Мы продолжаем публикацию мнений по поводу конфликтной ситуации, сложившейся вокруг запуска Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции (НАПК). Как известно, создание этого органа является одним из ключевых требований для отмены виз Евросоюзом. Но из-за проблем, возникших в конце прошлой недели, достижения Украины могут быть поставлены под сомнение.

Одна из сторон конфликта была широко представлена в СМИ. Считаем необходимым предоставить слово участнику избирательного комитета НАПК, имеющему другую позицию.

 * * * * *

"Європейська правда" вже писала про роботу комісії з відбору кандидатів до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Можливо, я б не описував всю цю історію, якби через неї Україна знову не опинилася в ситуації, коли надання безвізового режиму може бути поставлене під сумнів. Адже тепер у частини європейців – у тих, хто не бачить українців в Європі, – є чудовий формальний привід перенести терміни надання безвізового режиму.

Та одночасно з популярною медійною картинкою існує інша – я бачив її зсередини процесу протягом майже семи місяців формування керівного складу НАЗК.

Тож варто пояснити, як сталося, що доля 45 мільйонів українців тепер залежить від суперечок кількох людей.

У травні 2015 року були проведені збори громадських організацій, які делегували до складу комісії чотирьох представників (ще чотири члени комісії – це представник президента, уповноважений Кабміну, представник Верховної ради і голова Нацагентства з питань державної служби).

Серед четвірки від громадськості було обрано і мене – як голову правління ГО "Інститут світової політики".

Однак після виборів декілька громадських організацій, посилаючись на недотримання Кабінетом міністрів процедур організації конкурсу, пішли до суду. Медіа-історія набула широкого розголосу. Усі чотири новообрані члени комісії з відбору кандидатів до НАЗК піддавались не тільки психологічному тиску, але й активним медійним атакам.

Нас назвали "кишеньковими організаціями Кабміну" (прошу запам’ятати цей факт).

Повний колапс у роботі комісії співпав з приїздом моніторингової місії ЄС, яка оцінювала виконання Україною зобов’язань щодо безвізового режиму, одне з яких – запуск НАЗК. Саме зважаючи на це, вся четвірка, обрана від громадськості, склала повноваження, щоб піти на її перезапуск комісії.

Це врешті-решт і сталося, а моніторингова місія поставила попередню "галочку" - мовляв, процес запущено.

Наступний етап – нові вибори серед громадських організацій. Тут не було претензій до процедури (її погодили з ЄС та представництвом ООН). Щоправда, напередодні низка медійно найактивніших громадських організацій вийшли з закликом голосувати за конкретну четвірку кандидатів.

Це був перший "договірняк".

Він мав би стати і першим "дзвіночком" для людей, які здатні думати. Так, у законі й постанові про проведення конкурсу напряму не заборонена агітація за кандидатів, але це був явний тиск на інших, які не мали подібної можливості.

Щоправда, конкурс закінчився обранням не усієї "розпіареної четвірки", а двох кандидатів. Ще один кандидат від громадськості пройшов через Верховну раду як її представник. Але знову задоволені залишились не всі. Доводилось знову чути, що в результаті формування комісії було обрано трьох "правильних" громадських представників і двох "неправильних". Тобто тих, які не у стабільному "антикорупційному пулі" ГО.

Я – "неправильний". Змовчав. Хай буде так. Давайте уже працювати.

Отже, комісія почала свою роботу.

До участі в конкурсі було подано 53 заяви. Відверто кажучи, перше ознайомлення зі списком претендентів шокувало: в списку виявилися навіть ті, на кого були відкриті кримінальні впровадження за корупційні дії.

Перше "відсіювання" в основному відбулося на підставі тих даних, які вдалося зібрати щодо кандидатів у відкритих джерелах. Я також неодноразово звертався до журналістів-розслідувальників, колег з інших організацій, щоб вони по можливості надавали інформацію по претендентах, а я буду задавати конкретні запитання уже безпосередньо під час співбесід.

Наступний етап – 20 півфіналістів.

По десять претендентів на засідання – це майже по 10 годин роботи на кожну зустріч комісії.

Перевірка спеціальних карт самооцінювання, оцінка презентацій і бачення роботи НАЗК, аналіз декларацій претендентів. Аналіз стилю життя. Зв’язки. Офіційні й неофіційні контакти. Для себе зі страхом відзначаю, що більше трьох-чотирьох фіналістів (при необхідних п’яти) обрати не можу. Бо голосуючи за кандидатуру, я фактично беру відповідальність за її дії в майбутньому.

Тобто треба не тільки оцінити фаховий рівень претендента, але й прорахувати ризики, які ляжуть на твої плечі, якщо такий кандидат десь "налажає".

Методом відсіювання залишаємо 9 претендентів.

Один відомий політик, двоє науковців, двоє адвокатів, двоє прокурорів, один орговик, один керівник банківського управління.

Уже на цьому етапі чується ще один "дзвіночок": представник антикорупційної громадської організації під час засідання заявляє, що до фіналістів обов’язково мають увійти представники, яких підтримує "антикорупційна громадськість".

Питання суперечливе.

Що важливіше – професійні якості, публічні ризики, причетність до конкретних організацій, вміння організувати роботу і тримати удар? Але я на цьому зупинятися не хочу. Тож справи усіх дев’яти кандидатів передані на спецперевірку, яку мають проходити при зарахуванні на роботу держслужбовці. 

