"Хай живе Трієст, хай живе італійська Істрія, хай живе італійська Далмація", – це слова з емоційної промови, з якою голова Європарламенту Антоніо Таяні в неділю виступив під час відзначення Дня пам'яті жертв комуністичної диктатури в містечку Басовиця (Трієст).  

Заява Таяні спричинила миттєве та масове обурення словенських та хорватських державних діячів та політиків, незалежно від їхньої політичної орієнтації. Причиною жорсткої реакції стали побоювання, що італійський політик – хоча і суто вербально – зазіхнув на території інших держав.

"Безпрецедентний історичний ревізіонізм"

Річ у тім, що на сьогодні дуже мала частина історичної області Істрія належить Італії. Фактично йдеться лише про місто Муджа біля Трієста. Вся інша Істрія нині належить до Словенії та Хорватії.

Цілий регіон був частиною Італії лише в період після Першої світової війни і до середини 1940-х років.

З Далмацією все ще гірше. Жоден клаптик історичної області Далмація не входить сьогодні до складу Італії. Цей регіон в основному входить до Хорватії, зовсім трішки – Боснії і Герцеговині (місто Неум), ще трохи належить Чорногорії (якщо погодитися, що Которська бухта є частиною історичної Далмації).

Але навіть з урахування того, що межі Далматинського регіону викликають суперечки, в жодному із сучасних варіантів "мапи Далмації" ця область не є частиною Італії.

Під італійським контролем частина Далматинських земель в новітні часи перебувала лише з 1941 по 1943 рік – зрозуміло, за яких обставин.

Зважаючи на сучасні реалії та історичний контекст, привітання "італійським" Істрії та особливо Далмації не могло залишитися непоміченим. Те, що цей меседж виходив від офіційної посадової особи Європейського Союзу, додало йому ще більшої ваги.

Тому різка реакція словенських та хорватських високопосадовців та провідних політиків на заяву глави Європарламенту була абсолютно прогнозованою.

Президент Словенії Борут Пахор у листі до президента Італії Серджо Матарелли висловив глибоку стурбованість "неприпустимими заявами" італійських високопосадовців. Словенський прем’єр-міністр Мар'ян Шарец пішов ще далі, назвавши заяви Таяні "безпрецедентним історичним ревізіонізмом".

Не відстає і Хорватія. Президент Колінда Грабар-Китарович підкреслила, що "історичний ревізіонізм і іредентизм є абсолютно неприйнятними" та не є цінностями, на яких ґрунтуються Європейський Союз та його інституції. 

Прем'єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович був, здається, засмучений найбільше, тому що Таяні є одним із лідерів "Вперед, Італія" – руху, що є партнером правлячої партії HDZ, яку очолює голова хорватського уряду. Пленкович підкреслив, що він бере до уваги обставини проголошення цієї заяви, але все одно вона вимагає засудження.

"Хай живуть італійські вигнанці"

Обставини й контекст виступу голови Європарламенту і справді є важливими, навіть визначними. Річ у тім, що Антоніо Таяні виступив зі своєю скандальною промовою в місці біля кордону зі Словенією, яке має назву Foiba di Basovizza, що можна перекласти як "Шахта в Басовиці".

На початку XX сторіччя в цій копальні видобували вугілля, але через нерентабельність видобуток припинили. В травні-червні 1945 року, коли югославські партизани на 40 днів встановили контроль над Трієстом після успішного наступу, "Шахта в Басовиці" стала гігантською братською могилою.

Сюди борці з фашизмом скидали тіла (або, як стверджують, ще живих) німецьких та італійських солдатів (військовополонених), а також тих, хто нібито симпатизував фашистському режиму. Загалом, за різними даними, в "Шахті" поховано від кількох сотень до кількох тисяч людей. Точних відомостей щодо кількості страчених немає.

Довгі роки про трагедію в Басовиці згадували в Італії лише представники правих рухів. Лише 1992 року тодішній президент Італійської Республіки Оскар Луїджі Скальфаро визнав "Foiba di Basovizza" національною пам'яткою.

2004 року 10 лютого був проголошений урядом Сільвіо Берлусконі Днем пам’яті жертв трагедії в "Шахті в Басовиці" (та інших подібних злочинів) та Днем пам’яті масового переселення італійців з втрачених після Другої світової війни Істрії та Далмації.

Дата була обрана невипадково – 10 лютого 1947 року було підписано Паризький мирний договір, за яким Італія остаточно втратила, зокрема, території, що відійшли Югославії.

Заява Таяні в цьому контексті виглядає ще більш неоднозначною – не стільки як заклик переглянути кордони, але і як спроба по-іншому трактувати історичні події.

Особливо якщо врахувати, що глава ЄП сказав не тільки "Хай живе Трієст, хай живе італійська Істрія, хай живе італійська Далмація", але і "Хай живуть італійські вигнанці, хай живуть нащадки вигнаних".

Вибачення Антоніо Таяні наступного дня після скандального виступу в Басовиці, на початку пленарного засідання Європейського парламенту в Страсбурзі, лише підтвердили припущення та побоювання щодо намагання італійських політиків переосмислити історію.

Глава ЄП заявив, що його промова не містила територіальних претензій на Істрію та Далмацію, він просто таким чином вирішив згадати про італійських вигнанців з цих регіонів та їхніх дітей і онуків, багато з яких були присутні на церемонії.

За його словами, святкування Дня пам'яті означає пролиття світла на темну главу італійської та світової історії. На думку Таяні, "шляхом відновлення історичної правди" можна досягти нового рівня у відносинах між Італією, Хорватією і Словенією – країнами, пов'язаними міцною дружбою. "Мені шкода, якщо значення моїх слів було неправильно витлумачено. Я не мав наміру ображати кого-небудь. Я просто хотів надіслати послання про мир між народами, щоб те, що сталося тоді, ніколи не повторилося", – зазначив він.

Але це ще не всі погані новини та ознаки суперечностей між сусідніми країнами.

"Той, хто заперечує, вбиває вдруге"

В День пам’яті 10 лютого та напередодні в Італії пролунало ще багато контраверсійних заяв, що вже стали та можуть ще стати приводами для погіршення, в першу чергу, італійсько-словенських відносин.

Так, президент Італії Серджо Матарелла заявив, що під час післявоєнних репресій гинули невинні люди: "Серед італійських жертв було багато людей, які не мали зв'язку з фашистами та їхніми злочинами. Антоніо Таяні висловив думку, що "існують тисячі невинних жертв, убитих тому, що вони були італійцями", "їх вбивали солдати з червоною зіркою на капелюсі тільки тому, що вони не опустили італійський прапор".

Міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні провів паралелі між трагедією в Басовиці та німецькими концтаборами, зазначивши, що "не може бути жертв класу А та класу Б – діти, що загинули в шахті, загинули точно так, як інші діти загинули в Аушвіці". Він також повідомив у Twitter, що приїхав до Басовиці, щоб вшанувати тисячі співвітчизників, яких комуністи катували, вбивали і кидали в шахту через те, що вони були італійцями. "Яка їхня вина? Те, що вони були італійцями. Той, хто заперечує, вбиває вдруге. Ми не забуваємо", – написав він.

Президент Словенії в листі президенту Італії вже висловив "стурбованість неприйнятними заявами високопосадовців Італійської Республіки", які під час вшанування пам'яті жертв у Басовиці хочуть "створити враження, що відбулася етнічна чистка". Звісно, він із цим визначенням не погоджується. Словенський прем’єр також вже прокоментував, що навпаки, фашизм був "спрямований на знищення словенської нації".

Загалом для значної частини словенців історія Трієста (Трста), який після війни тільки в 1954 році став італійським, та загалом прикордонної місцевості в цьому регіоні, де кордон між Італією та Югославією був врегульований лише в 1975 році, є дуже болісною. Місцеві словенці були в конфлікті з прихильниками Муссоліні ще з 1920-х років (все почалося з підпалу 13 квітня 1920 року Словенського національного дому).

Навіть нині існує перманентне протистояння словенської громади в Італії (на кордоні зі Словенією) з місцевими радикальними організаціями. Правда, на рівні "вони розмістили кілька провокаційних плакатів та транспарант з образливим змістом", "ми зібралися разом та співали словенських пісень" (як це дійсно відбувалося минулої суботи в італійському місті Гориця), але тем не менш.

Тому особливе занепокоєння словенських високопосадовців має своє пояснення.

Але в Римі, здається, вже намітили свою лінію поведінки та не збираються її корегувати.

От Маттео Сальвіні вже анонсував, що діти в школах тепер будуть вивчати трагічний розділ післявоєнної італійської історії (з репресіями та переселенням), щоб ці жахи не повторювалися. "Ніколи знову", – підкреслив голова МВС.

Новий балканський виклик: територіальна суперечка, що може заблокувати розширення ЄС

Зрозуміло, що нагнітання пристрастей навколо подій середини XX сторіччя аж ніяк не зможуть сприяти стабільності в цьому прикордонному з Балканами регіоні.

Тим більш, що тут і так не зовсім спокійно. Лише за кілька десятків кілометрів від словенсько-італійського кордону знаходиться словенсько-хорватський кордон та відома Піранська затока. Саме через морський кордон в Істрії Словенія та Хорватія не можуть порозумітися вже багато років.

Країнам не допомогло навіть рішення Стокгольмського арбітражу. Додавання до цього осередку нестабільності в регіоні, що межує з Балканами, ще й історичного конфлікту між Італією, Словенією, Італією та Хорватією схоже на додавання спецій в і без того пекучу суміш.

До Сальвіні, з його "Лігою", в принципі, запитань немає. Але не віриться, що глава Європарламенту також не розуміє небезпеки гри зі скринькою Пандори, в якій зберігаються давні образи та не пережиті до кінця трагедії.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст