План сумісності з НАТО. Що має зробити Альянс для реальних змін в Україні

Четвер, 20 травня 2021, 08:00 — , спільно з групою експертних центрів
Фото: AFP/East News
Зустріч у штаб-квартирі НАТО генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга та президента Володимира Зеленського, 4 червня 2019 року

Ця стаття – Editorial. "Європейська правда" лише у виняткових випадках вдається до такого формату, який означає, що текст спільно підписаний усією редакцією.

Та ця публікація є ще більш особливою: її співавторами є низка громадських організацій, що працюють над втіленням реформ. І ми не маємо сумніву, що її підтримає переважна більшість експертів, які працюють в Україні у цій царині. Адже ідея, яку ми пропонуємо, здатна відчутно прискорити реформи та наблизити євроатлантичне майбутнє нашої держави.

* * * * *

"Чому Україна досі не в НАТО?" На запитання, яке президент Володимир Зеленський заочно поставив своєму американському колезі Джо Байдену, відповісти не так просто. 

У Альянсі зазвичай кажуть, мовляв, обсяг та швидкість реформ не дозволяє Україні претендувати на вступ до НАТО. Але якщо так, то є зустрічне запитання: яким є обсяг реформ, що дозволить бодай говорити про готовність до вступу? І на нього немає відповіді.

Альянс, хоч і декларує політику відкритих дверей щодо України, наразі не готовий обговорювати умови розширення. Своєю чергою відсутність бодай приблизно окресленої перспективи підриває жагу до реформ в Україні. А це додатково посилює небажання надавати таку перспективу...

Це зачароване коло необхідно розірвати.

І це можливо зробити. 

Небажання окремих країн НАТО навіть гіпотетично говорити про умови нашого вступу має низку причин. Хтось боїться Росії або досі мріє про її замирення, хтось стережеться можливої реакції своїх виборців, хтось не вірить у щирість євроатлантичного вибору України, хтось розчарований передусім темпами реформ. Але публічно всі говорять тільки про останнє.

Втім, є й інше, що усіх єднає.

Усі без винятку західні партнери готові підтримати реформування України. Навіть ті, хто уникає згадок про майбутнє нашої держави в НАТО, підтримують зміни, що пов’язані з нашим рухом до Альянсу. Зміни, які роблять Україну стійкішою та більш демократичною. За проведення реформ висловлюється і українська влада, яка обіцяла їх під час виборів (але не завжди вдало здійснює ці обіцянки на практиці).

Також реформування та рух України до Альянсу продовжують бути вимогами українського суспільства, що підтверджують і соцопитування, і одностайність експертної, журналістської спільнот.

Суспільний та електоральний тиск робить рух країни на Захід незворотним. Однак, на жаль, він самостійно не здатен зробити його достатньо швидким. Окремі реформи стикаються з системним опором бюрократичного апарату, олігархів та політичних гравців, що підважують чи спотворюють зміни заради політичної або бізнесової вигоди. 

Та Україна має досвід втілення чутливих змін попри такі перешкоди. 

Йдеться про План дій візової лібералізації (ПДВЛ). У 2015-2016 роках він був "чарівною паличкою", що дозволяла проводити реформи, долаючи опір потужних політичних гравців.

Ми маємо повторити цей успіх. Цього разу – на шляху до НАТО.

Але для цього нам потрібна підтримка Альянсу та його держав-членів.

Окремо наголосимо: вплив, який мав ПДВЛ, складно переоцінити. Не всі західні дипломати це пам’ятають, але це справді так. 

Без цього плану не було ані шансу на створення незалежних НАБУ та САП чи запуск системи е-декларацій, що відкрила країні масштаб збагачення багатьох суддів та чиновників. Не було би кроків на шляху до рівності та недискримінації, включно з гарантіями трудових прав для меншин, які для багатьох держав-партнерів є вхідним квитком України у цивілізований світ. Таких прикладів у "безвізовому плані" – десятки.

Так, не всі реформи втілені бездоганно, деякі потребують корекції, але вони вже змінили Україну. І вони були у принципі неможливими без ПДВЛ.

Є три складові, які пояснюють цей "чарівний ефект". 

По-перше, Євросоюз позначив у ПДВЛ мету чи то "винагороду": провівши реформи, Україна могла претендувати на скасування віз (хай навіть не автоматичне). По-друге, він дав перелік реформ, нехай нечіткий, але обмежений. По-третє, ПДВЛ передбачав механізм моніторингу, тобто зобов’язував ЄС перевіряти прогрес реформ і публічно визнавати, що деякі з них Україна виконала. 

Все це разом дало суспільству інструмент для тиску на владу щодо конкретних змін.

І саме цих трьох складових нині дуже бракує євроатлантичним реформам.

Ми пропонуємо Заходу надати Україні новий план. І ми розуміємо, яким він має бути.

Підкреслимо ще раз: ми свідомі, що не всі члени НАТО готові пообіцяти Україні вступ до Альянсу навіть за бездоганного проведення реформ. Є низка причин, які (поки що) цьому заважають. Але так само у 2007-2010 роках у ЄС і близько не було готовності говорити про безвіз для українців. Так само європейські столиці не чекали, що Україна проведе такі глибокі перетворення. А більшість українців до останнього не вірили, що безвіз стане реальністю.

Але це сталося. 

Так само і зараз: поставивши амбітну мету, яка водночас не буде видаватися "загрозливою" для союзників, Україна отримає стимул для змін, які наразі видаються неможливими. 

Це має бути дуже амбітна "дорожня карта" реформ, якісне виконання якої дозволить Україні вийти на етап офіційної підготовки до членства. І ми свідомо не наголошуємо на абревіатурі ПДЧ, тобто на Плані дій щодо членства в НАТО, бо це лише один із варіантів, на які може претендувати Україна. Адже так само це може бути замінник ПДЧ, якийсь інший формат, якщо Альянс оновить процедуру розширення. (До слова, хай яким буде цей формат, ми опинимося одразу на фінальному його етапі, бо вже втілимо реформи, перевірені та схвалені союзниками).

По суті, йдеться про план досягнення сумісності України з НАТО

Чому це має зацікавити Альянс?

Бо такий план не містить жорстких і "небезпечних" для союзників зобов’язань. Ми не просимо обіцянок про те, що Україна отримає запрошення до вступу в НАТО – це є політично неможливим для низки столиць. Натомість вони зацікавлені у реальних реформах в Україні, і саме це є основою плану. Виконавши його, Україна вийде на рівень повної відповідності критеріям членства у НАТО, однак політичне рішення про подальший формат відносин лишається за союзниками. 

А у майбутньому, за готовності усіх столиць та з такими умовами вступу, які б не означали автоматичного оголошення війни з Росією лише за фактом приєднання України до Альянсу – лишається відкритим шлях і до нашого повноцінного членства.

Такий рівень амбітності Захід може собі дозволити.

Підкреслимо: "План сумісності з НАТО" має містити складні зміни, які мають потужний опір. Справжня, а не імітаційна судова реформа; успіхи у боротьбі з корупцією; не лише схвалення, а й втілення реформи СБУ повинні бути у цьому переліку. Його виконання має принципово змінити, реформувати Україну, зробити її стійкішою і заможнішою – і тим самим змінити розклад сил у регіоні, вплинувши також на демократизацію Росії. А це – те, що є надметою Заходу.

Чому це має зацікавити Київ? Бо це – єдиний шлях досягти прориву у відносинах з НАТО.

Альянс втомився від обіцянок реформ, які потім перевертаються з ніг на голову, і не готовий до діалогу про членство. 

А ще – тому що це єдина можливість здійснити революційні зміни, які дозволять владі (або чинній, або наступній, якщо чинна не зможе) продемонструвати, що вона не лише обіцяла реформи, а й втілювала їх. Причому ці реформи насправді визначають наші відносини не лише з Альянсом, але так само з ЄС, США тощо, і їхній розвиток залежатиме лише від амбітності дій влади.

А моніторинг з боку НАТО з публічними результатами, який має бути у цьому плані, дозволить зняти питання про якість та обсяг проведених реформ, підкреслюючи важливість дій влади з оновлення країни.

Втім, ми свідомі того, що спершу ця пропозиція не викличе захвату в жодної зі сторін. 

Організації, що є співавторами цього тексту, ще від лютого-березня дискутували ці ідеї з західними дипломатами, і ми чули достатньо скепсису. Для низки країн НАТО цей крок також є надто сміливим, бо подібного Альянс ще ніколи не робив. Але у новій світовій реальності нестандартні та сміливі кроки є необхідними.

Натомість для української влади ця ідея є недостатньо амбітною і тягне забагато зобов’язань, у той час як ОПУ, МЗС та уряд публічно заявляють про прагнення отримати ПДЧ вже зараз і без будь-яких умов. Але ми наполягаємо, що це – історична можливість, яку треба використати. 

Перетворення України на демократичну, стійку, правову державу потрібне передусім нашій країні. Однак від цих змін виграє також увесь світ, і це зміцнить Альянс. Тож ми розраховуємо на його допомогу. 

Надання такої дорожньої карти, чи то плану сумісності з НАТО, було би найефективнішою підтримкою демократичних реформ в Україні.

Автори: 

Редакція "Європейської правди",

Центр "Нова Європа",

Центр протидії корупції,

Мережа захисту національних інтересів "А Н Т С",

Центр глобалістики "Стратегія XXI"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua