Кто влияет на Трампа? Как Украине подстроиться под новый стиль политики США

Повернення Дональда Трампа до Білого дому у 2025 році оживило гасло America First. Але на відміну від його першої каденції, нинішня зовнішня політика США формується не стільки державними інституціями, як тісним ідеологічним колом, яке утворилося навколо Трампа за останні роки. 

Це не традиційні дипломати чи політики. Це лоялісти, медійники, мільярдери, активістські рухи та нові аналітичні центри, що бачать світ крізь призму американського ізоляціонізму.

Для України це означає одне: у контексті зовнішньої політики наша увага має бути прикута не лише до заяв президента США, а й до тих, з ким він радиться.

Нові центри впливу

За останні роки навколо Трампа сформувалася нова мережа правих аналітичних центрів, якої майже не існувало у 2016 році. 

Найпомітніший – Conservative Partnership Institute (CPI). Цей інститут перетворився на добре фінансований хаб активізму "другої епохи Трампа". 

До мережі CPI входять особи на кшталт Рассела Вота – нинішнього директора Бюджетного офісу Білого дому та одного з ключових ідеологів проєкту Project 2025, масштабної ультраконсервативної програми з перебудови американської державної системи. 

Цей план передбачав різке посилення президентських повноважень.

А також – заміну тисяч кар’єрних чиновників лоялістами та радикальне скорочення ролі федеральних інституцій у внутрішній і зовнішній політиці.

Під час передвиборчої кампанії Трампа у 2024 році стався великий витік інформації з Project 2025, і Трамп почав дистанціюватися від нього, говорячи, що він не має з Проєктом нічого спільного.

Проте вже у жовтні 2025-го риторика змінюється і з’являється багато практичних дій, які перетинаються з основними пунктами відповідного документа. Зокрема, багато авторів Проєкту увійшли до перехідної команди Трампа.

Також елементи плану з’явилися в перших президентських указах, повʼязаних насамперед зі скороченням великої кількості державних службовців і держпрограм, на кшталт USAID, Міністерства освіти, EPA (екологічне агентство), NIH (охорона здоров’я), реформою Держдепартаменту, що виливається у послаблення ролі карʼєрних дипломатів, посиленням контролю Білого дому над Міністерством юстиції тощо.

Радники Трампа використовували документ як основу для здійснення своєї політики, наприклад посилення міграційної політики, запровадження масових депортаційних програм, посилення "antigreen agenda", яка проявляється у скасуванні кліматичних стандартів попередніх адміністрацій та посиленні підтримки нафтових і газових індустрій.

За свідченнями експертів,

близько 40–60% ключових пунктів Project 2025 уже реалізуються або запущені в роботу.

І те, що сам Трамп офіційно відмежовується від цього плану, ніяк не впливає на його реалізацію.

Project 2025 став де-факто дорожньою картою для внутрішньої політики адміністрації.

Донорська екосистема: мільярдери, які купують доступ?

Існує спокуса думати, що великі американські донори посунуть Трампа до бізнесового реалізму у зовнішній політиці. Але реальність інша.

Основний фінансовий потік у MAGA Inc., понад 200 млн доларів лише у першій половині 2025 року, надходить від невеликої групи надзаможних меценатів, яким імпонує його націоналістична, консервативна політика. 

Серед них – енергетичні магнати та інвестори, зацікавлені у знятті регуляцій і "стабільних відносинах із виробниками нафти". Саме тому адміністрація Трампа значно м’якше ставиться до автократій Перської затоки й демонструє готовність "перезавантажити" економічний діалог із Росією.

Крім того, з’явився новий тривожний тренд: фінансування великих проєктів у Білому домі – зокрема, нової бальної зали за 300 мільйонів – корпоративними донорами. 

Юристи вже говорять про ризик "pay-to-play". Адже там, де бізнес фінансує інфраструктуру адміністрації, він очікує для себе політичних дивідендів.

Медіаімперія впливу: хто формує наративи для Трампа

Трамп – один із найбільш медіачутливих політиків сучасності. Ще за першої каденції він довіряв телевізійним персоналіям більше, ніж власним радникам. У 2025-му ця залежність посилилася.

Головний рупор його світогляду – Такер Карлсон. Звільнений із Fox News, він перетворився на неофіційного ідеолога американського націоналізму.

Карлсон регулярно повторює кремлівські тези про "диктатора Зеленського", "безглуздість" підтримки України та "провину НАТО" за війну. Ці меседжі лягають на благодатний ґрунт у середовищі Трампа.

Поряд із Карлсоном існує ціла інфраструктура медіаактивізму.

Це і подкаст Стівена Беннона War Room, і мережі блогерів, YouTube-канали та впливові акаунти в X/Twitter. Усі вони утримують Трампа в інформаційному полі, де НАТО постає як альянс, в якому кожна країна "має платити сама за себе", а Україна є "тягарем" для США.

Активістські рухи та новий республіканський "низ"

Базою впливу Трампа стали не традиційні партійні структури, а активістські мережі, що виросли з MAGA-руху. 

Turning Point USA мобілізує молодь антинатовськими та антиукраїнськими наративами. Moms for Liberty формує культурно-консервативний порядок денний. 

Онлайн-спільноти, пов’язані зі спадщиною "Stop the Steal", хоча й втратили колишню структуру, усе ще здатні тиснути на республіканських законодавців, вимагаючи жорсткішої лінії щодо України.

У той же час у самому MAGA-середовищі з’явилися відкриті тріщини та внутрішні конфлікти. 

Наприклад, у 2025 році після гучного скандалу, пов’язаного з розслідуванням справи навколо Джеффрі Епштейна, частина молодіжних активістів і навіть ключові медійні фігури почали публічно критикувати адміністрацію за недостатню прозорість.

Вузьке коло радників: лояльність замість досвіду

Оточення Трампа у другій каденції стало ще тіснішим. Він свідомо уникає тих, хто може йому заперечити. 

Внаслідок цього ключові посади отримують люди з мінімальним досвідом зовнішньої політики, але максимальним рівнем особистої відданості.

У вузькому колі радників Трампа ключові ролі сьогодні відіграють не професійні дипломати, а медійні та ідеологічні фігури. Піт Гегсет, міністр оборони – телевізійний коментатор з мінімальним управлінським досвідом, а Стівен Міллер, архітектор жорсткої міграційної політики, впливає на зовнішню політику, просуваючи бачення "фортеці Америка". 

Не менш промовисто, що переговори з Росією дедалі частіше ведуть особисті посередники Трампа – його зять Джаред Кушнер і бізнесмен Стів Віткофф, який не має дипломатичного досвіду, зате має багаторічні зв’язки у нью-йоркській сфері нерухомості, де російські інвестиції відігравали значну роль.

До того ж, за наявною інформацією, поруч із "мирними" дискусіями вони обговорюють з росіянами потенційні проєкти в енергетиці, природних ресурсах та інфраструктурі, що лише посилює підозри, що комерційні інтереси, а не стратегія безпеки, дедалі більше визначають американський підхід до війни проти України.

Показовою стала відставка спеціального представника США Кіта Келлога.

Світом вже ширяться припущення, що саме усунення його від ключових переговорів на користь Кушнера та Віткоффа, а також різка зміна курсу на більш м’який підхід до Кремля, і стали одними з причин його рішення піти. 

Це підводить до висновку, що у найближчому оточенні президента немає простору для професіоналів, які пропонують стратегічний підхід або застерігають від небезпечних ілюзій.

Одним із небагатьох проукраїнських голосів у найближчому оточенні Трампа стала його дружина Меланія.

За свідченням експертів, перша леді була серед небагатьох, хто прямо казав йому, що будь-які похвали Путіну є неприйнятними, а будь-яке умиротворення Кремля підриває інтереси США та їхніх союзників.

Крім того, Меланія Трамп завжди звертає увагу на гуманітарні наслідки війни та, що особливо цінно, на долю дітей. Завдяки відкритій комунікації Меланії вісім українських дітей були возз’єднані зі своїми родинами. Це стало результатом відкритого листа першої леді США до Путіна, який йому передали під час зустрічі на Алясці.

У своєму листі вона написала: "Кожна дитина носить у серці однакові тихі мрії… Вони мріють про любов, можливості та безпеку від небезпеки". Це є частиною великої ініціативи BE BEST, яку перша леді США запустила ще у січні 2021 року і яка є де-факто просвітницькою кампанією, зосередженою на добробуті дітей у всьому світі. 

У своїй новій заяві 4 грудня Меланія Трамп повідомила, що ще семеро українських дітей, шість хлопців та одна дівчинка, були успішно повернуті до своїх родин.

Рубіо – свій серед чужих 

Особливе місце в цій конфігурації вузького кола радників посідає Марко Рубіо – один із небагатьох представників "старого" республіканського керівництва, які отримали ключові ролі у другій адміністрації Трампа. 

Як державний секретар та радник з нацбезпеки, Рубіо поєднує формальний контроль над апаратом зовнішньої політики та виступає за стримування авторитарних режимів. Водночас останнім часом його голос еволюціонував.

Рубіо почав наполягати не стільки на нарощуванні військової допомоги Україні, скільки на "керованому завершенні війни" через переговори – зокрема, голосував проти великого пакета допомоги у квітні 2024 року, але підтримував попередні рішення на користь Києва.

З формального боку, Рубіо має значно більше важелів впливу, ніж радикальні медійники чи неформальні посередники: саме Держдеп веде щоденну роботу з союзниками, готує тексти угод, координує санкційну політику. 

Однак практичний стиль Трампа частково нівелює цю інституційну вагу.

Як наслідок, переговори з Москвою дедалі частіше ведуть емісари президента – Стів Віткофф та Джаред Кушнер, тоді як Рубіо змушений адаптовувати наслідки їхніх ініціатив у спілкуванні з європейцями й Конгресом. 

Іншими словами, глава Держдепу наразі здатен впливати на параметри й упаковку політики, але не завжди – на її стратегічний напрям.

Республіканський DeepState

Готовність Республіканської партії "фрондувати" проти Трампа в питаннях України залишається обмеженою, але точно не нульовою. 

Останні епізоди навколо 28-пунктного мирного плану показали, що коли Білий дім заходить надто далеко в бік поступок Москві – територіальні поступки, обмеження української армії, де-факто заборона членства в НАТО, – частина республіканців приєднується до демократів із жорсткою критикою. 

Декілька впливових конгресменів публічно назвали документ "написаним у Кремлі" та попередили, що Конгрес не підтримає угоду, яка виглядає як капітуляція України.

Політологічні дослідження підтверджують, що зовнішня політика США навіть у добу поляризації не зводиться до автоматичного "йти за президентом": у таких темах, як Україна, Ізраїль чи Тайвань, часто формуються нестабільні, але реальні міжпартійні коаліції. 

І чим далі до виборів, нехай навіть до проміжних, тим більше зростатиме бажання республіканців озиратися не так на позицію Білого дому, як на своїх виборців. 

І це – однозначний позитив для України. 

Попри те, що серед республіканських виборців частка тих, хто вважає підтримку України "занадто великою", набагато вища, ніж серед демократів, більшість із них все одно не в захваті від плазування перед Путіним. 

З інституційної точки зору, головна сила Республіканської партії – не в моральних заявах, а в контролі над ресурсами: бюджетом, санкційними законопроєктами, ратифікацією угод і процедурою затвердження призначень. 

Класичні огляди американської системи стримувань і противаг наголошують, що Конгрес може обмежувати зовнішню політику президента, блокуючи фінансування, нав’язуючи обов’язкові санкції або змушуючи адміністрацію звітувати перед профільними комітетами. 

На практиці це означає: чим більше ініціатива Трампа потребує ухвалення конкретного закону чи виділення коштів, тим більше шансів у партійного керівництва вплинути на зміст чи темп цієї політики.

Водночас для самого Трампа сигналом дослухатися до партії стають не абстрактні занепокоєння, а можливі конкретні фактори:

• ризик внутрішнього бунту, коли проти певного рішення одночасно виступають різні крила партії – від традиційних "яструбів" до частини популістів;
  
  
• загроза провалу в Сенаті, де для ратифікації посад і угод йому потрібні майже всі республіканські голоси;
  
  
• ризик електорального удару по ключових штатах, якщо старі фігури чітко артикулюють, що "погана угода" з Росією шкодить бренду Республіканської партії як сили "національної безпеки".

Що це означає для України?

Зовнішня політика США у 2025 році – це не лише стратегія держави, а комбінація особистої інтуїції Трампа, риторики медіа, інтересів донорів та амбіцій радикальних груп. Така модель має три наслідки для України:

– Схильність до швидких угод. Трамп хоче угоду, яку можна подати як перемогу. Астрономічна ціна такої "перемоги" може лягти саме на Україну.

– Переоцінка слабкості України та Європи. Наративи про "крах України" та "втому Європи" підштовхують Білий дім до ілюзії, що тиск на Київ – найкоротший шлях до миру.

– Сліпа зона щодо ризиків. Коло радників Трампа ідеологічно однорідне. Вони ігнорують елементарний факт: будь-яка передчасна угода лише дає Росії час перегрупуватися та відновити наступ.

У цій новій політичній реальності Україні доведеться працювати з набагато ширшим колом американських акторів.

Налагодження стосунків із Білим домом вже недостатньо, потрібно системно взаємодіяти з Конгресом, губернаторами, медіа, бізнесом, громадами та експертами – усіма, хто може впливати на суспільну думку та настрій республіканської еліти.

Найважливіше – не піддаватися паніці.

У США достатньо голосів, які розуміють, що стабільність Європи і стримування Росії відповідають стратегічним інтересам Вашингтона. Але потрібно бути активними, а не реактивними.

Коло впливу Трампа у 2025 році – хаотичне, подеколи небезпечне. Але воно не є монолітним.

І саме в цій неоднорідності – вікно можливостей для України. Нам треба лише вміти ним скористатися.

Авторка: Світлана Ковальчук,

кандидат політичних наук, виконавчий директор YES