовому вигляді відповіді на ті запитання, які лунали найчастіше.

Чи вважає Молдова Придністров'я окупованим?

В той час як в Україні у багатьох законах зафіксовано, що Крим та ОРДЛО є окупованими територіями, у Молдові ситуація принципово інша. Там існують правові документи "на будь-який смак" – і на підтвердження російської окупації, і на її заперечення.

Тобто політики, за бажання, можуть обирати будь-яку позицію.

Але обирають "нейтральність".

За останні 30 років парламент Республіки Молдова жодного разу не ухвалював рішення, яке визнавало би Придністров’я окупованою територією!

Іронія долі: у 1991 році, коли СРСР ще існував, молдовський парламент був сміливіший і звертався до Москви з проханням про "припинення незаконної окупації", але зараз молдавські депутати – навіть прозахідні, з партії Санду PAS – не знаходять сили ухвалити таке юридичне рішення. Причини цього – окреме питання, до цього перейдемо далі.

Утім, юридично у Молдові закріплений той факт, що Росія – окупант.

Просто це оформлене рішенням не парламенту, а Конституційного суду.

З 2016 року КС, постанови якого є обов’язковими для виконання, вживає щодо Придністров’я термін "окуповані території", а також ухвалив дуже детальне рішення про трактування "нейтралітету" Молдови, яке розставляє усі крапки над "і" та констатує: Молдова була окупована також під час радянського правління.

Ось один з фрагментів цього рішення:

"Попри те, що згідно з конституцією Республіка Молдова не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав, у період як її радянської окупації (1944-1991 рр.), так і до сьогодні у східній частині країни знаходяться окупаційні війська Російської Федерації. Фактично у східній частині країни радянська/російська окупація ніколи не припинялася, незважаючи на проголошення Республікою Молдова своєї незалежності".

Крім того, є політичне рішення ПАРЄ про визнання Придністров’я окупованим.

Партія Санду не заперечувала проти його ухвалення і проголосувала за документ, до якого увійшла ця згадка, але вирішила лишитися "в тіні", ніби вона тут ні до чого – однак із натяком на те, що підтримує таке визначення.

Між тим ще з 1990-х років Росія документально має статус "миротворця". Що є абсолютною маячнею. Окупант не може бути миротворцем, за визначенням.

 

Україна воює за свій Донбас. Чому у Молдови така нерішучість щодо Придністров’я?

В Україні часто роблять помилку, порівнюючи наші окупації. Відмінностей дуже багато.

Через ці відмінності жоден керівник Молдови публічно не називає Росію окупантом. Бо цього їм не пробачать виборці. Головна відмінність виходить з того, що у нас Донбас та Крим вкрали після 23 років незалежності. Натомість у незалежної Молдови ніколи не було контролю над Придністров’ям. Придністровські сепаратисти, що спиралися на розквартировану в регіоні 14-ту армію СРСР, вийшли з-під контролю Кишинева у 1990 році, ще до розпаду Союзу.

За понад 30 років відтоді готовність битися за свою землю додатково впала. Часом у Молдові від людей навіть доводилося чути: "Та хай відділяються, якщо хочуть!".

Але навіть у цих людей це – пасивна згода. Прагнення розділу Молдови немає ні в кого. Бо між людьми по обидва береги Дністра немає ворожнечі.

Взагалі придністровська війна була дуже дивною.

Це був кривавий конфлікт, де за короткий час загинуло більше тисячі людей.

Це дуже багато як для маленької Молдови

Але відчувалося, що ця війна не потрібна її учасникам, особливо мобілізованим.

Там були абсолютно абсурдні ситуації, коли в окопах один навпроти одного були друзі, які вдень удавали, що воюють, а ввечері збиралися разом. Доводилося чути розповіді учасників конфлікту на Кошницькому плацдармі (одному з тих, де велися активні бої) про те, як вони прокладали між позиціями нелегальний телефон для того, щоб попереджати один одного про небезпеку.

