НАТО йде на кордон до Росії: як з'явилося історичне рішення та чого ще чекати від саміту в Мадриді

Середа, 29 червня 2022, 07:50 — , Європейська правда, з Мадрида
Фото НАТО

"Скажіть, а що насправді сталося тут, у Мадриді?" – звернувся кореспондент "Шведського радіо" до генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга на позаплановій пресконференції у вівторок пізно ввечері. "Сталося те, що ми зустрілися, ми поговорили, і ми знайшли добрий вихід... Іноді буває важливо, щоби лідери просто зустрілися разом", – відповів йому генсек.

Це запитання мало сенс.

Бо за 10 хвилин до того очільник НАТО оголосив новину, яка вразила усіх. Новину, яка змінює усю безпекову структуру на півночі Європи. Новину, яку багато хто мріяв почути у Мадриді, але мало хто розраховував, що ця мрія здійсниться. І практично ніхто (напевно, навіть сам Столтенберг!) не сподівався, що це станеться ще до офіційного відкриття зустрічі лідерів Альянсу.

Цією новиною стало рішення Туреччини зняти вето зі вступу до НАТО Фінляндії та Швеції.

Тепер протяжність наземного кордону Росії та НАТО зросте більше ніж удвічі; Балтійське море перетвориться на "внутрішнє озеро НАТО"; а Альянс активізує нову процедуру вступу, яка в теорії може згодом знадобитися і для України.

Це не повний список рішень, які ми тепер розраховуємо побачити за підсумками саміту в Мадриді.

Торг про розширення НАТО

Почнемо з найголовнішого, найрезонанснішого.

Багато хто стежив за "серіалом", що розгортався навколо вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. Ці дві скандинавські держави, налякані широкомасштабним нападом РФ на Україну, вирішили відмовитися від кількасотрічної нейтральності та долучитися до Альянсу, щоб отримати гарантії колективного захисту за відомою "п’ятою статтею".

Спершу всі члени блоку заявляли, що підтримують цей крок. Але на арену несподівано вийшла Туреччина, президент якої оголосив, що не бачить можливості вступу Швеції та Фінляндії до НАТО, і зруйнував консенсус. Ба більше, Реджеп Таїп Ердоган висунув на адресу кандидаток наперед нереалістичні вимоги, які йшли проти їхніх цінностей – наприклад, вимагав від них видавати політичних біженців, що втекли з Туреччини.

Тоді ж почали лунати запитання про те, чи є щирою турецька блокада.

Чи не виконує Анкара насправді політичне замовлення РФ? ЄвроПравда у той час пояснювала, що ні, що ситуація значно комплексніша, і що вихід з кризи знайти реально (деталі дивіться у статті "А Ердоган проти: навіщо Туреччині блокувати розширення НАТО").

Тепер про це можна говорити з певністю.

Схоже, Ердоган сприймав цю історію як "східний базар". Він поставив неприйнятно високу ціну, але був готовий торгуватися.

І питання було лише у тому, яким виявиться компроміс.

Інші держави підтримали цю "гру".

Перш за все, вони спробували зробити Ердогану приємно. Продемонструвати повагу. Починаючи з того, що генсек цими тижнями у всіх виходах на публіку підкреслено називав Туреччину її новою міжнародною назвою – Türkiye замість Turkey. А одночасно – домовлятися про межі компромісу.

При цьому Туреччині чітко дали зрозуміти, що її апетити мають бути обмежені. Наприклад, повідомили через медіа про те, що абсолютна більшість жителів Фінляндії проти поступок Туреччині для членства в НАТО. А щодо деяких вимог, як-от щодо гарантій видачі турків-біженців, в пресу почали зливати інформацію, що про такі речі з турками не будуть навіть говорити.

То на чому ж зійшлися?

Умови "мирного договору" щодо розширення НАТО прописані у документі на трьох сторінках – тристоронньому меморандумі за підписом глав МЗС Туреччини, Фінляндії та Швеції (сканкопію цього документа ви можете завантажити на сайті ЄвроПравди, виклад ключових положень дивіться у новині ЄП).

Його положення є достатніми для того, щоби кожна зі сторін оголосила для власного виборця про свою перемогу. Хоча за фактом більшість вимог Анкари прописані суто декларативно – по жодному зі спірних питань фіни та шведи не пішли на поступки.

Наприклад, Туреччина спершу категорично вимагала видати їй біженців, лояльних до мережі Фетхуллаха Гюлена FETÖ, яка у 2016 році організувала спробу державного перевороту. Це – давня вимога, яку у Євросоюзі ігнорують, бо вважають, що переслідування гюленістів зайшло занадто далеко. У якості "компромісу" Швеція та Фінляндії заявили, що будуть "уважно вивчати запити Туреччини про екстрадицію та брати до уваги розвіддані, які надає Туреччина". Без жодних критеріїв виконання тощо. А ще – пообіцяли "не надавати FETÖ підтримки" (вони і раніше її не надавали).

Є, утім, турецькі вимоги, які справді врахували – але теж обмежено. Головна з них стосується продажу зброї.

У Швеції, Фінляндії та низці інших держав ЄС діє заборона на продаж зброї в Туреччину. Це ембарго запровадили в 2019 році, після вторгнення турецької армії до Сирії (прим.: сама Туреччина при цьому намагається не називати свої дії вторгненням, детальніше читайте в інтерв’ю турецького посла).

Відтоді офіційна Анкара безуспішно намагалася зняти заборону, пояснюючи, що проводить у сусідній державі антитерористичну операцію. Тепер Гельсінкі та Стокгольм пообіцяли виконати цю турецьку вимогу.

Але головної мети Ердоган не досяг і тут.

Найбільшу проблему для турків становить ембарго інших країн. Передусім США.

Тут можна говорити про чисту дипломатичну перемогу Штатів, які твердо відповідали "ні" на усі спроби залучити їх до "торгівлі". За словами одного з джерел ЄП, американці відповідали відмовою навіть на прохання та вмовляння з боку Фінляндії та Швеції. Зокрема, там повторювали, що контракт про постачання туркам винищувачів, який Білий дім зупинив у відповідь на військово-технічну співпрацю турків з Москвою, не може бути предметом торгу.

Ті спершу сприйняли це як зраду – мовляв, США залишили їх наодинці з турками і нічим не допомагають. Але розрахунок американців виявився коректним.

Ердоган зрозумів, що поступок не буде, і вирішив задовільнитися "синицею в руках".

Тож вже у четвер Альянс оголосить, що офіційно запрошує Фінляндію та Швецію до членства, після чого держави-члени спробують максимально швидко, бажано за кілька тижнів, ратифікувати протокол про їхній вступ до НАТО. При цьому, як окремо наголосив Столтенберг, Туреччина зобов’язалася швидко і без додаткових перемовин провести свою частину роботи.

І для України це – позитивний розвиток.

По-перше, США дали сигнал, що не вестимуться на ультиматуми. Ми чудово розуміємо, що у разі розгляду українського питання можуть знайтися охочі пошантажувати усіх. Навмисна пасивність Вашингтона наперед знижує їхні апетити.

А по-друге, вагу має нинішнє ембарго США, яке так мріяв зняти Ердоган.

Зокрема, заблокованим лишається контракт про постачання туркам винищувачів, який США зупинили у відповідь на військово-технічну співпрацю Туреччини та… Росії. Вимога Штатів чітка: щоб отримати нові американські винищувачі, Туреччина має відмовитися від російських комплексів ППО С-400. Наприклад, віддати їх Україні. Інакше про літаки не може йтися у принципі.

Тож вибір – за Ердоганом.

Не тільки Скандинавія

Звичайно, є й інші результати саміту. ЄвроПравда детально (а також з інсайдами, які досі ніде не публікувалися) розповіла про них у короткому відеопоясненні з Мадрида, радимо його переглянути.

Частину з них – пояснимо також текстом.

Розширення НАТО до 32 членів – це справжня безпекова революція у Європі, яка серйозно б’є по інтересах Москви.

Достатньо оцінити лише зміну протяжності сухопутного кордону Альянсу та Росії. Зараз вона складає 1200 км (це східний кордон держав Балтії, кордон Калінінградської області та невеличка ділянка кордону з Норвегією). А після вступу до НАТО Фінляндії ця протяжність додатково зростає на понад 1300 км "одним махом"! А це означає відволікання уваги Росії, яке нам явно на користь.

Не менш важливою стає втрата Росією свободи у Балтійському морі, що є дуже болючим для Москви. Детальніше про це читайте у статті "Росія програє Балтику".

Крім того, у Мадриді усі підкреслювали важливість того, що російський напад на Україну мав, за задумкою Кремля, зупинити розширення НАТО, а призвів до рівно зворотного ефекту. Альянс погодився на вступ нових членів та підтвердження політики відкритих дверей.

А це означає, що двері відкриті також для України.

Але деталі "українського відкриття" наразі лишаються інтригою саміту.

На Заході люблять наголошувати (особливо повчаючи своїх сусідів), що демократія – це передусім процедури.

Між тим вступ Фінляндії та Швеції до НАТО проходитиме за принципово новою процедурою, яку досі вважали неможливою.

Так, з 1999 року у НАТО діє тверде правило про те, що усі нові держави-члени мають спершу виконати ПДЧ, тобто План дій щодо членства. Однак фінам та шведам дозволили його оминути для того, щоби не давати Росії часу для контрдій.

Але це також означає, що в теорії нова процедура буде доступна також для України! Принаймні, ми маємо на цьому наполягати, навіть якщо у НАТО офіційно цього не визнають.

І тут важливими будуть деталі формулювань у рішенні саміту. Чи згадає воно про ПДЧ в українському контексті? Чи змовчить? Це ми дізнаємося вже скоро, і це багато визначатиме у питанні руху України до Альянсу.

Також лідери 30 держав схвалять нову стратегічну концепцію Альянсу, де визначать новий формат сприйняття Росії. Цей документ заслуговує на окремий аналіз – "Європейська правда" обов’язково надасть його після того, як документ опублікують.

А ще відомо, що Альянс у Мадриді планує збільшити у 7,5 разів чисельність сил швидкого реагування – тобто кількість військових, що мають дати опір у разі нападу РФ. Їхня чисельність зросте з нинішніх 40 тисяч до 300 тисяч. Збільшиться також кількість військових США та інших союзників, що постійно перебувають у державах Балтії, тобто у точках імовірного нападу.

По суті, Північноатлантичний альянс хоче бути готовим до війни з Росією, наразі не гарантованої, але – як тепер розуміють у НАТО – цілком реальної.

І, насамкінець, саміт НАТО ухвалить новий комплексний пакет допомоги для України – тобто набір трастових фондів, що будуть спрямовані на різні напрямки фінансування ЗСУ.

З останнім пов’язано чимало інтриг. Наприклад – якою буде спрямованість фінансування. Треба усвідомлювати, що зброю Альянс не купуватиме, це лишається "роботою" країн членів, але все одно важливо, що за допомогу визначать як пріоритетну.

Обсяг коштів також наразі невідомий. І тут є одна дуже перспективна ідея.

Від кількох джерел ЄвроПравда чула, що США розглядають можливість перекинути на українські потреби ті кошти, що свого часу були акумульовані для Афганістану, але лишилися невикористані через провал операції Альянсу в цій країні. А це – значне фінансування, що може надійти без додаткових затримок і допомогти у війні з РФ просто зараз.

Це рішення ще не гарантоване. Але якщо його ухвалять – воно може бути складовою успіху Мадридського саміту НАТО для України.

 

Автор: Сергій Сидоренко

"Європейська правда",
з Мадрида

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.