Перезавантаження партії Ердогана. Що чекає на Туреччину?

Четвер, 5 листопада 2015, 13:38 — Демір Мурат Сейрек, Аманда Пол, European Policy Centre

Провладна Партія справедливості та розвитку (ПСР) здобула переконливу перемогу на дострокових виборах в Туреччині 1 листопада.

Підтримка соратників президента Реджепа Таїпа Ердогана збільшилася порівняно з червневими виборами майже на 9 процентних пунктів і склала більш ніж 49%, а у підсумку партія отримала 317 з 550 місць в парламенті.

Такий результат не лише дає нинішній партії влади можливість вже вчетверте одноосібно сформувати уряд, але й демонструє, що тактика Ердогана виявилася досить успішною

Її суть – домагатися повторних виборів і змістити акцент з економіко-соціальних проблем на питання безпеки.

Та цей результат також означає, що поляризація, напруженість та утиски свободи слова, які охопили Туреччину в останні місяці, найімовірніше, триватимуть.

Так само, як і в червні, подолали 10% виборчий поріг та потрапили до парламенту три інших партії: головна опозиційна Народно-республіканська партія, яка отримала 25,4% (24,8% на виборах у червні), Партія націоналістичного руху з 12% (16,3% - у червні) та прокурдська Народно-демократична партія (НДП), яка набрала 10,8% (13,5% - у червні).

Таким чином, в той час як "республіканці" зберегли підтримку виборців, націоналісти та прокурдські сили втратили чимало голосів, хоча й могли зрештою подолати надвисокий прохідний бар’єр.

Що означає такий результат?

Головний висновок: турецькі виборці обрали стабільність замість основних прав і свобод.

Попри те, що правлячу ПСР критикували за відступ від принципів верховенства права та громадянських свобод, ці питання виявилися не пріоритетними для великої кількості турецьких виборців.

Нестабільність та насильство, пов’язані з відновленням конфлікту між Туреччиною і терористичною Робітничою партією Курдистану (РПК), а також із серією нападів, у яких звинувачують "Ісламську державу", охопили країну від червня.

Після виборів, що не дали змоги створити нову коаліцію, країну охопив політичний та безпековий вакуум, а ситуація почала нагадувати 1990-ті роки, під час яких Туреччиною без успіху керували коаліційні уряди.

Можливо, саме ці неприємні спогади переконали багатьох турків, що лише однопартійний уряд може гарантувати стабільність.

Як відомо, політична система в Туреччині є де-факто президентською, де глава держави Ердоган діє як "виконавчий президент". Це означає, що прем'єр Давутоглу, як очікується, залишиться прем'єр-міністром "у підпорядкуванні". Тим не менш, ПСР, як і раніше, не має більшості в 3/5 голосів (330 місць), щоб призначити референдум щодо потенційної конституційної поправки про підсилення повноважень президента.

Результат виборів також вкотре демонструє слабкість і роз’єднаність опозиційних партій Туреччини та їх нездатність забезпечити надійну альтернативу ПСР.

Найбільшим невдахою виявилася Партія націоналістичного руху, і виною тому - неконструктивний підхід лідера партії Девлета Бахчелі після червневих виборів.

Мало того, що він відмовився вступати в будь-які коаліції - він також викинув багато компетентних членів партії зі списків кандидатів.

Прокурдська Народно-демократична партія втратила багато голосів через зусилля ПСР щодо дискредитації партії та через те, що влада успішно "прив’язувала НДП" до насильства Робітничої партії Курдистану. НДП не вдалося скористатися історичною можливістю та дистанціюватися від РПК, що коштувало партії голосів виборців.

Зрештою, від НДП відвернулися не лише консервативно-ісламістські курди та деякі власники малого і середнього бізнесу на південному сході країни, яких безпосередньо зачепило насильство РПК, але й також представники великих міст.

Однак вже той факт, що НДП вдалося пройти до парламенту, є позитивним. Навіть з такої причини: якби їм це не вдалося, то ПСР, яка була на другому місці у тих виборчих округах, де НДП виграла, зайняла б їхні місця в парламенті.

Та якщо прокурдська парламентська партія не почне дослуховуватися до думки електорату, то ризикує повернутися до своєї традиційної підтримки на рівні 6-7% - тобто значно нижче порога у 10% - вже на найближчих виборах.

Та попри помилки колег по опозиції, головній опозиційній силі – "республіканцям" – не вдалося акумулювати їхні голоси.

Річ у тім, що у лівої Народно-республіканської партії є чіткі обмеження щодо росту її електорату, оскільки більшість виборців знаходяться на правому боці політичного спектру. Тому НРП, попри всі зусилля, не змогла зайняти правоцентристську нішу.

Іншим висновком виборів стало те, що рух Гюлена, який відігравав важливу роль в уряді ПСР до 2013 року, наразі не має жодного впливу в турецькій політиці, а також широкої бази підтримки. ПСР вдалося збільшити власну підтримку через посилення тиску на бізнес та медіа-мережі, які асоціювалися з Рухом.

Потенційні наслідки

Оскільки ПСР домоглася перемоги завдяки нестабільності в країні та поляризації суспільства, тепер партії доведеться демонструвати власну здатність вирішувати проблеми.

Крім того, оскільки отриманих ПСР мандатів недостатньо, щоб змінити Конституцію для посилення президентського впливу, як того хоче Ердоган, ПСР необхідні швидкі кроки, щоби додатково збільшити свою підтримку. А багато хто очікує, що насильству в країні буде покладено край.

Водночас правлячій партії, яка використовувала економічні труднощі в якості важелів в місяці політичної нестабільності, необхідно буде вжити термінові кроки, щоб повернути економіку в потрібне русло.

Тут не йдеться про істотне поліпшення у сфері верховенства права - радше про показові реформи, які могли б покращити зіпсований імідж країни.

Адже цей імідж негативно впливає на іноземні інвестиції.

Що ж до демократії, то очікування – протилежні. Швидше, варто очікувати подальших обмежень прав і громадянських свобод.

Хоча основні репресії щодо ЗМІ і опонентів навряд чи відбудуться одразу – адже це послабило би можливості створити економічну і соціальну стабільність. Тим не менш, вже зараз є ризик, що пряма і непряма цензура зростатиме.

Відносини з ЄС

Після виборів можна очікувати, що план дій Туреччина-ЄС щодо вирішення міграційної кризи буде швидко укладено.

Це вигідно обом сторонам. В той час як ЄС потребує негайних рішень задля обмеження важких наслідків кризи, для ПСР план став би важливою історією успіху.

Окрім того, угода щодо біженців дає можливість сторонам заново побудувати довіру і відновити діалог, який у разі успіху може створити побічний ефект в інших сферах.

Раніше Ангела Меркель пообіцяла Туреччині відкриття нових глав у переговорах про членство.

Це може надати ЄС певні важелі, які він втратив під час заморожування переговорного процесу. Водночас успіх переговорів залежатиме від готовності Ердогана прийняти позицію ЄС щодо ключових питань, таких як верховенство права в Туреччині.

Хоча це може здатися малоймовірним, проте нестабільність на Близькому Сході, поява Росії в якості серйозної безпекової загрози та збільшення підтримки з боку турецької громадськості в процесі приєднання до Євросоюзу можуть зіграти роль у підштовхуванні Ердогана ближче до ЄС.

Водночас Євросоюз зможе впливати  на Туреччину лише за умови більш активного діалогу з Анкарою. А заморожування переговорних глав і блокування співпраці лише відштовхувало Туреччину від Заходу і демократії.

Брюсселю не варто забувати про підтримку громадян Туреччини, які виступають за демократичний розвиток країни (особливо молоді), адже вони здатні зіграти ключову роль у збереженні турецької демократії.

Тому конкретні кроки – такі, як надання безвізового режиму для турків, також можуть зробити ЄС привабливішим партнером в очах турецької громадськості.

 
 

Автори:

Демір Мурат Сейрек, Аманда Пол,

European Policy Centre (EPC), Брюссель

Переклад "Європейської правди". Початкова публікація - англійською на сайті EPC

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua