Аудит зовнішньої політики. Італія – слабка ланка ЄС чи союзник України?

П'ятниця, 1 липня 2016, 13:40 — Катерина Зарембо, Інститут світової політики
Фото president.gov.ua

Європейські та українські ЗМІ регулярно порушують питання, чи не стане Італія "слабкою ланкою" Європейського Союзу. Однак чи є підстави у таких побоювань?

Україна та Італія ніколи не перебували у топі зовнішньополітичних пріоритетів одна одної. Однак після початку російсько-української війни українсько-італійські відносини позначилися додатковим аспектом.

До традиційного економічного партнерства додалося політико-безпекове питання, через яке в Італії виникла проблема у відносинах з РФ. Важливо, що Італія не розділяє "холодновоєнного" дискурсу щодо ізоляції Москви і ставиться до ситуації прагматично: Росія залишатиметься вагомим гравцем на регіональному та глобальному рівні і тому з нею потрібно рахуватися.

Багато італійських політиків і сьогодні вважають за необхідне повернутися до досвіду своєї країни, коли в найважчі моменти протистояння періоду "холодної війни" Італія, будучи членом НАТО і вагомим союзником США в Європі, мала з Росією чи не найкращі стосунки серед усіх західних країн.

Позиція офіційного Рима щодо ключових для України питань європейської інтеграції та врегулювання російсько-українського конфлікту виглядає так:

Італія підтримує політику ЄС щодо України як у питаннях євроінтеграції, так і територіальної цілісності, але не вважає, що ізоляція Росії — це вихід.

В італійському дипломатичному дискурсі така політика має назву "подвійного треку" (doppio binario) — твердість щодо принципів міжнародного права у поєднанні з діалогом і переговорами.

Російський фактор та інтереси в Україні

Діалог Рима та Кремля є справді інтенсивним.

Прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці відвідав Москву з офіційним візитом після анексії Криму у березні 2015 року. Того ж року, у липні, Владімір Путін приїхав на всесвітню виставку "Експо" у Мілані. Попри неофіційний характер візиту, Путін мав зустрічі на вищому рівні: з італійським прем’єром відкрив День Росії та зустрівся з президентом Італії Серджіо Маттареллою та Папою Римським Франциском. У 2016 році міністр закордонних справ Паоло Джентілоні двічі відвідав Москву.

Однак реальну розстановку сил в Італії можна охарактеризувати наступною формулою: відносини з Росією для офіційного Рима важливі, але відносини з Європейським Союзом та США — важливіші.

Як зазначив один із учасників інтерв’ю, "Росія завжди розраховує на італійську підтримку і завжди помиляється, тому що європейська і євроатлантична спільноти є першочерговим пріоритетом для Італії". Така ситуація відкриває нові можливості для України:

"загравання" Рима з Москвою змушує останню сприймати Італію як свого "троянського коня" в ЄС, тим часом як насправді саме Україна має в Італії прихованого союзника, 

принаймні доти, доки при владі перебуває "Демократична партія" Маттео Ренці.

На який рівень підтримки може розраховувати Україна?

Після розв’язання російсько-українського конфлікту в італійських урядових колах розуміють: повернення до політики business as usual з Росією неможливе. Позиція Італії полягає в тому, що Росія має поважати територіальну цілісність України та Мінські домовленості.

Більш того, Італія — одна з небагатьох країн ЄС, які зробили конкретні кроки щодо арешту майна росіян із близького кола Владіміра Путіна. У вересні 2014 року було заарештовано активи олігарха Аркадія Ротенберга загальною вартістю близько 30 млн євро. Окрім того, на запит Генеральної прокуратури України у рамках кримінальної справи про побиття демонстрантів в Одесі в 2007 році поліція Сан-Ремо заарештувала екс-нардепа від Партії регіонів Ігоря Маркова.

У 2013 році Італія з пересторогою ставилася до Угоди про асоціацію з Україною, підозрюючи, що Росія може розпочати конфлікт унаслідок її підписання. Від чималої частини італійського політичного істеблішменту можна було почути, що Росія мала бути залученою до консультацій щодо наслідків Угоди про асоціацію, а європейських партнерів Італії, зокрема Німеччину, звинувачували у надмірному поспіху.

Втім, Італія також вчасно і швидко ратифікувала документ в обох палатах парламенту (попри загальний скептицизм населення з цього питання: згідно з опитуванням, проведеним у березні 2016 року, 66% громадян Італії вважає, що в Італії, як і в Нідерландах, варто провести референдум щодо Угоди про асоціацію з Україною).

Та варто нагадати, що Італія і Україна є цінними ринками одна для одної. За обсягом товарообігу України з країнами Європи, Італія посідає третє місце, поступаючись Німеччині та Польщі.

В свою чергу Італія є країною №1 для українського експорту в ЄС. На неї припадає 15% українського експорту, що сумарно перевищує обсяг українського експорту у Німеччину та Францію. 

Відповідно, Італія зацікавлена у реалізації економічної частини Угоди про асоціацію. 

Також, попри міграційну кризу, яка торкнулася Італії чи не найбільше з країн-членів ЄС, Італія послідовно підтримує надання Україні безвізового режиму. В цьому питанні несподівано зіграла роль "м’яка сила" української громади в Італії.

В Італії немає страхів, пов’язаних з українською міграцією, через обізнаність з українським менталітетом та характером (більшість італійців знає бодай одного українця).

Таким чином, питання підтримки або непідтримки санкцій проти Росії з боку Італії коріниться не у стратегічному партнерстві Рима та Москви, а в бажанні Італії підкреслити свою вагу у прийнятті рішень в ЄС та отримати певні поступки від європейських партнерів в інших питаннях.

Втім, існує й інша проблема — Італія є палким супротивником ідеї постачання зброї Україні. В цьому питанні позиція італійського уряду повністю збігається з настроями виборців: 65% громадян Італії виступають проти такого рішення, і тільки 22% — за.

Однак важливо підкреслити, що такі настрої є не антиукраїнськими, а скоріше пацифістськими, як і італійська зовнішня політика загалом. Італія сьогодні сповідує несилову зовнішню політику і не готова відправляти війська не те що в Україну, а й у Лівію, попри належність останньої до власних геополітичних пріоритетів та тиск з боку США.

Без політичних друзів, але з потужною діаспорою

В італійському політикумі немає "природних" союзників України.

Італійський політичний спектр складається або з прихильників фашистської, правої традиції, які сьогодні сповідують консервативні та радикальні погляди, або з представників комуністичної ідеології. Росія сприймається і першими, і останніми як цінний партнер.

Сьогодні лівоцентристську традицію в Італії представляє правляча "Демократична партія" (походить з італійської комуністичної партії), право-популістичну — опозиційні партії "Вперед, Італіє", "Ліга Півночі", "Рух п'яти зірок".

Для італійських лівих Росія — це правонаступниця СРСР. Для правих важливе партнерство з Росією як країною, яка здатна протистояти США (щоправда, антиамериканізм властивий також і лівим політичним силам в Італії).

Такий підхід відбивається також і в пресі: про українців-фашистів писала як Il Manifesto лівoго спрямування, так і газета Il Giornale — рупор правоцентристів Сильвіо Берлусконі.

У цій ситуації ліві виглядають усе ж ідеологічно ближчими до України, оскільки саме вони виступають в Італії як проєвропейська сила.

Те, що у 2013 році на парламентських виборах перемогли лівоцентристські партії, відкрило для українсько-італійських відносин вікно можливостей. До певної міри Україні вдалося ним скористатися.  

З 2014 року тільки Ренці та Порошенко зустрічалися не менше п’яти разів, включно з обміном офіційними візитами у 2015 році: у березні італійський прем’єр відвідав Київ, а в листопаді відбувся візит Порошенка до Рима (востаннє Україну в Італії на найвищому рівні представляв Віктор Ющенко у 2008 році). У 2016 році вперше за останні сімнадцять (!) років очікується візит президента Італії Серджіо Маттарелли до України.

Втім, позиція Демпартії аж ніяк не є одностайною. Зокрема, публічні заяви її колишнього очільника, двічі прем’єр міністра Італії та колишнього голови Єврокомісії Романо Проді стосовно України мають проросійську тональність. Саме Проді за часів очолювання ним Європейської комісії належить відомий вислів про готовність розділити з сусідами ЄС "усе, крім інституцій", тобто про небажання пропонувати державам-сусідам ЄС перспективу членства.

Україна також має друзів серед представників партії "Нові право­центристи" (Nuovo centrodestra), яка утворилася внаслідок розколу партії Берлусконі "Народ свободи" і після виборів 2013 року утворила коаліцію з "Демократичною партією".

Серед них — голова комітету зовнішніх справ нижньої палати італійського парламенту Фабріціо Чіккітто, який у травні 2016 року організував у парламенті конференцію щодо України під час приїзду делегатів Верховної ради. Координатор міжпарламентських зв’язків з нашою країною Паоло Аллі також є прихильним до України.

Інший спектр італійського політикуму представляють такі партії, як "Ліга Півночі" (14% підтримки), "Рух п’яти зірок" (26% підтримки) та найбільша італійська партія "Вперед, Італіє" (12% підтримки).

Ці партії мають відверто євроскептичну та проросійську політику, визнають Крим російською територією та виступають за скасування санкцій. Їхні лідери не приховують ані знайомства з Путіним, ані контактів із ним.

Важливо, що ці партії мають більшість у регіональних парламентах, що вже стало проблемою для України.

Такою проблемою, зокрема, став результат голосування у раді провінції Венето щодо визнання Криму частиною Російської Федерації та скасування санкцій проти Росії. Хоча це голосування, ініційоване "Лігою Півночі", не має юридичного впливу на дії центрального уряду, але створює додатковий політичний тиск, має стати "пробуджувальним дзвоником" для України.

Також лідер партії "Ліга Півночі" Маттео Сальвіні відвідав Крим вже після анексії, а у березні 2015 року організував у Мілані конференцію "Росія і Крим: дві величезні можливості для наших підприємств", на яку запросив, зокрема, заступницю міністра РФ у справах Криму Олену Абрамову та "міністра економічного розвитку" Криму Миколу Коряжкіна. Його однопартієць Паоло Грімолді ініціював створення групи "Друзі Путіна" в італійському парламенті.

Депутати "Руху п’яти зірок" також неодноразово слугували ретрансляторами російської пропаганди в італійському парламенті.

Так, депутатка італійського парламенту від "Руху п’яти зірок" Марта Гранде на засіданні парламенту розповідала про "фільтраційні табори", які українське керівництво побудувало для російськомовного населення, та демонструвала фото із нібито свідченнями канібалізму з боку українських солдат. Як виявилося, фото походило з російського фантастичного фільму "Ми з майбутнього", знятого у 2008 році.

Давні дружні стосунки Владіміра Путіна та голови партії "Вперед, Італіє" Сільвіо Берлусконі мають давню історію і не є новиною. Для Берлусконі Путін є світовим лідером "номер один". Також не є секретом участь членів партії в якості "спостерігачів" на псевдовиборах у самопроголошених "ДНР" і "ЛНР".

Цікаво, що партія "Вперед, Італіє" усе ж не є монолітною у питанні європейської інтеграції України: тоді як депутати від цієї партії у нижній палаті парламенту голосували проти ратифікації Угоди про асоціацію з Україною, сенатори у верхній палаті дали голоси на підтримку Угоди, до того ж саме у той день, коли Берлусконі зустрічався з Путіним в анексованому Криму.

Не маючи потужної політичної підтримки, Україна має в Італії численну діаспору.

За офіційними даними, в Bel Paese проживає близько 230 тис. українських громадян. Це — четверта за кількістю громада в Італії після Марокко, Албанії та Китаю, яка не належить до Європейського Союзу, і найбільша українська громада у Західній Європі. На сьогодні в Італії зареєстровано близько 100 українських асоціацій.

Італія визнає роль українців у, без перебільшення, соціальному розвитку держави і вдячна їм за це. Українські заробітчани зарекомендували себе як чесні та працелюбні трудівники. Як правило, вони добре володіють італійською мовою та інтегруються в італійське суспільство.

Однак українська громада не змогла повноцінно стати "послами" української політики і культури для італійців. Не всі українські заробітчани є суспільно активними в Італії настільки, наскільки є українські громади в США, Канаді та Німеччині.

Це пояснюється як особливостями їхнього статусу в Італії (подекуди нелегального), так і соціальною незахищеністю (Італія не пропонує мігрантам такого соціального пакету, як, скажімо, Німеччина).

Окрім того, далеко не всі українські заробітчани від початку ідентифікували себе з Україною. Зараз українські мігранти більш схильні наголошувати на своєму походженні, однак деякі й досі поводяться як "пострадянські" люди. Наприклад, у травні 2016 року українська школа в Римі вирішила святкувати випускний вечір у російському ресторані "Матрьошка".

Іще однією сполучною ланкою між Україною та Італією на громадському рівні є українські діти, яких приймали італійські сім’ї на тимчасове перебування з метою оздоровлення в рамках програми "Діти Чорнобиля". Загалом у цій програмі взяли участь близько 660 тис. українських дітей, багато з яких вивчили італійську мову, виросли та сьогодні працюють у різноманітних сферах, зокрема, і на державних посадах.

Сьогодні ці люди могли б відігравати роль Italy understanders в Україні, проте їхня потенційна роль у розбудові українсько-італійських відносин не є ані дослідженою, ані, тим більше, використаною.

Що далі?

Наступні парламентські вибори в Італії мають відбутися у 2018 році. Втім, у випадку негативного результату референдуму щодо конституційної реформи, запланованого в Італії на жовтень 2016 року, можливі також дострокові парламентські вибори.

Перемога опозиції: "Ліги Півночі", "Руху п'яти зірок", "Вперед, Італіє", що представляють євроскептичні настрої, може призвести до погіршення українсько-італійських відносин та припинення підтримки українських євроінтеграційних прагнень з боку Італії.

Хоча на сьогодні "Демократична партія" Ренці зберігає досить високий рейтинг, однак місцеві вибори у 2015 році показали, що популярність партії чинного прем’єра знизилася до 30%, а на виборах мерів Рима і Турина у червні 2016 року перемогли кандидатки від "Руху п'яти зірок".

В такій ситуації Україні вже зараз треба шукати договороспроможних співрозмовників в усіх провідних політичних силах Італії. Те, що італійські політичні сили не є однорідними, продемонструвало згадане вище голосування за Угоду про асоціацію в Сенаті.

Окрім того, варто налагоджувати системні контакти та співпрацю з тими регіонами, які підтримують опозиційні партії — передусім, Ломбардією, Венето і Лігурією.

І нарешті, варто не забувати, що італійці — прагматична та бізнес-орієнтована нація.

Тому найкращою запорукою підтримки Італії для України будуть історії успіху — як спільних українсько-італійських проектів, так і італійського бізнесу в Україні.

Вирішення проблем, які роками перешкоджають іноземній підприємницькій діяльності в Україні, на кшталт повернення ПДВ та виведення дивідендів, сприятиме не тільки бізнес-відносинам між двома державами, а й політичному діалогу.

Для пожвавлення бізнес-зв’язків доречно було б створити італійсько-українські бізнес-клуби на базі посольств у Києві та Римі або Асоціації "Італійський дім".

Просування таких майданчиків могло б відбутися на італійсько-українському бізнес-форумі, запланованому на 2017 рік.

Автор: Катерина Зарембо,

Інститут світової політики

Публікація підготовлена у рамках проекту ІСП "Аудит зовнішньої політики України".

Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (BST GMF), а також проекту "Об’єднуємося заради реформ" (UNITER), що реалізується Pact в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua