Метастази Brexit: куди заведуть Північну Ірландію нові масові протести

Вівторок, 13 квітня 2021, 09:31 — , для Європейської правди
Фото: Anadolu Agency/Abaca/East News
Поліція розгортає водяні гармати, щоб розігнати протести. Белфаст, 9 квітня 2021 року

Два тижні в Північній Ірландії не вщухають вуличні протистояння.

Те, що розпочалось як акція незгоди місцевих протестантських активістів із рішенням прокуратури, переростає у системну непокору політиці Лондона, водночас маючи можливість підняти на-гора старі міжконфесійні та міжетнічні чвари.

Винуватого довго шукати не треба – це один з очікуваних метастазів Brexit.

Нові проблеми наклалися на старе та не вирішене до кінця протистояння 1960-х років.

То чи варто очікувати повторення кривавих подій минулого століття? І як Лондон та Дублін можуть уникнути цього сценарію?

Повернення кордону

Brexit – означає кордон. В тому числі – кордон між Ірландією та Північною Ірландією, що входить до складу Великої Британії.

Неминучість повернення кордону була зрозуміла від самого початку переговорів про вихід Британії зі складу ЄС. Проте саме на спростуванні цієї тези теперішній прем'єр-міністр Борис Джонсон і вибудовував свою комунікацію з Північною Ірландією.

Саме на такий вихід із ситуації і розраховували північноірландський бізнес та північноірландські політики, для зручності яких і був облаштований так званий транзитний період, за який вони мали підготуватися до нових реалій після Brexit.

Фактично для цього і був прописаний Закон про внутрішній ринок – той самий скандальний законопроєкт, поданий Кабінетом міністрів до парламенту, який прямо і безапеляційно дозволяє Сполученому Королівству порушувати міжнародне право та взяті на себе зобов'язання.

Проте реальність розсудила інакше. Кордон все-таки було встановлено, і переважній більшості експортерів уникнути його не вдалося.

Самі ж уряд і парламент Сполученого Королівства потрапили у доволі слизьку політичну ситуацію, і їхню позицію встиг покритикувати навіть Білий дім, з яким вони весь час намагалися налагодити продуктивний діалог.

Митний кордон в Ірландському морі було встановлено, і саме проти нього і почалися протести активістів Ольстера. Але ця ситуація, очевидно, має не лише один вимір.

Похорон як привід для конфлікту

У новій реальності причиною для збурення міг стати будь-який епізод. Наприклад – похорон Боббі Сторі, який помер 30 червня 2020 року.

Він був відомий перш за все як волонтер Ірландської республіканської армії, який, за деякими даними, був головою розвідки організації у 1990-х роках. І хоча надалі він перейшов у більш легальне поле діяльності як громадський активіст та політик, злі язики продовжили пов'язувати його з парамілітарною діяльністю аж до дня його смерті.

У червні минулого року в Ірландії діяли одні з найбільш жорстких коронавірусних карантинних обмежень у Європі. На той момент обмеження на відвідування поховальних процесій складало лише 20 людей.

Це не завадило майже двохтисячному натовпу зібратися провести в останню путь відомого республіканця. Процесію також відвідали декілька десятків представників партії Sinn Féin, серед яких заступниця першого міністра Північної Ірландії Мішель О'Ніл, голова партії Мері Лу Макдональд та найвідоміший колишній лідер партії (також, за переказами, активіст парамілітарних рухів) Джері Адамс.

Це викликало обурення юніоністів, не в останню чергу тому, що саме Sinn Féin були одними з ініціаторів таких жорстких обмежень.

Але ще більше обурення спричинив той факт, що майже за рік після цього випадку прокуратуру відмовилися відкрити провадження проти будь-кого з учасників похоронної процесії.

Юніоністи закликали головного констебля Північної Ірландії піти у відставку. Після його відмови і почалися кількатижневі протести, під час яких юніоністи дедалі голосніше висловлюють своє невдоволення Північноірландським протоколом, який є частиною угоди про Brexit і який фактично створив митний кордон між нею та рештою Британії.

У відповідь свої протести стали проводити й прихильники об'єднання з Ірландією. 

За деякий час протести переросли у сутички з поліцією. У восьму ніч заворушень в районі на півночі Белфаста отримали травми декілька правоохоронців. Автомобіль поліції протаранили палаючим авто, також підпалили декілька контейнерів посеред дороги.

Силам правопорядку довелося використати водомети та навіть, за неофіційною інформацією, пластикові кулі. 

Нові важкі часи?

Багато експертів уже встигли охрестити ці протистояння початком нового витка міжконфесійного насильства, яке точилося на острові у 1960-1990-х роках.

Дехто навіть почав заявляти, що в принципі Угода Страсної п'ятниці, укладена у 1998 році між урядами Республіки Ірландія та Великої Британії з метою припинення конфлікту між католиками та протестантами, вже вичерпала себе і більше не є гарантією безпеки у Північній Ірландії.

Проте чи так це насправді? Чи, може, черговий конфлікт, які трапляються у Північній Ірландії досить регулярно, наклався на наші побоювання нової війни у Північній Ірландії, спричиненої Brexit?

Важко згадати хоча б один рік, коли загальновідомі північноірландські паради на вулицях Белфаста проходили мирно та не провокували міжконфесійного насилля. Варто зауважити, що це стосується як католиків, так і протестантів – жодна з конфесій в цьому випадку не може апелювати до власної непричетності до насильства.

Як би ми того не хотіли, але протистояння у Північній Ірландії нікуди не поділося.

Воно стало менш помітним, менш кровопролитним, проте досі покоління за поколінням зростають на поняттях ненависті й спротиву щодо іншої конфесії, іншого району, навіть іншої вулиці.

Цього разу ми бачимо лише декілька ключових особливостей, які до певної міри роблять цей випадок унікальним.

По-перше, це очікуване загострення після Brexit.

Що б нам не обіцяли Джонсон та інші місцеві політики, від самого початку було зрозуміло, що Brexit спричинить загострення в Північній Ірландії і що нового насилля практично не уникнути. Кордон так чи інакше мав з'явитися, питання лише, де – в Ірландському морі (і це розлютило б юніоністів) чи в самій Ірландії (і це розлютило б націоналістів та республіканців).

Невипадково Лондон вкрай стримано відреагував на пропозицію Ірландії провести спеціальну кризову зустріч через зростання напруги у Північній Ірландії. Не в останню чергу – через побоювання розлютити юніоністів, бо переговори з Ірландією вони сприйняли б як надмірне втручання Дубліна у справи Північної Ірландії. 

По-друге, загалом складна соціально-економічна ситуація, спричинена пандемією, загострила і без того нестабільний політичний ландшафт Північної Ірландії.

Юніоністи відчули, що в них залишається мало можливостей дійсно впливати на ситуацію, тому вихід було знайдено у акціях прямого впливу.

По-третє, масштаби. Протягом декількох днів, без попереднього узгодження протестів, на вулиці вийшли сотні молодиків – до речі, цьогоріч відзначають надзвичайне "помолодшання" активістів з обох сторін, – які влаштували для міжнародної преси та оглядачів доволі яскраве відображення справжніх бунтів.

Дуже ймовірно, що це лише початок.

Дуже ймовірно, що подальша політика Лондона стосовно Північної Ірландії породжуватиме нову незгоду – як серед протестантів, так і серед католиків.

Занепокоєння викликає лише одне. Якщо ці сутички не закінчаться, як зазвичай, через декілька днів активного перекидання камінням та коктейлями Молотова, то вони стануть напрочуд схожі на кінець 60-х років – на початок довго 30-річного протистояння, яке коштувало життя тисячам людей і відкинуло Північну Ірландію в хаос насильства.

АвторОлександр Краєв,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua