Нерішуча влада з Майдану: чому Київ досі не визнав нового президента Венесуели?

Вівторок, 5 лютого 2019, 09:28 — , , Європейська правда
Фото: lanacionweb.com
Мітинг біженців з Венесуели у США

Чи потрібно Україні підтримувати народні повстання та революції в інших країнах? Де проходить межа між підтримкою народу і втручанням у справи іншої держави? Що важливіше – цінності чи дотримання міжнародних норм? Зрештою, чи має наша зовнішня політика бути схожою на політику Євросоюзу чи США?

Ці питання постали перед нашими дипломатами через події у Венесуелі. І часом лишається враження, що відповіді на них Київ не має.

Читайте також
Президент від США проти президента від РФ: як Венесуела загострила світові конфлікти

Революція у цій південноамериканській країні набирає обертів. Проти Ніколаса Мадуро об’єднався ледь не весь цивілізований світ, а підтримують його переважно авторитарні країни, з Росією на чолі. 4 лютого Європою також прокотилася хвиля заяв про те, що Мадуро втратив легітимність, а "тимчасовим президентом" є його противник, лідер опозиції та голова Національної асамблеї Хуан Гуайдо.

Однією з небагатьох держав, які досі "зберігають нейтралітет", стала Україна.

"Європейська правда" розібралася, що відбувається у Венесуелі, як змінювалася думка світу та якою ж насправді є позиція нашого МЗС.

Революція світового масштабу

Народні протести у Венесуелі, що стали особливо потужними від кінця січня, та поява у державі "другого президента" наробила галасу на міжнародній арені. "Європейська правда" писала про буремні події у цій багатющій на нафту державі Південної Америки (детальніше – у статті "Президент від США проти президента від РФ").

Здалеку (особливо якщо читати лише заголовки англомовних ЗМІ) може навіть скластися враження, що президент-соціаліст Ніколас Мадуро фактично зазнав поразки.

Та насправді останні події не надто змінили розташування сил всередині країни.

Мадуро продовжує вважати себе законним президентом, регулярно з'являється на державному телебаченні в супроводі військових, демонструючи підтримку армії, та збирає мітинги на свою підтримку. Гуайдо, хоча й отримав підтримку США та більшості держав-сусідів, але, як і раніше, не контролює державні інститути і спирається на переважну підтримку вулиці.

Разом з тим радикальна риторика Мадуро дещо згасла. Він відмовився від вже оголошеного розриву дипломатичних відносин зі Сполученими Штатами (той указ Штати відмовилися виконувати) і запропонував провести у країні... нові вибори. Але не президентські, як того вимагає від нього цивілізований світ, а Національної асамблеї, яку очолює його суперник Гуайдо.

Зайве й говорити, що цю пропозицію світ не підтримав.

Як саме розвиватимуться події – спрогнозувати неможливо. Відкритими лишаються всі варіанти. А президент США Дональд Трамп днями заявив у інтерв’ю, що не виключає можливості військового втручання у Венесуелі.

Різкий та безкомпромісний підхід Вашингтона, щоправда, не має одностайної підтримки у світі. Захід розділився навіть у питанні, хто ж нині є керівником нафтоносної держави.

Як розподілилися позиції держав світу щодо ситуації у Венесуелі станом на 30.01.2019
Як розподілилися позиції держав світу щодо ситуації у Венесуелі станом на 30.01.2019
ГРАФІКА BLOOMBERG, АДАПТАЦІЯ ЄВРОПРАВДИ

Найрадикальнішими виявилися держави американського континенту. І у Північній, і у Південній Америці переважна більшість держав ще тиждень тому оголосили, що Мадуро втратив легітимність, та визнали Гуайдо тимчасовим президентом. Їх підтримала Австралія, Велика Британія, Ізраїль – і на цьому список добіг завершення.

Континентальна Європа виявилася менш радикальною. Всі держави ЄС, крім Британії, тоді закликали до нових виборів, але не стали визнавати президентство Гуайдо.

А Туреччина знову довела, що відрізняється від решти країн НАТО. Вона публічно підтримала Мадуро, опинившись у компанії РФ, Китаю, Сирії, Ірану, Індії, ПАР, Болівії та Куби.

(Не)рішуча Україна

Реакція України на події у Венесуелі була більш ніж обережною.

Найпершим події за океаном прокоментував президент Петро Порошенко. Але у його заяві не знайшлось місця для визнання чи бодай слів підтримки Хуана Гуайдо.

Вранці 24 січня у виступі на "Українському сніданку" в Давосі глава держави побіжно згадав, що народ Венесуели говорить "ні" популізму і безвідповідальним політикам – і перейшов від цього до своїх передвиборчих обіцянок.

Дещо згодом того ж дня в українських ЗМІ з’явився коментар речниці МЗС про те, що Україна підтримуватиме кроки, спрямовані на "відновлення демократії, верховенства права та конституційного ладу у Венесуелі", а ключову роль у цьому процесі має відігравати "легітимно обрана Національна асамблея". Згадки про визнання Гуайдо тимчасовим президентом і навіть його імені у коментарі не було.

Лише ввечері того ж дня міністр Павло Клімкін зробив крок назустріч мітингарям.

Він опублікував твіт іспанською мовою, у якому заявив, що "Україна робить ставку на Національну асамблею та мудрість її президента Хуана Гуайдо" для виходу із політичної кризи. В іншому твіті, вже українською, він зазначив, що боротьба венесуельців нагадує йому "драйв Майдану". "Маємо підтримати дух свободи та справедливості та тих, хто відстоює своє право на вільне майбутнє", – написав дипломат.

Жодної згадки про визнання за Гуайдо статусу тимчасового президента – як на тому наполягає Вашингтон – від МЗС не прозвучало. Не змінилася ця позиція і досі.

По суті, думка нашого МЗС дублювала офіційну позицію ЄС з венесуельського питання.

На минулому тижні в українських дипломатів були чіткі аргументи на користь такої позиції.

Україна не має на меті інтеграцію до Америки; натомість євроінтеграція - офіційний пріоритет нашої держави. Зокрема, Україна зобов’язалася максимально долучатися до рішень Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС (англійський термін - CFSP). Точно такої політики дотримуються, приміром, балканські держави, які декларують намір вступити до ЄС. Саме в рамках CFSP балканські держави дублюють усі антиросійські санкції ЄС, а єдиній державі, яка цього не робить - Сербії - постійно доводиться слухати критику з цього приводу.

Звісно, Україна - то не Балкани. Ми не маємо статусу держави-кандидата в ЄС, не ведемо переговори про вступ, а дотримання CFSP - це наша особиста ініціатива. Поза тим, це хоч якось обґрунтовувало стриману політику Києва щодо Венесуели.

Але від 4 лютого це пояснення просто втратило сенс.

Європейська хвиля

Після "самопроголошення" Гуайдо Євросоюз дійсно не поспішав його визнавати. 10 днів тому Брюссель закликав Венесуелу до проведення чесних виборів – проте про тимчасового президента там не йшлося. Уряди окремих держав якщо і були готові на цей крок, то не хотіли робити його самостійно, щоби не руйнувати єдність ЄС.

Не погоджувала свої дії з Брюсселем лише Британія, яка вже "однією ногою" вийшла з Євросоюзу.

Для кількох країн-членів ЄС ця позиція була надто м'якою, і 26 січня вони висунули Мадуро ультиматум: якщо протягом восьми днів він не оголосить про проведення дострокових виборів президента, легітимним керівником держави вважатимуть Хуана Гуайдо. Заяву підтримали найбільші країни Євросоюзу – Іспанія, Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Нідерланди, Португалія і Австрія.

Ці держави послалися на Конституцію Венесуели, яка стверджує:

якщо чинний глава держави узурпував владу, лідер парламенту може перейняти президентські повноваження.

Серед країн-підписантів не виявилося Італії. А кілька днів по тому Рим заблокував визнання Гуайдо президентом на міністерській зустрічі ЄС.

Як з’ясувалося, венесуельська криза викликала розкол на римських пагорбах.   

Популістська партія "Рух 5 зірок", що входить до коаліції, не дозволила уряду підписати міністерську заяву ЄС, хоча їхні партнери, партія "Ліга", підтримали боротьбу венесуельців "проти режиму Мадуро". Заступник голови італійського МЗС Манліо Ді Стефано, призначений від "Руху 5 зірок", пояснив, що його партія не хоче, аби "країни чи групи третіх країн визначали внутрішню політику іншої держави".

Не вплинуло на позицію Рима і рішення Європейського парламенту, який заявив про визнання президентства Гуайдо, "поки не будуть скликані нові вільні, прозорі і достовірні президентські вибори для відновлення демократії", і закликав держави-члени ЄС зробити те саме.

Як компроміс, Євросоюз ухвалив рішення вирішити кризу у Венесуелі на рівні міжнародної контактної групи, до складу якої увійшли європейські та латиноамериканській країни. З боку ЄС – Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Іспанія, Португалія, Швеція і Нідерланди. З боку латиноамериканських країн – Еквадор, Коста-Рика, Уругвай та Болівія. У найближчі місяці ця група має працюватиме над тим, аби у Венесуелі відбулись перевибори президента.

Мадуро, щоправда, цей варіант не сподобався.

У неділю венесуельський диктатор заявив, що думка європейців його не обходить, ніяких дочасних виборів він проводити не буде.

Реакція європейців не забарилася.

На нерішучість Брюсселя вже ніхто не зважав. Країни ЄС одна за одною перейшли "на бік США".

Першим виступив прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес, який був одним із ініціаторів висунення ультиматуму Мадуро. Він оголосив: відтепер уряд Іспанії визнає Гуайдо тимчасовим президентом і найперше чекає від нього призначення дати нових виборів "у найкоротший термін".

Швеція, яка минулого тижня просувала в ЄС спільну заяву про підтримку Гуайдо (саме ту, яку заблокувала Італія), також оголосила про його визнання тимчасовим президентом Венесуели.

В унісон зі Швецією та Іспанією виступила Німеччина. "Гуайдо є людиною, з якою ми контактуємо і яка повинна якнайшвидше ініціювати виборчий процес", – заявила Ангела Меркель. Зі схожою заявою виступив президент Франції Еммануель Макрон. Глава МЗС Німеччини Гайко Маас анонсував гуманітарну допомогу венесуельцям на суму в 5 мільйонів євро, "щойно це дозволять політичні обставини".

Канцлер Австрії Себастіан Курц пояснив, що змушений визнати Гуайдо, оскільки Мадуро відмовився проводити "вільні і чесні вибори". Зі схожими заявами виступили голови МЗС Данії і Нідерландів. Свою позицію визначили не лише ключові країни ЄС, а й менші гравці – Польща, Литва, Латвія, Естонія, Португалія, Фінляндія… Цей перелік неповний – президентство Гуайдо визнала більшість держав ЄС.

Деякі країни, такі як Греція, Мальта та Ірландія, утримались від визнання Гуайдо, але закликали до нових виборів (не виключивши, щоправда, що долучаться до більшості згодом).

І, звісно ж, Італія свою думку так і не змінила.

А ще однією європейською державою, яка лишилася на старій позиції, стала Україна.

Обережний Київ

У понеділок пообіді, коли більшість держав ЄС публічно заявили про визнання тимчасового президента Венесуели, МЗС України також зробив заяву.

У ній дипвідомство повідомило, що позиція Києва незмінна. Лідер венесуельської революції – не президент. Навіть не тимчасовий. Так, він очолює парламент, але щоби оголосити вибори, цього не достатньо. Для цього він має домовитися з "іншими керівниками політичних сил Венесуели". Тобто позиція – точно така, як у європейських "скептиків" на кшталт Італії чи Мальти.

Джерела "Європейської правди" уточнили, що це – усвідомлена позиція. Займати сторону США у цьому конфлікті наша держава поки що не планує. "Так, ми знаємо про заяви європейських партнерів, але лишаємося на попередній позиції. З точки зору міжнародного права вона бездоганна", – пояснив один зі співрозмовників.

Натомість український дипломат, керівник Майдану закордонних справ Богдан Яременко, відомий критичним ставленням до дипвідомства, вважає, що українським дипломатам слід було ще від початку кризи зайняти позицію США. "Від нас надійшла сором’язлива заява про підтримку парламенту. І це дивно, бо Сполучені Штати закликали підтримати нового президента, а вони є нашим союзником. Для нас найважливіше – думка США", – каже Яременко.

Він вважає помилкою, що Україна "слідує у фарватері ЄС, а точніше – неспроможності ЄС досягнути консенсусу у цьому питанні".

Важлива деталь: на соціалістові та популістові Мадуро Київ все ж зважився поставити хрест.

В українській заяві йдеться, що венесуельський парламент є "єдиним легітимно обраним органом влади" у Венесуелі, тобто колишнього президента ми таким не визнаємо. Цієї позиції не було у заявах Києва минулого тижня (були хіба що натяки на це), у той час як ЄС, включаючи навіть Італію, наголошував на цьому від початку кризи.

Цей прогрес – то добре, але він не знімає запитання: чи не варто було Україні, яка сама має досвід революцій, виступити в авангарді підтримки венесуельських революціонерів? І хоча єдино правильної відповіді на нього, мабуть, не існує, та МЗС має бути готовим як до цієї критики, так і до відповіді на неї.

 
графіка ВВС

Та на цьому тлі є і позитивна новина.

В той час як в Україні не всім подобається обережність МЗС, за кордоном її подекуди не помічають.

Цю оновлену карту опублікував у понеділок надвечір сайт британської телекомпанії ВВС, що аналізував позицію держав світу. Україна на ній позначена як "держава, що визнає Гуайдо тимчасовим президентом".

Лишається сподіватися, що ця помилка ВВС є пророчою – і дуже скоро позиція України справді наблизиться до більшості держав цивілізованого світу.

Автори: Христина Бондарєва, Сергій Сидоренко,

"Європейська правда"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua