Остання сесія Верховного суду США, що завершилася минулого тижня, стала особливою, адже прийняті на ній рішення матимуть беззаперечний вплив на американське суспільство.

Зокрема, ключовий орган судової влади у Сполучених Штатах  скасував програму так званої позитивної дискримінації під час зарахування в університети, а також прямо дозволив приватним підприємцям дискримінацію за релігійними поглядами (що стосується ЛГБТ-спільноти).

А ще в червні минулого року Верховний суд переглянув власне ж вікопомне рішення у справі "Ро проти Вейда", яке захищало право жінок на аборт.

Обидва прецеденти – позитивна дискримінація та право на аборти – існували з 1970-х років. І хай як хто ставиться до цих питань, нинішні рішення суду – наслідок президентства Дональда Трампа, за каденцію якого було призначено безпрецедентно багато - аж троє - нових суддів. 

Але одночасно це ознака того, що найавторитетніша інституція в системі влади США поступово втрачає свій колишній статус.

Верховний суд США - вже відверто політичний орган, і це усвідомлення може мати далекосяжні наслідки для американських суспільства й політики.

Суд із політичним характером

Для початку варто принаймні побіжно окреслити, чим у США є Верховний суд.

Згідно з Конституцією США, на Верховному суді лежить уся повнота судової влади. Це – найвища судова установа, яка має повноваження тлумачити основний закон і чиї рішення мають найвищу силу (вищим може бути хіба нове рішення Верховного суду).

Історично склалось, що Верховний суд США складається з дев’яти суддів, чиї кандидатури – як і у випадку всіх федеральних службовців – призначає Сенат (верхня палата американського парламенту – Конгресу) за пропозицією президента.

Хто може стати суддею найважливішого суду США? Будь-хто (до слова, це правило поширюється і на федеральних суддів). Ані Конституція, ані федеральний закон не визначає критеріїв для посади - існують лише неформальні правила, які в принципі не завжди можуть дотримуватись.

Приміром, логічно, щоб суддя Верховного суду США мав попередній досвід у судовій владі. Але от Єлена Каган, призначена у 2010 році за президентства Барака Обами, до того ніколи не була суддею. Або Ерл Воррен, нині покійний голова Верховного суду, відомий тим, що оголосив про скасування расової сегрегації у школах, перед тим працював генпрокурором і губернатором Каліфорнії.

Іншими словами, сама процедура призначення суддів Верховного суду США містить відчутну політичну складову.

Тому випадає говорити про "консервативних" і "прогресивістських" (ліберальних) суддів - адже від партійної приналежності президента безпосередньо залежить, кого вони номінують.

Другий важливий момент: усі федеральні судді у США - і верховні судді теж - призначаються на посади довічно. Клеренс Томас, приміром, був номінований ще Джорджем Бушем-старшим у 1991 році й досі перебуває на посаді. 

Теоретично судді можуть піти у відставку, коли забажають, або ж залишатись на посаді до смерті - як це було у випадку Рут Гінзбург, що померла у 2020 році.

Ще є варіант оголошення імпічменту (так, як це було двічі за Трампа), але на практиці щодо судді Верховного суду США ця процедура не застосовувалась жодного разу.

Третій важливий момент: верховні судді у США не зв’язані жодним етичним кодексом.

За замовчуванням передбачається, що люди, в чиїх руках перебуває тлумачення американської Конституції, дотримуватимуться найвищих етичних стандартів (можна згадати останню кризу в українському Конституційному суді), та по суті жодних санкцій і жодних критеріїв визначення такої поведінки немає.

У квітні цього року видання ProPublica дізналось, що вже згаданий Клеренс Томас у 2019 році із родиною вирушив на люксовий відпочинок в Індонезію… за гроші консервативного донора Гарлена Кроу. Мільярдер заплатив понад пів мільйона доларів за поїздку судді Верховного суду США, та ще й надав для цього власний лайнер і яхту.

І що? І нічого.

Адже етичного кодексу для верховних суддів у США немає, і Клеренс Томас, який не дуже-то й приховує поїздку, просто каже, що така "співпраця" з донором Республіканської партії ніяк не впливає на його роботу.

Удар по Байдену

Наведений контекст важливий, аби зрозуміти, чому останні рішення Верховного суду США викликали неоднозначну реакцію.

Найгучніше з них стосується позитивної дискримінації (англійською affirmative action). Практику, покликану виправити хиби багаторічної дискримінації темношкірих, ініціював у 1961 році президент Джон Кеннеді. З часом вона поширилась і на інші групи населення – наприклад, латиноамериканців, абітурієнтів із інвалідністю або з бідних родин.

Ідея полягала в тому, щоб надати таким абітурієнтам можливість потрапити до престижного університету попри те, що їхні родини менш забезпечені й не могли дозволити собі оплату навчання. Нерівність стосувалась і шкіл: у бідніших районах середня освіта теж не така якісна.

Позитивна дискримінація - одна з найбільш суперечливих ініціатив в американській освіті.

Тож не дивно, що до останнього вердикту суди різних інстанцій ухвалювали рішення і за, і проти неї.

Ба більше, у 1978 році Верховний суд США вже розглядав аналогічний спір і ухвалив, що раса може бути одним із чинників розгляду абітурієнта під час вступу, тоді як расові квоти (на кшталт "прийняти 20 темношкірих студентів на 100 місць") суперечать Конституції.

Нинішній позов подала громадська організація "Студенти за чесний вступ" проти двох університетів - Гарвардського та Північної Каліфорнії, стверджуючи, що їхні правила вступу дискримінують американців азійського походження. Це фактично два окремі позови, та оскільки вони стосуються одного питання, їх розглядали спільно.

Рішення на користь позивачів ухвалили шестеро консервативних суддів Верховного суду, троє ліберальних виступили проти (єдина призначена за Байдена суддя - Кетанджі Браун Джексон - раніше вчилась у Гарварді й була в його наглядовій раді, тому утрималась під час ухвалення рішення за одним із позовів).

Менш обговорюваним, та не менш прецедентним стало рішення Верховного суду США у справі веб-дизайнерки Лорі Сміт із Колорадо, що нібито відмовилась робити сайт для гомосексуальної пари через релігійні переконання - попри те, що закон штату таку дискримінацію забороняв.

Позов подало консервативне християнське об’єднання "Альянс, що захищає свободу". У ньому цитується звернення від такого собі Стюарта, що просив допомогти з дизайном запрошень для свого весілля з чоловіком.

От тільки сам Стюарт, чиї контактні дані були вказані у зверненні до Лорі Сміт, його не надсилав. Ба більше - він не гей. Понад те, позов "Альянсу, що захищає свободу" з оскарженням закону Колорадо було подано в той же день, коли надійшло нібито звернення від Стюарта.

І навіть це ще не все: дизайнерка взагалі не відреагувала на нібито звернення, яке через кілька місяців після подання позову почало згадуватись у судовому процесі. Тобто навіть не доведено, що антидискримінаційний закон Колорадо взагалі мав би якось її торкнутись!

Забагато дивних збігів, які, однак, аж ніяк не впливають на суто юридичне тлумачення ситуації Верховним судом США.

Ще одне рішення суду вдарило безпосередньо по Байдену.

Він визнав неконституційним план адміністрації президента США списати понад $400 млрд доларів студентських боргів 40 мільйонів американців, ухваливши, що виконавча влада значно перевищила повноваження, які їй надає Конгрес.

Варто уточнити: йдеться не про саме списання боргів, а про те, що адміністрація Байдена мала б отримати схвалення законодавців для втілення цієї ініціативи.

Та оскільки республіканці налаштовані рішуче проти неї, такого схвалення Байдену годі й чекати.

Суд імені Трампа

Ці знакові рішення Верховного суду США ухвалювались, як кажуть у Конгресі, "за партійною лінією". Призначені за каденцій президентів-демократів судді були проти, судді-консерватори їх підтримали.

Це - своєрідна кульмінація тренду на політизацію установи, яка має чи не найвищу владу в країні, адже здатна тлумачити Конституцію - а отже, визначати роботу інших гілок влади. І, нагадаємо, вище за рішення Верховного суду США може бути лише пізніше рішення Верховного суду.

Тренд на політизацію проявився за президентства Дональда Трампа - саме за нього кандидатури суддів перестали користуватись підтримкою обох партій.

Республіканці підтримали призначення судді Бретта Кавано, проти якого висунули звинувачення у зґвалтуванні, а також Емі Коні Барретт, яку експрезидент США номінував за лічені місяці до завершення каденції після смерті Рут Гінзбург. І це при тому, що в аналогічній ситуації вони ж торпедували розгляд номінації Барака Обами - до слова, нинішнього генпрокурора Мерріка Гарленда.

Загалом за свою свою каденцію Трамп призначив аж трьох із дев’яти верховних суддів.

І це повністю змінило баланс суддів на консервативний.

І проблема не лише в політизації суду, а й поведінці власне суддів. І тут варто знову зупинитись на Клеренсі Томасі.

Суддя, який часто супроводжує рішення Верховного суду власними коментарями (opinions), не втримався на фактично особистий випад у бік колеги Кетанджі Браун Джексон у рішенні щодо позитивної дискримінації.

"Вона вважає, що ми всі є неминучими в’язнями посутньо расистського суспільства… Її бажання (назвати всіх темношкірих жертвами) для мене незбагненне", - такі слова навряд ґрунтуються на юридичній теорії та відверто нагадують політичний аргумент.

До слова, темношкірий консервативний суддя Томас вступив до Єльської школи права у 1971 році чи не завдяки тому, що вона саме долучилась до програми позитивної дискримінації й хотіла мати до 10% небілих на кожному потоці.

Всі ці рішення вже мають наслідки - американці відчувають, що із їхнім Верховним судом щось не так.

Рівень довіри до суду - рекордно низький принаймні з 1970-х років. 

53% громадян США зараз вважають, що Верховний суд ухвалює рішення на основі політичних, а не юридичних поглядів (лише минулого року таких було 43%). І лише 18% американців "дуже довіряють" найвищому органу судової влади, тоді як 36% узагалі не ймуть йому віри.

Подібні відчуття - і в багатьох політиків. 

"Цей суд не є нормальним, - заявив Джо Байден у першому інтерв’ю після оголошення Верховним судом консервативних рішень. - Він зробив більше для демонтажу основних прав і свобод, ніж будь-який інший суд у нещодавній історії".

Це - надзвичайно гострий коментар першої особи США в бік ключової судової установи країни.

В іншій країні його, певно, назвали б втручанням у роботу суду. Проте, схоже, що й верховні судді частково поділяють занепокоєння своїм образом в очах громадськості. Принаймні голова Верховного суду Джон Робертс на тлі згаданих вище зв’язків Томаса з консервативним донором пообіцяв зробити все, аби судді дотримувались найвищих етичних стандартів.

Зрештою, заява Байдена є лиш відображенням ширшої дискусії:

як можна реформувати Верховний суд, аби він був більш збалансованим і менш залежним від політичної кон’юнктури?

У Конгресі США висунули кілька пропозицій. Серед них - обмеження терміну повноважень верховних суддів 18 роками або й узагалі ухвалення Конгресом аналогу етичного кодексу суду, проти якого той активно виступає.

Найбільш перспективною і давно обговорюваною є ініціатива збільшити кількість верховних суддів, приміром, до тринадцяти.

Схожу ідею намагався втілити президент-демократ Франклін Рузвельт, коли натрапив на спротив Верховного суду під час реалізації свого "нового курсу". Та попри тодішню перевагу демократів в Конгресі кількамісячне протистояння завершилось поразкою Рузвельта: суд переглянув одне зі своїх рішень і таки визнав конституційною програму соціальної допомоги "нового курсу", й законодавці просто "поховали" призначення ще одного верховного судді.

А нині аналогічний крок не має підтримки, власне, президента Байдена.

"Якщо ми почнемо процес розширення суду, то будемо, певно, вічно його політизувати у спосіб, що не є здоровим", - заявив він, фактично відкладаючи питання реформи Верховного суду США.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"