Тирасполь як антиприклад: чим небезпечні для України переговори щодо Придністров'я

Четвер, 19 квітня 2018, 13:45 — , Центр "Нова Європа"

Напад на офіс угорської діаспори в Україні, спрямований на подальшу дестабілізацію і без того складних відносин між Києвом та Будапештом, було вчинено співробітником придністровського КДБ.

Цей випадок став яскравим прикладом того, як самопроголошена республіка Придністров’я стала інструментом російської політики. А що у такій ситуації робить Україна? 

Перш за все, з 2015 року було запроваджено заборону транзиту російських військ через територію України – крок, спрямований на припинення постачання зброї та людей для російських незаконних сил в сепаратистському регіоні.

Крім того, Київ та Кишинів узгодили масштабну програму спільних контрольно-пропускних пунктів уздовж придністровського периметра молдовсько-українського кордону. Перший із них – у Кучургані – було відкрито у 2017 році.

Спільний прикордонний контроль є важливим кроком для моніторингу міграційних потоків у регіоні та сприяння діяльності підприємців із сепаратистського регіону. Тепер Молдова набагато краще знає, хто в’їжджає на її територію та залишає її, що надзвичайно важливо у контексті державної безпеки.

Але чи достатньо цих кроків? Щоб відповісти на запитання, якого курсу варто дотримуватися Києву, треба зрозуміти, які фактори впливають на Придністров'я.

Нові обличчя у Кишиневі та Тирасполі

Зміна адміністрації в Придністровському регіоні в 2017 році привела до влади так званого президента Вадіма Красносєльського, представника бізнесової групи "Шериф", який також контролює місцевий парламент.

Це зробило місцевий режим більш відкритим для переговорів, але не для поступок, адже Красносєльський, хоча і позиціонує себе як практичну та бізнес-орієнтовану особу, все ж не ризикує перетинати червоні лінії, проведені Росією.

Внутрішні умови в Молдові також змінилися. Демократична партія на чолі з Владом Плахотнюком, який відповідав за ухвалення ключових рішень упродовж останніх чотирьох років, керувала всією державою. Маючи складні відносини з Росією, Плахотнюк взявся за придністровську проблему, сподіваючись, що це послугує мостом у вирішенні конфлікту з Москвою.

Для цього Влад Плахотнюк долучився до підписання п’яти протоколів між адміністраціями Кишинева і Тирасполя, узгоджених із Віктором Гушаном, головою "Шерифа" та фактичним лідером регіону. П’ять протоколів, підписаних у 2017 році, охоплюють:

- затвердження молдовським Міністерством освіти дипломів, виданих університетами Придністровського регіону;

- усунення перешкод у сфері телекомунікацій, тобто прямий зв’язок між стаціонарними, мобільними та інтернет-мережами;

- усунення перешкод для функціонування румунськомовних (з латинською абеткою) шкіл у Придністров’ї;

- дозвіл для фермерів на використання землі вздовж траси Тирасполь-Каменка в **Дубесарському районі (Придністров’я);

- відкриття мосту Гура Бакулуй через Дністер.

Попри підписання протоколів, заходів для їхньої практичної реалізації ще майже не було вжито, а результати лише очікуються.

Додатково, хоча це не зафіксовано у будь-якій формальній угоді, Молдова продовжує купувати електроенергію з придністровської Кучурганської електростанції (Молдовської ДРЕС), яка є другим за обсягом платником податків до бюджету Придністров’я та інструментом легалізації російського фінансування через постачання природного газу.

 

ОБСЄ на боці росіян

У 2003 році Росія та Молдова таємно узгодили пакетну угоду під назвою "План Козака". Цей план передбачав, серед іншого, утворення на території Молдови асиметричної федерації, що призвело б до "придністровізації" Молдови та легалізації російської військової присутності.

Тоді цей план не спрацював, але він і досі не зник із порядку денного; тепер його розділено на частини, які будуть імплементуватися покроково під такими гарними назвами, як "маленькі кроки" або "заходи для зміцнення довіри".

Але найбільша проблема полягає в спробах легалізації елементів придністровської "державності", що матиме політичні наслідки у довгостроковій перспективі.

Ситуація ускладнюється тим, що з невідомих причин упродовж останніх трьох років ОБСЄ наполегливо просуває рішення, що підривають як незалежність, так і суверенітет Молдови.

Такі дії є прямим порушенням мандату ОБСЄ в Молдові, який полягає у "сприянні досягненню тривалого та всебічного політичного врегулювання конфлікту в Придністров’ї, а також консолідації незалежності та суверенітету Молдови".

Із початку російської агресії в Україні у Придністров’ї було проведено більше ста військових навчань. Нова особливість цих навчань полягає в тому, що російські окупаційні сили в Придністров’ї також брали участь у навчаннях разом із придністровськими збройними силами та російським миротворчим контингентом, намагаючись залякати Молдову імітаціями перетину Дністра за допомогою військових мостів.

У цьому контексті очевидне питання полягає в тому, як російські миротворці, які мають стримувати будь-яку військову діяльність у зоні безпеки, можуть протистояти російським окупантам, якщо вони проводять спільні військові навчання? 

Втім, у відповідь на такі провокативні дії ОБСЄ навіть не засудила ескалацію в регіоні. Для порівняння,

один дипломат зізнався, що якби місія ОБСЄ в Україні поводилась так само, як у Молдові, її мандат було б припинено "вже завтра".

ОБСЄ "вражає" не лише на локальному рівні. Італія, яка нині головує в ОБСЄ, призначила своїм представником у Придністров’ї колишнього міністра закордонних справ Італії Франко Фраттіні, який уже показав себе як один із найбільш заангажованих посередників у історії ОБСЄ. Зокрема, Фраттіні неодноразово підтримував Росію у своїх виступах, підкреслюючи "нереалістичність" очікувань, що РФ виведе свої війська з Молдови.

Призначення такого досвідченого дипломата і друга Росії не є випадковим. Це має на меті продемонструвати "прогрес" у врегулюванні придністровського конфлікту з погляду Росії. Цей "прогрес" має показати конструктивну позицію Москви щодо вирішення проблем у Молдові. Звісно, не згадуючи про те, що саме Росія спровокувала конфлікт і до сьогодні спонсорує його.

 

 Пріоритети для України

Придністровське врегулювання має безпосередній вплив і на Україну. Адже запропоновані ідеї для врегулювання цього конфлікту спрямовані не лише на утримання Молдови у сфері впливу Росії, але й на формування дискусії щодо врегулювання конфлікту в Україні.

Якщо Росія (разом з ОБСЄ) зможе "продати" наратив про те, що прогрес у врегулюванні придністровського конфлікту є реальним через прямі переговори із сепаратистським регіоном, це також матиме наслідки для українського досьє. Дискусія зосередиться навколо ідеї, що "Україна блокує прогрес у вирішенні конфлікту на Донбасі, оскільки, як показує приклад сусідньої Молдови, за наявності бажання можна досягти прогресу".

Саме тому Україні слід підтримати процес вирішення придністровського конфлікту, але виключно у моделі, подібній процесу вирішення проблеми ОРДЛО.

Водночас Україна має підтримати зусилля Кишинева зі встановлення повного контролю вздовж периметра українсько-молдовського кордону і наполягати на виведенні російського озброєння і військ із території Молдови, які перебувають там нелегально.

Автор: Леонід Літра,

старший аналітик Центру "Нова Європа"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.