Мовляв, "нам кажуть йти в атаку, то ми зараз постріляємо в повітря, а ви сховайтеся. А ми постріляємо і скажемо, що не змогли вас захопити".

Військові варіанти деокупації Придністров’я

Молдова не розглядає військовий варіант звільнення Придністров’я – і сама на це не піде, і Україну не попросить. Це практично виключено

По-перше, у Молдови немає чим воювати.

Нещодавно президентка Санду визнала, що Молдова не має боєздатної армії. З цією радикальною заявою не погодився міністр оборони, але в реальності Санду має рацію. Витрати на армію багато років поспіль були кілька десятих відсотка ВВП, найнижчі в Європі. Суто на проїдання.

По-друге, громадяни Молдови проти.

Для громадян Молдови є абсолютним фактом, що зараз у них мир. Бо у Придністров'ї теж немає боєздатної армії. Включно з російськими підрозділами, які там перебувають. За даними української розвідки, в окупованому регіоні є близько 300 боєготових військових, з десяток танків і невідомо чи робочі системи "Град". Навіть якщо ця "армія" піде в наступ, то вогневі точки знищуються дуже просто, з повітря. Для цього інтервенція не потрібна.

Ідея про те, щоби Україна сама звільнила Придністров’я – дуже небезпечна.

У цьому разі для Кишинева і для громадян по обидва береги Дністра Україна перетвориться на агресора. Нам це не потрібно.

Є лише один теоретичний варіант, коли нас можуть попросити про допомогу і коли нам самим треба буде діяти: це якщо Росія проб’є якийсь сухопутний коридор до Придністров’я, заведе туди танки та велику кількість озброєння і буде загрожувати взяттям Кишинева. Але це – фантастика. Наші військові не пропустять російську армію до Придністров’я.

Газ та енергетика

Однією з основ економіки Придністров’я є безкоштовний газ, який вони отримують від "Газпрому". Тирасполь споживає цей газ у борг, і сума боргу вже перевищила $7 млрд.

При цьому Москва навіть не просить Кишинів заплатити і продовжує постачати без грошей. Ідея в тому, щоб у майбутньому, якщо Кишинів вирішить викинути окупаційну владу і об’єднати Молдову, Москва могла сказати: "Тоді за вами борг у сумі, порівнюваній з річним ВВП всієї країни".

Однак усі ці роки у Молдови не було іншого шляху купувати газ, крім як у РФ транзитом через Придністров’я.

Лише зараз з'явився газопровід з Румунії, почалися постачання з України. Крім того, нині вже є технічна можливість купувати в Румунії електроенергію – досі майже монопольним постачальником було Придністров’я.

Тому Молдова отримала можливість злізти з російської енергетичної голки.

Гагаузія – "Придністров’я-2"?

Гагаузія – це регіон на півдні Молдови. Там живуть гагаузи – це такий тюркський етнос, що історично живе у Бессарабії.

За Сталіна гагаузів переслідували та репресували як "ворогів народу"

І попри це – хай як не дивно це звучить – нині гагаузи майже усі є проросійськими!

Вони перебувають у зоні дії російської пропаганди, їздять працювати до Росії, дивляться російське телебачення і живуть міфами цієї пропаганди.

У 1992 році Гагаузія могла повторити крок Придністров’я і розпочати конфлікт із центром. Від ще однієї молдовської війни врятувало перш за все те, що у Гагаузії, на відміну від Придністров’я, не було розквартированої російської армії. А по-друге – вони побачили наслідки війни у Придністров’ї і зрозуміли, що їм це абсолютно непотрібно, і домовилися з Кишиневом про збереження єдиної держави.

 

Натомість Кишинів надав Гагаузії автономію.

У них основна мова діловодства – російська (а не гагаузька!). У них є своя "конституція", що російською зветься "уложение"; є свій мініпарламент, Народні збори Гагаузії, свій мініпрезидент – башкан.

Утім, усіх проблем це не зняло.

Ця автономія, де владу зберігають проросійські сили, іноді починає вважати, що у неї занадто багато повноважень. Нещодавно місцева влада оголосила, що вона не буде виконувати деякі молдовські закони.

Словом, за подіями у Гагаузії варто уважно слідкувати.

Молдавської мови – не існує (навіть якщо не всі молдавани з цим згодні)

Розуміння цього в Україні бракує, але це не перестає бути фактом: окремої молдавської мови не існує. Це – штучна назва, створена під час радянської окупації, для того щоби відділити східних молдаван, які опинилися у кордонах СРСР, від західних.

Для цього у Молдавській РСР директивно перевели румунську мову на кириличну графіку та назвали те, що вийшло, "молдавською мовою". Ще у 1989 році, в останні роки існування Союзу, Кишинів повернув латиничну графіку та знову назвав мову румунською. Саме під цією назвою вона записана у декларацій про незалежність Молдови. У школах діти вивчають саме румунську мову тощо.

Лексичної та фонетичної відмінності тієї мови, якою розмовляють у Республіці Молдова, і тієї, якою розмовляють на захід від Прута, у найближчих районах Румунії, також немає – за винятком русизмів, які з’явилися за часів СРСР (є відмінність говірки від більш віддалених районів Румунії, як, до прикладу, між говіркою Київської та Полтавської областей, але це інше питання).

Утім, для частини молдаван назва мови є болючим питанням.

Частина проросійських політиків вимагає називати мову саме "молдавською".

Наприклад, експрезидент Ігор Додон, коли переміг на виборах, одним з перших рішень змінив назву мови свого офіційного сайту з "румунської" на "молдавську". Санду після перемоги знову змінила її на "румунську".

Треба також зауважити, що назва "Молдова" означає не лише країну, а й великий макрорегіон, більша частина якого розташована в Румунії. А до середини XIX сторіччя існувала також окрема держава, Молдавське князівство. Утім, його мешканці влилися в єдину румунську націю.

Так само і зараз значна частина громадян Республіки Молдова наполягають, що вони є частиною румунської нації; у школах вивчають такий предмет, як "Історія румунів" тощо.

Однак національного консенсусу з цього приводу немає. Тож суперечка щодо національної ідентичності додатково ускладнює ситуацію.

Чому ж вони не приєднаються до Румунії?

Перш за все, треба підкреслити: те, що Молдова не має окремої мови і так далі – зовсім не означає, що Молдова не є державою.

У світі є дуже багато держав, які не мають монополії на свою мову. Ніхто не ставить під сумнів те, що Австрія є німецькомовною, але окремою державою. Так само і щодо Молдови – у жодному разі не можемо ставити під сумнів її державність. Це питання можуть розглядати лише її громадяни.

Ідея об’єднання з Молдови з Румунією і справді обговорюється, ще від початку 90-х. Вона має назву "Unirea", тобто "союз", "об’єднання", але на її підтримку і близько немає більшості. Навіть серед румунів Молдови немає єдності щодо того, чи потрібно об’єднуватися з Румунією. З різних причин.

Хтось хоче власну державу і вважає коректним принцип "один народ – дві держави".

Хтось сперечається щодо національної ідентичності молдован.

Хтось каже, що Молдові з її багатоетнічністю, значною меншиною гагаузів, росіян, українців тощо дуже складно інтегруватися в Румунію.

Хтось каже, що це загрожує цілісності держави, бо, скажімо, проросійським гагаузам складно пояснити, що вони мають "стати румунами" та "увійти до НАТО".

Детальніше про все це, про українсько-молдовську територіальну суперечку, про складність етнічного складу Молдови, про її ставлення до НАТО та багато іншого – дивіться у відео "Європейської правди". Там є рубрикатор, де ви можете обрати фрагмент, що вас найбільше цікавить.

 


Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,

редактори "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.