4 сценарії для України: яким буде майбутнє Східного партнерства

Вівторок, 24 березня 2020, 12:04 — , Українська призма
Фото: eufordigital.eu

Яким буде майбутнє європейських прагнень України та інших країн Східного партнерства?

Це питання було проаналізовано провідними аналітичними центрами ЄС та держав Східного партнерства.

Під час масштабного дослідження "Майбутнє Східної Європи. Чотири сценарії для Східного партнерства 2020" аналізувались мегатренди, що впливатимуть на міжнародну систему впродовж наступного десятиліття та, на основі їх аналізу, було окреслено чотири можливих сценарії для Східного партнерства.

Отже, на які сценарії відносин з ЄС варто очікувати Україні?

Інтеграція без членства

Оцінюючи сценарії загалом, їх можна ранжувати від привабливого до неприпустимого.

Якщо привабливий, хай і не відповідає повною мірою очікуванням України, але несе в собі певні переваги, то втілення неприйнятного означатиме крах українського суверенітету.

До прийнятних сценаріїв належить "тиха інтеграція".

Такий сценарій є свого роду компромісом між єврооптимістами в Україні, які вірять у членство України в Євросоюзі, та скептиками у самому ЄС.

Останні хоча й підтримують прагнення України, але свідомі, що членство Євросоюз не запропонує.

Вже після проведеного дослідження стало зрозуміло, що вагому роль відіграватиме глобальна економічна рецесія, ознаки якої були помітні ще до пандемії коронавірусу COVID-19, а нині вона є фактично невідворотною.

Не менш важливим є й те, що безпрецедентні заходи безпеки та масовий переляк стануть на перешкоді подальшій відкритості Євросоюзу навіть на побутовому рівні, а про політичну інтеграцію ближчим часом взагалі говорити не доводиться.

Аби знайти вихід із глухого кута, європейці впродовж наступних десяти років дедалі більше інтегруватимуть Україну та держави Східного партнерства, передусім, підписантів Угоди про асоціацію, але фокусуватимуться передусім на торговельно-економічних та інфраструктурних аспектах.

Разом із тим, політична інтеграція та супутні процеси демократизації будуть відкладені на невизначений період.

В такий спосіб європейська сторона прагне, з одного боку, принаймні в економічній частині, задовольнити амбіції держав Східного партнерства, а з іншого - уникнути роздратування як в окремих європейських столицях, так і у Москві.

Слабка сторона цього сценарію - він може призвести до балканського розвитку подій.

Це означає, що ЄС "вливає" у регіон гроші, закриває очі на дефіцит демократичних перетворень і, як наслідок, дає можливість лишатися при владі людям, далеким від демократичних ідеалів.

Розворот до Москви

Наступний можливий сценарій - російська гегемонія у регіоні.

Втілення такого сценарію можливе, якщо Росія зуміє успішно подолати економічну кризу, ситуація на нафтогазовому ринку стабілізується і Москва почне використовувати "нафтогазові" долари у сусідніх державах з метою захоплення там стратегічних секторів економіки, підкупу представників влади, всеохопного контролю.

Для України такий сценарій стане свого роду відтворенням СРСР 2.0. Хтось змириться з таким розвитком подій, хтось піде у підпілля та проводитиме підривну роботу, але на політичному рівні центр прийняття рішень повернеться до Москви, а Київ збереже за собою хіба що статус "столиці союзної республіки".

Відбудеться демонтаж суверенності, за яким Європа лише мовчки спостерігатиме.

Гіршим за це може стати хіба що сценарій розвороту ЄС до Росії.

Скажімо, в умовах глобальної економічної рецесії, зростання впливу Китаю, продовження трансатлантичного розколу, у Брюсселі та Москві вирішать, що лише спільними зусиллями можна встояти на глобальній арені.

Такий сценарій стане втіленням російських мрій про становлення європейської безпекової системи від Лісабона до Владивостока.

ЄС та Євразійський союз шукатимуть точок дотику, запроваджуватимуть спільні економічні проєкти, на тлі яких "Північний потік-2" виявиться дитячою забавкою.

Відбудеться повернення якщо й не до СРСР, то до парадигми початку 90-х минулого сторіччя, коли Східну Європу на Заході розглядали крізь призму російських інтересів, а Україна, Грузія, Молдова розглядались як уламки Радянського Союзу, опікуватися якими мала б передусім Москва.

Про санкції доведеться забути. Вже зараз Москва виступала з ідеєю відмовитися від них на тлі пандемії коронавірусу та глобальної економічної рецесії.

Таку ідею озвучив голова комітету російської Ради федерації з міжнародних справ Костянтин Косачев. У майбутньому Росія відшукає й нові приводи для скасування санкцій без усунення причин, які спонукали їх появу.

Суттєвим ризиком є те, що апетити Москви на такому тлі можуть зрости, й у Кремлі з часом зажадають нової Ялтинської угоди та нового Варшавського пакту.

Держави Східного партнерства та й ширше - Центральної та Східної Європи тоді стануть заручниками "флірту" великих гравців. Їм для збереження власної суверенності та ідентичності доведеться грати одночасно проти кількох суперакторів. Вірогідність виграти за таких умов критично мала.

Надія на суспільство

Зрештою, найбільш обнадійливим є сценарій, у якому провідну роль гратиме громадянське суспільство держав Східного партнерства.

Якщо воно спроможеться перетворити "силу вулиці" на дієві демократичні інституції, встановити дієві зв’язки між державами регіону, запровадити власні інтеграційні інфраструктурні та економічні й енергетичні проєкти, то Східне партнерство набуде повноцінної суб’єктності та незалежності від зовнішніх гравців. 

Це особливо важливо на тлі того, що Брюссель, скажімо, може виявитися надто зосередженим на власних клопотах, спричинених наслідками глобальної економічної кризи та потрясінням пандемії коронавірусу.

Разом з тим, набуття такої суб’єктності зробить держави Східного партнерства привабливими і для держав Центральної та Східної Європи, Тримор’я, Вишеградської групи.

Головне лишень не "наступити на граблі": не втратити громадського запалу, 

як це сталося, скажімо, після Помаранчевої революції в Україні чи Твіттер-революції у Молдові 2009 року, не дозволити лідерам революційних вуличних рухів скомпрометувати ідею демократичного розвитку і, звісно, не задушити громадські рухи та ініціативи "в обіймах" обмежуючих заходів, які можуть бути встановлені під приводом боротьби з пандемією і збережені згодом.

Адже без такої складової, як розвинене і успішне громадянське суспільство та демократичні інституції, доведеться обирати між умовно прийнятним, неприпустимим і категорично неприпустимим сценаріями.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua