Перемога Трампа як шанс для України: яку стратегію має обрати Київ

Середа, 9 листопада 2016, 14:50 — Альона Гетьманчук, Інститут світової політики

Перемога Дональда Трампа на виборах у США насправді може стати шансом для України.

Це хороший шанс позбутися зовнішнього патерналізму. На цей раз – американського.

Неприродною є ситуація, коли ефективність роботи українського президента чи українського уряду вимірюється виключно рівнем західної підтримки, зокрема й з боку Вашингтона. А темп і якість реформ не повинні залежати від того, чи зателефонує умовний дядько Джо і чи пригрозить українському президенту перекрити фінансовий краник або припинити життєву важливу для України підтримку.

Ми в Україні знали різного Трампа.

Ми знали Трампа як кандидата в кандидати, який не скупився на слова підтримки для України. Ми знали Трампа як офіційного кандидата, який у своїх заявах щодо Криму і російської присутності в Україні балансував на межі неприйнятного.

Та ми не знаємо, яким президентом буде Трамп ні для Америки, ні для світу, ні для України зокрема. Не виключаю, що він і сам ще цього не знає.

Ми не знаємо (хоча сподіваємось), чи вистачить у відточеної американської системи спроможності "підігнати" нового президента під свої лекала, чи навпаки – новий президент зможе підганяти вашингтонську політичну машину під себе. Ми не знаємо, чи підкоригує він хоча б мінімально своє бачення світу після перших брифінгів американської розвідки, які традиційно проводяться для новообраного президента.

Ми не знаємо, чи дослухатиметься він до своїх радників і чи не опиняться радники в такій ситуації, коли будуть вимушені підлаштовувати свої сигнали, аби догодити Трампу і закріпитись на певних посадах в його адміністрації.

Ми не знаємо, чи буде Трамп і надалі хвалити Путіна після першої зустрічі і перших недомовок з російським президентом.

Ми не знаємо, наскільки стримуючим чи мобілізуючим фактором для Трампа буде Конгрес, де після нинішніх виборів республіканці зберегли більшість в обох палатах.

Але є речі, які ми можемо передбачити чи припустити, спираючись на аналіз. 

Американці загалом, а Трамп особливо, не люблять вічних невдах.

Історія успіху України автоматично не гарантує уваги і підтримки з боку Вашингтона, але

історія поразки України автоматично гарантує: Україна за нового президента буде списана із зовнішньополітичного та безпекового порядку денного США.

На відміну від Гілларі Клінтон, Трамп суттєво менш обізнаний у тих справах України, які не стосуються конкурсу "Міс Всесвіт" і епізодичного контакту з окремими українськими олігархами. Але, як не парадоксально, це може зіграти і в плюс

Сформовані знання про Україну, які є у багатьох представників вашингтонського істеблішменту – це нерідко знання про те, що "Україна = корупція".

Нині бачення України Трампом ще перебуває у процесі формування, а отже, у нас є можливість і потреба зробити так, щоб воно не формувалось виключно під впливом лекції Путіна новому американському президенту на тему "Україна – це навіть не країна".

Та на цьому шляху треба уникнути традиційних помилок Києва.

Одна з помилок, які Україна здавна робила і робить на американському напрямку – це спроба зобов’язати США допомогати нам.

З новим президентом такий підхід напевно не матиме успіху.

Навряд чи Трамп приділятиме велику вагу домовленостям, досягнутим між Україною та його попередниками, зокрема й чоловіком Гілларі Клінтон. Зокрема, Будапештському меморандуму.

Навіть якщо ці домовленості є політично зобов’язуючими для Вашингтона.

Але це не означає, що старі ідеї та здобутки необхідно викидати в смітник.

Трампа треба зацікавити.

Допоки нова адміністрація в США не буде по-справжньому зацікавлена в Україні – чи з допомогою нашого внеску в євроатлантичну безпеку, чи з допомогою реформаторського дива, чи з допомогою присутності в Україні стратегічних американських інвесторів, – відносини носитимуть стратегічний характер лише на папері.

Зацікавити, а не зобов’язати – має стати слоганом української дипломатії на американському напрямку.

Звісно, ця робота буде непростою, та ми будемо вимушені її зробити.

Ми не маємо ставитись до цього як до ще одного прикрого міжнародного непорозуміння.

Результати виборів в США варто сприймати як ще один сигнал, що міжнародна кон’юнктура стає все більш несприятливою для України. 

Що ж до стримування російської агресії, то у нас наразі залишився один серйозний політичний союзник, здатний хоча б якось впливати на ситуацію навколо України – це Німеччина в особі канцлера Меркель.

І навіть з нею певність є лише до вересня наступного року, коли в цій країні також відбудуться вибори. 

На жаль, народження нової України збіглось у часі з народженням нової Америки та нової Європи. Для них нова Україна є значно менш важливою, ніж була для старої Америки та старої Європи.

І це доводиться сприйняти як факт.

 

Автор: Альона Гетьманчук,

директор Інституту світової політики,

для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.