Проходить місяць спецперевірки. І – о горе! – щодо усіх кандидатів є питання.

Той забув заплатити податки і зробив це вже в ході спецперевірки, той зазначив не в тій графі декларації гроші за продане авто, у того замість ідентифікаційного коду дружини – код тещі, в іншого не можуть знайти диплом у вузі, а троє не стоять на військовому обліку за місцем проживання і т.д… 

Рішення комісії наступне: заслухати усіх дев’ятьох ще раз і обрати серед них як мінімум трьох кандидатів, які зможуть запустити процес створення НАЗК (нагадую, що ЄС цей факт прив’язав до надання безвізового режиму).

І тут знову в роботу включається не метод функціонального добору кадрів, а конкретне лобіювання.

А тепер – увага – слідкуйте за рухами. "Правильні" організації виступають із заявою, в якій чітко вказують, яких трьох кандидатів треба підтримувати.

Вважаю, що таким чином нав'язується публічна думка, що решта шість – це представники влади. Хоча фактаж ніхто і не наводить. Дійсно, а навіщо?  

Далі знову – заява антикорупційників. На їхню думку, більшість у НАЗК мають складати ті, кого "підтримує громадянське суспільство".

Це – ультиматум. Моя реакція – обурення.

Бо якщо добирати людей на державну роботу лише під медійним тиском "громадськості" – то ми до Європи не доїдемо.

Пробую переконати комісію, що давайте в першу чергу візьмемо за основу професійні критерії. Навіть попри те, що депутат є політичною кандидатурою, піднімаю за нього руку (при цьому висловлюю сподівання, що орган не перетвориться на політичний). Так само чиню і щодо кандидатури орговика, який не теоретично може, а вже має позитивний досвід запуску державного органу.

На третій кандидатурі всі спотикаються. Бо голосів немає. Після 12 годин засідання, близько першої ночі, беремо паузу на тиждень.

Але за тиждень нічого суттєво не змінюється. Щоправда, орговика уже приписують до команди Яценюка.

Ще гірше з одним кандидатом, який дійсно писав 20 років тому рецензію на дипломну роботу Яценюка (йдеться про Наталію Корчак, яку в ЗМІ називають викладачкою прем’єра. - ЄвроПравда). Пробую пригадати, хто писав рецензію на мою роботу. Не згадую. Чи згадаєте ви?

І хоч за цей час інших зв’язків з Яценюком не встановлено, кандидата відверто "валять". Бо є інший науковець – з опублікованого громадськістю списку (йдеться про Федора Фаліхновського, якого підтримала низка антикорупційних громадських організацій. - ЄП). Я заявляю свою позицію – із семи людей, які залишилися у фіналі, готовий голосувати лише за одну особу.

Але за ту, яка, на мій, звичайно, суб’єктивний погляд, є сильнішою.

Та якщо комісія готова обрати сьогодні всю п’ятірку, я теоретично готовий ще розглянути дві рівнозначні кандидатури.

Під об’єктивами телекамер проходить рейтингове голосування, де вимальовується 4 кандидатури. Одна – яку підтримував я, інша – зі списку трьох. Всі решта голосів не набирають. Тобто п’ятірки за будь-яких обставин не буде.

Скандал розпочався після того, як стартувало офіційне голосування.

Перша кандидатура, та, яку підтримував я (кандидатура Корчак. - ЄП), набирає необхідних 6 голосів, друга – лише 5. І тут починаються заяви членів конкурсної комісії про те, що їх "кинули", бо не проголосували за другу людину "із списку".

Слава Богу, до мене немає претензій, бо свою позицію я оголосив раніше – дуже багато публічних ризиків щодо останнього кандидата (брати-прокурори, незрозуміле походження мільйонів у декларації, потім договір їх повернення, питання засновників громадської організації тощо).

Але скандал набирає обертів. І от вчора - нова цитата. Уже з новим трактуванням: "Активісти стверджують, що за допомогою маніпуляцій конкурсна комісія, де більшість мали представники влади, протягнула на керівні посади близьких до прем’єра чиновників, викинувши з конкурсу всіх представників громадськості".

Це тільки мені здається, що це – чергова маніпуляція і намагання вкотре навісити ярлики – на мене, на інших членів комісії, на конкурсантів? Чи не забагато?

Я передбачаю, якою буде реакція громадських активістів на мій допис.

Та я проти будь-яких підкилимних домовленостей. І проти виливання помиїв. НАЗК треба доформовувати. Але треба це робити не методом тиску, не методом "шумових акцій", а конструктивними пропозиціями.

Можливо, навіть повернувшись до першочергових 53 кандидатів.

І наостанок. Робота в конкурсній комісії особисто мені розкрила очі на масу процесів усередині громадянського суспільства. Це - не здорові процеси. У більшості випадків – це політика і піар, а не бажання рутинної роботи на результат.

Громадські організації важливі для контролю за владою, але коли вони отримують де-факто політичні механізми впливу, то дуже часто підміняють собою політиків. І поводяться, на жаль, як політики. Хочеться політики? Є один шлях – формування партії, вибори.

А лобіювати у владу за принципом "свій-чужий" - це точно не ті реформи, яких країна 24 роки чекає на європейському узбіччі.

Автор: Віктор Шлінчак,

керівник проекту "Главком",

голова правління Інституту світової політики

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора