Шлях до НАТО через Чорне море: як має змінитися морська політика України

П'ятниця, 18 грудня 2020, 07:00 — , , для Європейської правди
Фото УНІАН

2020 рік відзначився збільшенням інтересу до морської тематики, і не лише з боку України.

Чорне море повертається у практичну площину геополітичних інтересів основних світових гравців. Його значення формалізується у стратегічних планах НАТО, згадки про нього лунають від генсека Альянсу, представників США, ЄС та його ключових членів, Великої Британії, Канади тощо.

До Чорного моря частіше стали заходити кораблі постійно діючих з’єднань Альянсу і ВМС країн-членів. Збільшуються кількість розвідувальних польотів літаків НАТО та інтенсивність навчань практично по всьому узбережжю чорноморського регіону. Вже цього року до традиційних навчань "Сі Бриз-2020" додалися ще декілька, менших за обсягом.

Відновлення ролі України як морської держави стає частиною євроатлантичної інтеграції нашої країни.

Про роль Альянсу йдеться і у Стратегії національної безпеки. Реагувати на зовнішні загрози безпеці нашої державі на Чорному і Азовському морях планується за рахунок зміцнення військового партнерства та проведення реформ за стандартами НАТО.

Крім того, жвавий інтерес викликали новини від американського та британського урядів щодо планів підсилення спроможностей українських ВМС катерами "москітного флоту", включаючи побудову і розвиток інфраструктури їхнього базування, обслуговування та будівництва в Україні.

Державні випробування ракетного комплексу "Нептун", святкування Дня ВМС в Одесі, заходи кораблів країн НАТО в Чорне море також були в топі популярності. Новини про морську діяльність регулярно з’являються у стрічках національних та іноземних інформаційних агенцій. Морській проблематиці присвячують роботи різноманітні "think tanks", активно до цієї теми підключилися і численні громадські організації.

Така увага медіа, суспільства, влади та партнерів України є дуже позитивним сигналом.

Цього не було ще п'ять-шість років тому, а тим більше – до початку російської агресії. Тому нині – час можливостей, який Україні необхідно використовувати. Та й практичні кроки щодо посилення безпеки на морі гарантовано зміцнять позиції України у процесі набуття членства у НАТО.

Цей матеріал пропонує декілька важливих ініціатив – реальних євроатлантичних кроків, спрямованих на зміцнення морської безпеки України.

По-перше – це менеджмент

Діяльність з морської безпеки має бути скоординованою і системною. Відповідальна державна інституція має у постійному режимі відстежувати ситуацію і координувати роботу в загальнодержавному масштабі та взаємодіяти із партнерами. Це нормальна практика країн НАТО, які є морськими державами.

Вважаємо, що найбільш відповідним державним органом для цієї координаційної функції є РНБО. Вбачаємо за слушне створити у її складі службу морської безпеки або навіть відокремлений структурний підрозділ, який ініціюватиме зміни та братиме участь у формуванні державної політики в усіх галузях морської діяльності.

Важливим є перенесення до столиці командування ВМС України (нині розташоване в Одесі).

Таку рекомендацію експерти НАТО надали ще у далекому 2003 році, але реалізовувати її українські посадовці не поспішають, а Міноборони і Генштаб переважно перебувають у сухопутному вимірі. Однак без постійної присутності "морської думки" в столиці попередження ризиків і синергії зусиль на морі не буде. Без цього перебудова системи управління Збройних Сил України за принципами і практиками НАТО не буде завершеною.

Другий напрямок – переозброєння

Нам потрібно мати технологічну перевагу для захисту інтересів України на морі та стримування імовірної агресії.

Настав час нарощувати власні м’язи на морі.

Окремі країни НАТО вже готові надавати нам допомогу у постачанні морського озброєння.

Тож експерименти з постачанням до ВМС України перехідних радянсько-російських проєктів кораблів і технічних систем треба зупинити. З НАТО вони технічно несумісні, технологічної переваги відносно кораблів ЧФ РФ не мають.

Міноборони має остаточно сформувати і якнайшвидше розпочати реалізацію концепту розвитку Військово-Морських Сил до 2025 року, основу якого було сформовано ще рік тому. В основі цього документа має бути виключно завдання щодо оборони України на морі та у прибережній зоні.

В першу чергу, важливо закінчити триваючу вже декілька років інтеграцію станцій спостереження ВМС і Державної прикордонної служби України в єдину систему висвітлення морської обстановки, яка виявлятиме супротивника ще до підходу до територіального моря. Далі – інтегрувати в цю систему засоби дальнього спостереження (станції розвідки, безпілотники, кораблі дозору) для вирішення проблеми цілевказання ракетним комплексам і авіації на максимальних відстанях. Зробити систему адаптивною до натівської системи глобального обміну даними Лінк 11/16, щоб у перспективі до неї підключитися.

По-друге, необхідно швидко створити мобільний і жалючий "москітний флот" як інструмент асиметричного стримування агресії і відновлення свободи судноплавства в українській прибережній зоні в Чорному і Азовському морях.

Допомога США та Великої Британії тут є дуже своєчасною і потрібною. Разом з французькими патрульними катерами прикордонників ВМС України мають шанс на технологічну перевагу на морі. А повна технічна відповідність стандартам НАТО надає "москітному флоту" можливості швидкого інтегрування з надводними силами Альянсу.

Наша промисловість отримає спроможність налагодити будівництво і технічне обслуговування "москітного флоту" із загальним річним оборотом у мільярди гривень, а принагідно це дає можливість якісно підготуватися до майбутнього будівництва корветів, які можуть виконувати завдання і в інших, окрім Чорного моря, районах Світового океану. Водночас корвети коштуватимуть на порядок більше і мають базуватися ближче до основних районів своїх дій – центральної частини Чорного моря. Але, вважаємо, корветами необхідно займатися після 2025 року, коли буде сформований "москітний флот".

Морська піхота ВМС України має бути переорієнтована на завдання захисту морського узбережжя і сприяння надводним силам у морі. Важливою є і тісна взаємодія з морським компонентом Сил спеціальних операцій, особливо у протидії гібридним морським загрозам.

Водночас висока технологічність озброєння вимагає значно вищих стандартів освіти й підготовки військовослужбовців, особливо матросів і старшин. Це питання комплексне, довготривале і потребує матеріальних ресурсів, особливо у сфері житлового забезпечення військових. Стару, ще радянську формулу вирішення цього питання треба негайно скасовувати, вона корупційна і деморалізує особовий склад.

Та цю проблему мають вирішити нові військово-морські бази західного стандарту.

Третє – створення нового "морського" держоргану

Цей орган має опікуватися забезпеченням морської безпеки України за невійськовими функціями.

Це контроль морських кордонів, міграції, рибного промислу, видобування корисних копалин, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, пошуково-рятувальних заходів, диспетчерської і лоцманської служби заходів у порти тощо.

В деяких країнах Заходу всі перелічені функції виконує єдиний підрозділ: берегова охорона. В Україні цим займається роздутий державний апарат: десять органів, установ та організацій із слабкою координацією. Це прямо впливає на розмір українських портових зборів, які є чи не найвищими у Чорноморському та Середземному регіонах. Як наслідок, міжнародний бізнес мінімізує рівень користування послугами наших портів, що призводить до занепаду всієї вітчизняної морської галузі.

Спочатку Берегова охорона України могла би поєднати морські частини прикордонників, Держгідрографію, Морську пошуково-рятувальну службу, деякі функції Адміністрації морських портів України.

Певні напрацювання вже зроблені за допомогою експертів із США. Але руху вперед заважають тяжіння до радянського минулого та корупційні спокуси.

Четверте – створення морського кластера ВПК

Потрібне повне перезавантаження українського військово-промислового комплексу, який все ще працює за інерцією радянської спадщини та вся новітня історія якого пов’язана зі скандалами і корупційними оборудками. Зміни у ВПК мають дати сигнал про перехід до євроатлантичних правил гри військової індустрії.

Завдання сектора оборони і безпеки України змінилися після лютого 2014 року фундаментально. Під ці нові потреби і має створюватися майбутній холдинг виробництва морського озброєння.

Потрібен повний перехід на технічні стандарти НАТО, нові технології і рішення вже з етапу проєктування зброї. Для України зараз відкривається вікно можливостей приходу сучасних західних проєктів, технологій і кредитів. Чесна конкуренція дає шанс швидко побудувати зброю, що матиме перевагу над російською.

Водночас очевидно, що найближчі 30 років не буде необхідності будувати величезні авіаносці та крейсери. Тож частину суднобудівних підприємств доцільно перепрофілювати під цивільний флот.

П’ятий напрямок – правовий

Модернізація законодавства є беззаперечною необхідністю на шляху до набуття членства в НАТО. І змінювати є що.

Почнемо з дуже невигідного для національної безпеки України статусу Керченської протоки та Азовського моря, задекларованого у нікчемному документі під назвою "Договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки" від 2003 року (Азовський договір). Слід офіційно визнати, що нав’язане Росією визначення вод Керченської протоки та Азовського моря "історично внутрішніми водами України і Російської Федерації" було примусовим ще тоді, у 2003 році, і як мінімум з моменту окупації Криму РФ є загрозою національній безпеці України.

НАТО і країни-партнери України через згадане протиправне визначення не вважають можливим перебування своїх військових кораблів у Керченській протоці та Азовському морі.

З огляду на це, необхідно визнати Азовський договір нікчемним.

Іншою проблемою загальнонаціонального масштабу є відсутність морського кордону у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці між Україною та РФ. Численні спроби нашої держави з 1996 року розмежувати ці акваторії шляхом дипломатичних переговорів не мали успіху. Конвенція ООН з морського права 1982 року (UNCLOS) дозволяє розпочати процес встановлення морського кордону шляхом проведення примусових переговорів за посередництва створеної під егідою ООН комісії. Така практика у світі вже існує.

Ці зусилля Україна може синхронізувати з дружньою Грузією, яка має подібну проблему з РФ. Голоси наших двох держав будуть вдвічі гучніші на міжнародній арені.

Також, у межах окупованого Росією територіального моря навколо Криму, на підставі статті 25 Конвенції ООН з морського права необхідно до деокупації встановити Спеціальний район, заборонений для плавання. Перш за все, така заборона буде стосуватися суден, власниками яких є громадяни РФ та російські підприємства. Порушників режиму Спеціального району необхідно переслідувати у кримінальному порядку та за допомогою можливостей Інтерполу.

Необхідно додати, що Україні слід бути більш послідовною у кваліфікації актів російської агресії.

Так, 25 листопада 2018 року РФ атакувала три військових кораблі та 24 військовослужбовці біля Керченської протоки. Тоді проти кораблів Збройних Сил України було застосовано 10 кораблів та катерів, два ударних вертольоти, бойовий літак і засоби радіоелектронної боротьби Росії. Українські катери отримали бойові ушкодження.

На екстреному засіданні РБ ООН 26 листопада 2018 року постпред України Володимир Єльченко заявляв, що дії Москви є відкритою військовою агресією проти України. Інші держави, починаючи із США та Великої Британії, засудили цей факт "російської агресії".

Але вже у квітні – травні 2019 році офіційні представники України заявили у Міжнародному трибуналі з морського права, що Росія під час Керченського інциденту здійснювала правоохоронну, фактично поліцейську операцію, що це не було актом військової агресії. На даний час розгляд основної справи про захоплення кораблів та моряків відбувається у Гаазі.

Вважаємо, що Україні вкрай необхідно повернутися до "первісної" кваліфікації дій РФ.

На окрему увагу заслуговують питання захоплення Росією багатих на корисні копалини надр на шельфі українського сектора Чорного та Азовського морів. Україна зобов’язана належним чином відреагувати на таке нахабне порушення своїх прав та інтересів.

Але не слід також забувати, що Росію вже зараз можна притягати до майнової відповідальності за фактично вчинені численні порушення прав та інтересів України.

Для нас принципово важливо, аби світ приділяв більше уваги кримським та українським морським питанням і діяв у руслі стратегії нашої держави. Це потрібно для збереження і посилення антикремлівських санкцій, що є основою санкційного кістяка, збудованого проти РФ з 2014 року. Точкові дії України мають спонукати світ глушити шпарини, якими поки що користується путінський режим.

Крим має ставати токсичним для світового бізнесу.

Вони мають оцінювати власні ризики від такої діяльності на рівні участі у проєкті "Північний потік-2", який наразі загальмовано під загрозою застосування жорстких санкцій США і участь у якому може вилитися у суттєві збитки для західних компаній.

Якщо Україні це вдасться, можна буде розраховувати на відчутне посилення транспортної, енергетичної та економічної блокади окупованої української території.

А це – крок до відновлення українського статусу АР Крим.

Автори:

Андрій Риженко, капітан 1-го рангу запасу;

Богдан Устименко, фахівець у сфері міжнародного морського права;

для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua