Погляд на Україну з Німеччини: стережіться ілюзій щодо Європи

Понеділок, 15 червня 2015, 15:54 — Джемма Пьорцген, Берлін

"Європейська правда" та Інститут світової політики продовжують публікацію серії матеріалів, написаних європейськими лідерами думок – експертами та провідними журналістами.

Як сприймають Україну та українців на Заході? В чому полягають перепони для повної підтримки нашої держави у країнах ЄС? Нарешті, що мають зробити Київ та наше суспільство, щоби змінити це сприйняття на краще?

Автором попередньої, досить небанальної публікації був італійський експерт, ми публікували також погляд з Фінляндії, нині до вашої уваги - стаття з Німеччини.

* * * * *

Якщо переглянути перші шпальти німецьких газет, ви не знайдете там повідомлень з України.

У новинах домінують скандали навколо АНБ США, чергові страйки залізничників та проблеми біженців у ЄС.

Україна втратила статус "великої теми" з моменту підписання мінських угод, що, з погляду німців, допомогли певною мірою владнати ситуацію.

А побоювання щодо ймовірної ескалації, здатної призвести до великої війни у Європі, відповідно, вщухли.

Наразі надзвичайно важко донести до німецької публіки інформацію про війну в Україні чи події всередині країни. Небагато німецьких журналістів вирушають до України у пошуках новин.

Німецька громадськість, здається, повернулася до звичного байдужого ставлення, хіба що – здобувши трохи нових  знань про Україну.

Інші держави-члени ЄС, окрім Польщі та країн Балтії, сприймають Україну в дуже схожий спосіб. Головну роль в інформпросторі відіграє внутрішня політика відповідної держави. А конфлікти, здатні вплинути на національні інтереси (зокрема – український), привертають до себе увагу лише на деякий час, коли з’являються у гарячих новинах.

Однак це не тягне значного інтересу до глибокого аналізу подій навколо внутрішньої політики України.

Дискусії довкола так званої "української кризи", що відбувається у державі, про яку більшість німців нічого не знає і якій німецькі ЗМІ завжди приділяли мінімум уваги, розпочалися у Німеччині майже два роки тому.

Втім, Україна і далі лишається непізнаним місцем для більшості німецьких журналістів та громадськості.

Експерти в Брюсселі та Берліні обговорювали Угоду про стабілізацію та асоціацію між Євросоюзом і Україною впродовж декількох місяців 2013 р., але ці дискусії майже не були висвітлені у німецьких ЗМІ. Відмова президента Януковича від асоціації з ЄС і початок протестів на Майдані стали цілковитою несподіванкою для більшості німецьких ЗМІ та населення. Ніхто не був готовий до того, що сталося в Україні.

Чимало відомих німецьких журналістів та політиків тоді демонстрували відсутність базових знань з історії України та регіону в цілому. Найяскравішим прикладом є колишній канцлер ФРН Гельмут Шмідт, який у травні 2014 р. заявив, що української нації не існує.

Навіть Геріберт Прантль, один з найповажніших німецьких оглядачів внутрішньої політики з Süddeutsche Zeitung, продемонстрував недостатнє розуміння історії, коли у статті, присвяченій промові президента Йоахіма Гаука 1 вересня 2014 р. у Польщі, назвав того "нерозумним президентом".

Прантль розкритикував Гаука за те, що той не згадав у промові 30 млн радянських жертв та катастрофічні наслідки Другої світової війни для Росії.

Судячи з цієї статті, Прантль не зрозумів, що тогочасний "радянський народ", що зазнав такої втрати, складався не лише з росіян, але й з українців, білорусів та представників інших націй.

Втім, погляди Прантля є досить характерними для пересічних "західних" німців, для яких Росія завжди була не лише наступницею, але й синонімом Радянського Союзу.

25 років потому після падіння залізної завіси відсутність розуміння та уваги до інших пострадянських країн, окрім Росії, нікуди не поділися. Підхід "Росія передусім", що домінував у зовнішній політиці Німеччини, був запозичений багатьма лідерами громадської думки та ЗМІ та поєднаний з відсутністю глибоких знань про регіон.

Цей підхід також втілився у небажанні німецьких ЗМІ мати у Києві власних постійних кореспондентів.

Такі агенції, як DPA або Spiegel, тримали власних кореспондентів у Києві у 1990-х роках, але з тих часів найбільші німецькі видання переважно отримували інформацію про українські події з редакцій у Москві або Варшаві. Впродовж тривалого часу мати постійного кореспондента у Москві було так само важливо, як і кореспондента у Вашингтоні.

Втім, в останні кілька років змінилося навіть це, адже найповажніші німецькі ЗМІ значно скоротили власні кореспондентські мережі.

Посилення кризи на медіа-ринку призвело до закриття офісів у російській столиці. Отже, на момент початку протестів на Майдані у Києві не було жодного постійного кореспондента німецьких ЗМІ – лише троє німецьких фрілансерів, що перебували в українській столиці.

Чимало матеріалів було зроблено кореспондентами з Москви або Варшави, які часто відвідували Україну. Серед них – надзвичайно досвідчені журналісти, такі як Конрад Шуллер (FAZ) або Герхард Гнаук ("Die Welt"). З розвитком подій німецькі ЗМІ почали відряджати до регіону журналістів і фрілансерів, більшість яких, втім, не знала нічого про Україну до початку конфлікту та не володіла ані українською, ані російською.

Отже, чітка тенденція у висвітленні війни в Україні у німецьких медіа – коментування подій переважно з-за кордону і без ретельного збору та аналізу фактів.

Телевізійні ток-шоу продемонстрували більший інтерес до подій в Україні, але їхній підхід до запрошення гостей відверто дискримінував українських учасників дискусій.

У декількох студіях Україну обговорювали лише німецькі експерти та представники Росії. Назви на кшталт "Російська рулетка" або "Путінська "гра м’язами": чи буде війна?" лише підкреслюють те, що основна увага приділялася глобальній конфронтації з Москвою, а не аналізу подій всередині України.

ЗМІ розігрували "карту війни" та часто згадували холодну війну. Навіть поважні редакції поширювали серед публіки побоювання, що "українська криза" може призвести до великої війни в Європі. Такий емоційний підхід був однією з важливих причин того, що Україна не полишала перших шпальт впродовж декількох місяців та привертала до себе чимало уваги.

Відколи на фронті настала відносна тиша, увага до України суттєво знизилася, а інші теми, такі як труднощі економічного розвитку або проблеми 1,6 млн внутрішньо переміщених осіб, не викликають значного інтересу.

А увага ЗМІ вже переключилася на інші конфліктні регіони.

Отже, українцям варто зберігати реалізм щодо сприйняття їхньої Батьківщини у Німеччині та інших європейських державах. Не варто плекати зайвих ілюзій. Найбільша, як на мене, небезпека полягає у тому, що певна частина української еліти має занадто високі очікування від ЄС і дає населенню обіцянки, які важко виконати.

Під час Ризького саміту канцлер Німеччини Ангела Меркель абсолютно чітко заявила про відсутність перспективи приєднання України до ЄС в осяжному майбутньому. Ця заява може не подобатися Києву, але вона також відображає позицію Брюсселя. І цю позицію підтримує більшість громадян ЄС, для яких Україна є лише однією з країн, що перебувають у глибокій кризі та очікують у черзі разом з іншими, як Греція всередині ЄС чи західнобалканські держави поза межами Союзу.

Власне, мешканці Європейського союзу не мають чіткого уявлення про те, що являтиме собою ЄС у майбутньому.

Що станеться з Грецією та євро? Чи відбудеться "Brexit" - вихід Великої Британії з ЄС - вже у 2016 році? Що робити з африканськими біженцями, які прибувають до Європи Середземним морем?

ЄС дуже далекий від дотримання високих "європейських цінностей" і обіцянок, що їх радо ставлять під сумнів деякі українські політики.

Єдиним, чого Україна може очікувати від ЄС і його держав-членів сьогодні, є певний обсяг фінансової, технічної та політичної підтримки для внутрішніх реформ.

Також можна сподіватися на збереження консенсусу між членами ЄС щодо продовження терміну санкцій проти Москви в червні.

Втім, навіть це залежатиме насамперед від переконання, що український президент і український уряд і надалі дотримуватимуться політики реальних змін і реформ.

 

Джемма Пьорцген,

незалежна журналістка 
з Німеччини

Погляди автора, викладені у цій статті, не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики та "Європейської правди".

Публікація статей європейських аналітиків здійснюється за підтримки Фонду Фрідріха Еберта в Україні.

Стаття була підготовлена за результатами робочого візиту європейських лідерів думок до України, організованого Інститутом світової політики 20-21 квітня. Фоторепортаж про перший і другий дні візиту можна переглянути тута також тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua