Ініційовану США зустріч міністрів оборони різних країн на військово-повітряній базі США в Німеччині "Рамштайн" вже встигли назвати переламною в питанні надання Україні військової допомоги для боротьби з Росією.

Власне, міністр оборони США Ллойд Остін сам назвав її історичною.

До зустрічі доєдналися не лише члени НАТО, але й ширше коло країн, серед яких новоспечені потенційні апліканти до Альянсу – Фінляндія і Швеція, а також партнери – Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, Кенія, Ліберія, Марокко, Туніс, Катар, Йорданія та Ізраїль. Разом з Україною – 43 країни.

Хоча більшість заяв, що пролунали після засідання, по-військовому стислі та загалом стосуються вже раніше анонсованої допомоги Україні, проте сам характер цього формату свідчить про кілька вагомих змін в архітектурі міжнародної безпеки.

Два виміри протидії РФ

Основним завданням була визначена координація зусиль для військово-технічної допомоги Україні як на теперішньому етапі ведення бойових дій, так і в довгостроковій перспективі.

Перший фокус є вкрай нагальним для нас, на чому наголошував міністр оборони Олексій Резніков. Ми знаємо про скепсис, який розділяли декілька наших партнерів щодо поставок важкого озброєння України, але на цій зустрічі було прийнято принципове рішення переглянути та синхронізувати політику країн щодо цього питання.

І це не лише політичні заяви, а власне практична допомога, яку ми можемо очікувати найближчим часом.

Наприклад, президент США Джо Байден ще минулого тижня оголосив про надання важкого озброєння на суму $800 млн, що включатиме бронетранспортери, гаубиці, протитанкові комплекси та боєприпаси для артилерії, а також тактичні дрони.

Велика Британія також вже заявила про поставки зенітно-ракетних комплексів, зокрема Starstreak, а також високошвидкісних та низькошвидкісних зенітних ракет на загальну суму в 100 мільйонів фунтів стерлінгів.

Франція повідомляла про передачу самохідних артилерійських установок Caesar.

Інші країни також вже анонсували чи навіть поставили озброєння Україні. Врешті-решт, ті, хто досить обережно ставився до військово-технічної підтримки, все ж будуть залучені в процеси обговорення такої допомоги – а це ще одна платформа для нашого переконання та впливу.

Та найбільшим сюрпризом стала зміна політики Німеччини щодо надання важкого озброєння.

Так, після зустрічі міністерка оборони Крістін Ламбрехт задекларувала, що Німеччина поставить Україні 50 зенітних самохідних установок Gepard.

Також ставилося питання синхронізації країн у допомозі Україні, зокрема в логістиці озброєння.

І це важливо, адже доставка озброєння пов’язана з низкою бюрократичних процедур та секретністю, що часто гальмує швидкість.

Більше того, як ми бачимо з попередніх траншів, іноді у країн виникають труднощі із забезпеченням боєприпасів та комплектуючих, які вони не можуть чи не хочуть видавати із власних запасів, а тому закупляють чи обмінюють в інших країнах. Зокрема, все та ж Німеччина обґрунтовувала цією проблемою свої попередні відмови.

Синхронізація та консолідація процесів між різними країнами дозволить налагодити безперебійне постачання озброєння в плановані терміни.

Насамкінець обговорювалися кроки щодо довгострокового посилення обороноздатності України та спільної протидії російським загрозам.

І це ще одне надважливе питання, пов’язане зі створенням де-факто міжнародної антиросійської коаліції, яка відтепер матиме свій формат у вигляді щомісячних зустрічей під назвою Консультативної групи з питань оборони України.

Чому зустріч є важливою?

Оголошені результати зустрічі в Рамштайні свідчать, що вона стала тією консолідуючою точкою, яка перевернула сторінку з дискусіями про те, що будь-яке посилення України неодмінно провокуватиме Росію на загострення агресії.

Здавалося б, куди вже далі, але російський шантаж все ж мав вплив на низку урядів.

Можна припустити, що нещодавні заяви Лаврова про реальність застосування ядерної зброї переконали наших партнерів, що зволікати з допомогою Україні немає сенсу – чим сильнішою буде наша армія, тим меншими ставатимуть амбіції росіян.

Зміна настроїв Заходу стосується не лише підтримки України, а й загалом глобальної безпеки.

Тригерами цих змін став сам характер бойових дій на території України, а найголовніше – той опір, що російський агресор отримав від українських збройних сил та від українського суспільства.

Ллойд Остін вдало підсумував у своєму виступі: "Російське вторгнення є необґрунтованим, безвідповідальним і протиправним, це атака проти світового порядку, заснованого на правилах, і виклик для вільних людей по всьому світу. Країни-однодумці об’єднані у підтримці України у цій боротьбі проти імперської російської агресії".

Фактично країни-учасниці Консультативної групи врешті визнали давню тезу про те, що українці воюють не лише за свою територіальну цілісність чи свободу, але й за ті принципи та цінності міжнародного порядку, який вибудовувався після Другої світової війни.

У ньому не має бути місця толеруванню імперських амбіцій, порушенню норм міжнародного права та злочинам проти людяності – все те, що Росія демонструє впродовж війни.

І якщо міжнародні інституції не можуть цього забезпечити, то відповіддю стане практична військова допомога тим, хто є жертвою такої агресії.

Резюме зустрічі саме про це – Україну не залишать наодинці, ні в політичному, ні у військовому сенсах. Обіцянки довгострокової підтримки, допоки ми будемо просити таку допомогу, свідчать саме про це.

Ще один цікавий наслідок зустрічі пов’язаний із характером її скликання та місцем проведення.

Хоча консультації проводилися за участю країн НАТО, однак проведення зустрічі саме на військово-повітряній базі США в Німеччині, а не в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, демонструє, що США планують активізувати свою провідну роль у системі як європейської, так і глобальної безпеки.

По суті, це спроби США створити широку антиросійську коаліцію, яка виходить за рамки НАТО.

Однак для цього будуть використовуватися наявні механізми співпраці НАТО з країнами-партнерами.

Нова Стратегія НАТО-2030 окремо наголошує на таких форматах багатостороннього співробітництва з так званими "країнами-однодумцями" з різних регіонів світу. Тому ми бачимо залучення не лише європейських країн, а в прямому сенсі – країн-партнерів США.

Плани проводити щомісячні засідання формату "Рамштайн" цілком можна розцінювати не лише в контексті консультацій щодо підтримки України, але й як тестування широкого формату колективної безпеки.

Невідомо, чи після перемоги України цей формат збереже свою діяльність, оскільки не було жодних натяків, що він покликаний створити нову систему колективної безпеки.

Однак з певним оптимізмом можна прогнозувати, що подібні формати будуть застосовуватися, коли потрібно буде залатати діри в існуючій системі, базованій на ООН.

Лідерство США в цьому питанні та інтерес інших країн-членів Альянсу означатиме, що НАТО виходитиме завдяки таким форматам у глобальні гравці поза окреслену в його статуті територію.

Тут для України відкривається нагода не лише мати постійно діючий механізм покращення обороноздатності та протидії російській агресії, але й потенційно увійти до клубу контриб’юторів глобальної безпеки допоки, будемо надіятися, ми не вступимо в НАТО самі.

* * * * *

Зустріч у Рамштайні дійсно можна вважати якщо не історичною, то багатообіцяючою і в короткостроковому, і в довгостроковому сенсі.

З будь-якого боку, це – однозначна поразка Росії.

По-перше, Україна отримала постійно діючий формат консультаційної групи щодо скоординованої військової допомоги.

По-друге, Путін отримав те, чого найбільше хотів уникнути – синхронізацію військово-оборонних потуг на Європейському континенті, посилення ролі НАТО та посилення ролі США в європейській та глобальній безпеці.

І нарешті, по-третє, російська машина пропаганди отримала ще одне розчарування – якщо раніше вона стверджувала, що насправді воює з НАТО на території України, то тепер виглядає, що вона почне "воювати" з усім світом.

Автор: Дмитро Шеренговський,

проректор Українського католицького університету,

програмний директор Центру Дністрянського