Остановить следующие агрессии: новый принцип мировой безопасности, который продвигает Украина

Четверг, 9 февраля 2023, 16:30 — , специалист по международному праву
Фото пресслужби президента України
Виступ Володимира Зеленського у Парламенті Великої Британії. Лондон, 8 лютого 2023 року

8 лютого Володимир Зеленський виступив у Вестмінстерському палаці перед британськими парламентарями та урядовцями. Його промова рясніла яскравими метафорами, подяками Британії за допомогу, а завершилася закликом надати Україні західні бойові літаки.

Менш поміченою на цьому фоні залишилася частина промови, де президент Зеленський виклав бачення нового світопорядку:

"Ви були серед тих небагатьох, хто допоміг іще до початку широкомасштабного вторгнення – саме так, як буде необхідно щоразу в майбутньому, щоб запобігти агресії... Ми маємо зробити цей принцип превентивної допомоги тому, кому загрожує агресія, і превентивних санкцій проти того, хто погрожує агресією, базовим принципом світової антивоєнної політики", – серед іншого, заявив він.

Президент має рацію.

У сучасному міжнародному праві немає принципу превентивної допомоги державам, що перебувають під загрозою вторгнення.

У цьому, на жаль, переконалася Україна, яка тільки після декількох місяців повномасштабної агресії почала отримувати вкрай потрібні види озброєння.

Прогалина в регулюванні запобігання агресії дозволяє Україні концептуалізувати бачення, озвучене Володимиром Зеленським у Лондоні, у рамках одного стислого поняття – обовʼязок запобігати агресії ("duty to prevent aggression").

Таке позиціонування мало б суттєве юридичне та водночас комунікаційне навантаження, узгоджуючись з попередніми ініціативами, у тому числі п. 9 формули миру та Київським безпековим договором.

 

Обовʼязок запобігати

Попри певну прогалину в контексті запобігання агресії, загалом міжнародне право має багатий арсенал зобовʼязань превентивного характеру.

Найбільш релевантним прикладом є зобов’язання запобігати геноциду. Втілене у ст. 1 відповідної Конвенції 1948 року, це зобовʼязання було взято на себе більше ніж 150 державами світу та стало частиною міжнародного звичаєвого права.

Як зазначав Міжнародний суд, обовʼязок діяти для запобігання геноциду виникає в момент, коли державі стає відомо про серйозний ризик вчинення геноциду.

Це чіткий поріг, за яким настає юридичний обов’язок держави вжити "всіх практичних заходів", щоб "максимально, наскільки це можливо", запобігти геноциду. Цей обовʼязок стосується й заходів, що можуть зупинити геноцид, який вже відбувається.

Саме такий стандарт за аналогією міг би застосовуватися й до агресії.

Коли з’являються підстави говорити про серйозний ризик вторгнення, держави за можливості зобов’язані надати військову допомогу (озброєння) державі, яка перебуває під загрозою вторгнення.

Ще більш конкретним зобов’язання надати військову підтримку стає в разі початку агресії. У сфері санкцій це зобов’язання могло проявлятися в обов’язку оголосити про намір запровадити санкції за умови початку агресії для її стримування.

Саме по собі зобовʼязання запобігати, як і у випадку геноциду, не визначає конкретних заходів: воно є рамкою, яка потім деталізується в кожному конкретному випадку відповідно до обставин.

Інструмент для досягнення цілі ООН

Пропозиція про визнання обов’язку запобігати агресії ставала б органічною частиною як українських дипломатичних ініціатив, так і системи міжнародного права.

По-перше, цей обов’язок став би флагманською концепцією 9 пункту мирного плану – недопущення ескалації. Який, зокрема, реалізовувався би через Київський безпековий договір як практичний спосіб частково імплементувати цей обов’язок в конкретних обставинах України.

У міжнародному праві це зобов’язання усунуло би прогалину щодо запобігання агресії, створивши юридичний інструмент для реалізації однієї з цілей ООН – запобігання та усунення загроз миру та придушення актів агресії.

До речі, заборона агресії вже визнана таким зобов’язанням, що стосується не лише жертви, а й всієї міжнародної спільноти.

Наступний логічний крок – зобов’язати міжнародну спільноту запобігти цьому серйозному злочину.

Врешті, вже наявні зобов’язання не визнавати та не сприяти агресії були б доповнені запобіганням агресії.

Цінність нової концепції

Звичайно, це зобовʼязання легко застосовується до українського випадку, де є однозначний агресор і жертва, де Україна не претендує на російські території.

Більш складними є випадки, коли протистоять два авторитарні уряди. Що, утім, не заважало США організувати лендліз для СРСР під час Другої світової війни.

Для подібних неоднозначних випадків доречно додати кваліфікації до цього зобовʼязання: по-перше, військова допомога державі має бути пропорційна загрозі та не перевищувати її.

По-друге, держави дійсно мають право надавати лише ту допомогу, яка обʼєктивно може бути ефективно використана жертвою з огляду на рівень готовності її збройних сил та без надмірного ризику втрати наданої допомоги.

Врешті, не можна відкидати й недобросовісне використання цього зобов’язання для розпалення конфліктів і накачування сателітів зброєю. Утім, абсолютно жодне правило не застраховане від ризику викривлення та зловживання.

Та якби зобовʼязання запобігати агресії існувало у 2022 році, навіть з такими обмеженнями воно б допомогло Україні швидше отримувати потрібні види озброєння.

Адже навіть якщо Україна не завжди має способи примусити партнерів виконати свої юридичні зобов’язання перед нею, наявність конкретної юридичної обов’язкової концепції дуже б допомогла українській стороні як у місяці до вторгнення, так і після нього.

Саме у цьому й полягає переконлива сила міжнародного права.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: