Границы РФ не начинаются нигде. Как шантаж Россией балтийских соседей открыл старую проблему

Минулого тижня держави, які межують з Росією на Балтиці, шокував документ, оприлюднений на російському урядовому порталі: Міноборони РФ опублікувало проєкт рішення російського уряду, яке мало би в односторонньому порядку змінити морські кордони РФ з Литвою та Фінляндією.

Цей проєкт був нонсенсом, і для того, щоб це зрозуміти, не треба бути фахівцем у царині міжнародного морського права: кордони між державами неможливо змінити одностороннім рішенням уряду однієї з цих держав. Причому громадське обговорення, для якого публікують проєкти, було сумнівною потребою, адже йшлося про дуже технічний документ з переліком координат, зрозумілий лише фахівцям.

Тим дивнішим став подальший розвиток подій. Майже відразу після того, як інформація про таку ініціативу потрапила до ЗМІ та про неї дізналися (і встигли обуритися) держави-сусідки РФ, документ без жодних пояснень видалили з урядового сайту. І хоча аналіз конкретно цієї ініціативи тепер не має сенсу (адже від неї відмовилася сама Росія), та й навряд чи можливий (без опублікованого проєкту немає ні точних координат, ні картографічного матеріалу), ця провокація РФ загострила ширшу проблему.

Насправді Росія має проблеми з узгодженням морського кордону майже з усіма сусідами.

Делімітація кордону відсутня навіть із державами-членами НАТО, що створює спокуси для Москви для проголошення "своїми" морських просторів. Свого часу – ще 20 років тому – з подібним стикнулася і Україна, яку Росія силовими діями змусила погодитися на російське бачення щодо моря.

Чому виникла ситуація, за якої у Росії є тотальні проблеми з морськими кордонами, пояснює для читачів "ЄвроПравди" юрист-міжнародник Богдан Устименко, що спеціалізується у царині морського права.

Спадок СРСР

Перш за все, треба відзначити важливу деталь: Російська Федерація не є правонаступницею Радянського Союзу.

Якщо спрощено, то Союз радянських соціалістичних республік (СРСР) був окремою державою, а Російська радянська федеративна соціалістична республіка (РРФСР), яка у 1991 році вийшла з його складу і перетворилася на сучасну Росію – окремою державою. Там само решта 14 колишніх республік Союзу не є його правонаступницями.

У природі не існує належно оформленого договору між РФ та Радянським Союзом або з усіма державами-членами СРСР про перехід всіх прав та обов’язків Радянського Союзу до сучасної Росії (детально про це ЄвроПравда розповідала у матеріалі Росія фальсифікує своє членство в ООН та Радбезі)

Утім, кордони Росії з багатьма іншими державами нерідко ґрунтуються на кордонах радянських часів. 

Російська Федерація вже за часів незалежності, у 1997 році, приєдналася до Конвенції ООН з морського права (СРСР не був стороною цього документа). Цей договір, який часом називають Конституцією океанів, визначає також правила оформлення морських кордонів сучасної Росії з іншими прибережними державами в Чорному та Балтійському морях, Арктичному та Тихому океанах.

Угоди про морські кордони є у Росії не з усіма сусідами. А на додаток низка цих угод укладені не з РФ, а з Радянським Союзом – державою, якої не існує з 1991 року. За даними Управління з правових питань ООН, саме Союз, а не Росія, є стороною угоди про розмежування морських просторів з КНДР, Фінляндією, Польщею, Швецією, Туреччиною та США.

Звідси виходить логічний висновок, що морські кордони між сучасною РФ та цими державами, п'ять з яких є членами НАТО, не встановлені згідно з нормами міжнародного права.

По суті, Росія укладала морські договори лише з Литвою (у 1997 році) та Норвегією (у 2007 році), а також договір з Литвою та Швецією про спільну точку кордонів виключних економічних зон та континентального шельфу (у 2005 році).

Морський кордон між Естонією та РФ досі не оформлений договором.

А з Японією встановленого кордону не має не тільки Росія, а навіть Радянський Союз.

Виникає логічне питання: що з цим усім робити?

Все у "добрій волі" Кремля?

На жаль, не існує жодного міжнародного правового механізму, за допомогою якого можна було б примусити Росію укласти з іншими прибережними державами договори про встановлення морських кордонів.

Загалом суперечки між державами щодо визначення кордонів є в компетенції Суду ООН, але є умова – обидві держави мають прагнути знайти рішення і погодитися на розгляд їхньої справа. Україна це чудово знає, бо також мала суперечку щодо морської межі із сусідкою, Румунією, і була змушена звертатися до Суду ООН щодо делімітації кордону.

Але Росія виключила подібний варіант, та й взагалі заперечила можливість впливу міжнародних інструментів на її кордони. РФ ратифікувала Конвенцію ООН з морського права із заявою про те, що міжнародні судові органи та трибунали не мають розглядати спори, пов’язані із делімітацією її морських кордонів.

Однак відсутність морських кордонів є однією з ключових проблем для національної безпеки будь-якої цивілізованої прибережної держави. Тому провідним державам світу необхідно докладати перманентних та системних політичних, дипломатичних зусиль заради того, щоб Російська Федерація уклала морські делімітаційні угоди.

Історія з російською ініціативою щодо зміни кордонів на Балтії засвідчила важливість цього.

Варто наголосити, що з урахуванням положень Конвенції ООН з морського права між Російською Федерацією та Литвою 24 жовтня 1997 року укладена угода про делімітацію виключної економічної зони та шельфу. Точки координат чітко зазначені у статті 2 цієї угоди. В односторонньому порядку РФ не має права їх змінювати.

Щодо морського кордону між РФ та Фінляндією ситуація складніша. В офіційній базі ООН є лише чотири радянсько-фінських морських договори 1966-1985 років. Але, як зазначено вище, Радянського Союзу не існує більше 30 років.

А Морський делімітаційний договір між Росією та Естонією не укладений. Це величезна безпекова проблема для всього Балтійського регіону та НАТО.

Що з кордоном РФ–Україна?

Це – окрема тема, але варто згадати і про неї.

Україна з 1992 року хотіла поділити з Росією простори Чорного та Азовського морів і Керченської протоки, що підтверджується, зокрема, поданими нашою державою до ООН точками координат вихідних ліній від українських берегів в Азовському та Чорному морях, які досі публічно доступні на офіційному вебпорталі ООН. Але чисельні перемовини ні до чого не привели.

Зрештою Росія примусила Україну підписати ганебну Азовську угоду, на вигідних Москві умовах. Це сталося у 2003 році, коли Росія "вичавила" з України цю угоду за допомогою Тузлинського інциденту.

Лише у 2023 році Азовська угода була припинена Україною (Прим.: автор цих рядків готував драфт пояснювальної записки до законопроєкту про припинення Азовської угоди).

Та проблема кордону лишається.

Тому Україні варто спробувати застосувати проти Росії квазісудову процедуру, яка передбачена Конвенцією ООН з морського права та була застосована у 2016-2018 роках маленькою державою Східний Тимор проти величезної Австралії. Тимор скликав в односторонньому порядку спеціальну групу міжнародних посередників під егідою ООН та переміг Австралію, яка була вимушена підкоритися міжнародному праву та підписати договір про делімітацію. Це поки що єдиний такий прецедент у світі.

Звичайно, Росія – не Австралія, за результатами рекомендацій спеціальної групи ООН чинний російський політичний режим з Україною морську делімітаційну угоду не укладе.

Але застосування такої процедури у 2024 або 2025 роках може принести колосальні політичні дивіденди нашій державі вже зараз та підготує твердий ґрунт для розмежування у майбутньому морських просторів з Росією відповідно до приписів морського права.

Автор: Богдан Устименко,

керівник НУ "Інститут національної безпеки", юрист-міжнародник,

для "Європейської правди"