Шлях до членства у новому форматі: які зміни відкрив для України статус кандидата

Вівторок, 20 вересня 2022, 17:33 — , , , для Європейської правди
Фото пресслужби президента України

Ввечері 27 лютого в євроінтеграційних командах Уряду та Офісу президента коліщатка всіх робочих механізмів крутились наповну: за кілька годин Україна мала подати заявку на вступ до Європейського Союзу.

Це рішення було відносно спонтанним, і не буде перебільшенням сказати, що якби не повномасштабне вторгнення Російської Федерації, навряд чи Україна зробила би такий рішучий крок на шляху європейської інтеграції.

У той час у Брюсселі теж вирували події, що порушували звичні правила роботи європейської бюрократії: там вже знали про цей намір, готувалися приймати заявку на вступ і думали, що робити далі не тільки з Україною, але й з Молдовою та Грузією.

Як гартувався кандидат

Подання заявки на членство в Європейському Союзі було важливим кроком – і тільки першим. Він запустив ланцюжок подій та завдань, що вимагали дуже активної роботи десятків, якщо не сотень людей.

Період між 28 лютого та 23 червня продемонстрував неймовірну єдність між владою та громадянським суспільством, які в інші часи часто-густо не можуть дійти порозуміння. У адвокаційний процес включилися як топ-урядовці, так і представники аналітичних центрів та медіа, що мають повагу в ЄС.

Україна проводила і двосторонні, і багатосторонні зустрічі з посадовцями ЄС, країн-членів, обговорення в кращих європейських університетах, організовувала масові акції, аргументувала та контраргументувала, доводячи, що держава готова стати кандидатом у члени ЄС, попри місцями суттєвий спротив деяких європейських політиків.

Одночасно з адвокаційною роботою уряду та громадськості активно працювала робоча група з питань європейської інтеграції Національної ради відновлення від наслідків війни, що зібрала понад 150 представників усіх стейкхолдерів: бізнесу, громадянського суспільства, уряду, міжнародної спільноти. Вона оцінювала виклики, які стоять перед Україною, а також майбутні можливості.

Тож варто дати відповідь на запитання: що ж дає новий статус, що він змінює для України?

Від руйнування форматів до можливостей та викликів

Офіційно визнаний статус кандидата свідчить про те, що ЄС розглядає Україну як майбутнього члена і відповідним чином будує свої політики стосовно цієї держави, а також бере на себе політичні зобов’язання щодо її підтримки, як мінімум у питанні проведення реформ.

З Україною, яка страждає від агресивної безпричинної війни, ситуація особлива. Затвердження статусу кандидата для України означає також, що її відновлення стає важливим пунктом у геополітичному порядку денному Європи. Зокрема, Європейська комісія ще у травні висловила готовність бути ключовим партнером з відновлення нашої держави, створивши відповідну платформу.

Однак головним тут є чіткий сигнал про готовність ЄС брати участь у відновленні України і у майбутньому, і зараз, надаючи макрофінансову, військову, гуманітарну та іншу допомогу, сумарний анонсований розмір якої наразі майже доходить до 15 млрд євро і зростає.

Статус кандидата також відкриває для України доступ до нових фінансових інструментів ЄС, що створювалися саме для країн, які знаходяться на шляху переговорів до членства – це так званий Інструмент передвступної допомоги (ІРА). Досі це фінансування було адресоване тільки державам Західних Балкан.

Можливо, менш очевидною для євробюрократів, але важливою для нас можливістю, яку відкриває кандидатство, стане активніше виконання Угоди про асоціацію та оновлення Порядку денного інтеграції України до ЄС, що і було однією з магістральних тем засідання Ради асоціації у Брюсселі 5 вересня.

Рамка відносин України з ЄС тепер має змінитися – в усіх вимірах.

Змін потребують не лише формальні документи, що регулюють відносини між Україною та ЄС. Будуть змінюватись також і регіональні формати співпраці.

Так, Східне партнерство значною мірою втрачає актуальність, оскільки різниця між його учасниками стає не просто значною – колосальною. Те саме можна сказати і про формат Асоційованого тріо, який вже фактично зник з порядку денного, адже Україна і Молдова вже переступили сходинку, на яку Грузії ще лише належить піднятися, та й синхронними дії трьох партнерів назвати важко.

Для ЄС очевидним стає також необхідність перегляду політики сусідства, яка вже не дає відповіді на всі питання у регіоні.

Та звісно ж, йдеться не просто про зникнення старих форматів у відносинах з ЄС. З’являються можливості для розвитку нових – таких, як запропонований Макроном концепт Європейського політичного співтовариства (ЄПС).

Вже зараз можна сказати, що переформатування співпраці створює і можливості для України, і виклики. Адже умовне ЄПС може стати як додатковим майданчиком для України для співпраці з ЄС, просування своєї адженди та загального наближення до Союзу, так і форматом, який зможе загальмувати Україну та інших кандидатів на шляху до членства, ставши певним сурогатом повноцінного вступу в ЄС. Ці ризики Україна повністю усвідомлює, і план дій формується разом з тим, як наближується перша зустріч ЄПС, що має відбутися 6-7 жовтня у Празі.

Вже відомо, що на цю зустріч будуть запрошені й ті регіональні партнери ЄС, які прагнуть долучитися до блоку, й ті, хто абсолютно комфортно себе почуває, залишаючись поза ним.

Що далі?

В середовищі людей, що працюють над європейською інтеграцією України, є чітке розуміння того, що у Євросоюзі не бракує скептиків щодо членства України. Тому ми маємо бути проактивними і не забувати, що немає країни, більше зацікавленої у вступі України до ЄС, ніж власне сама Україна.

Отже, на чому треба сфокусуватися?

– Формувати спільний порядок денний. Україна має стати найактивнішим лобістом перегляду порядку денного співробітництва і внести зміни у формати взаємодії з ЄС з урахуванням контексту, що змінився.

– Просувати продовження терміну скасування мит. Скасування мит строком на рік – це однозначно великий крок назустріч Україні. Тепер маємо працювати над тим, щоб цей строк було продовжено, або ж щоб мита були скасовані до моменту закінчення переговорів про вступ, що буде значним внеском в економічний розвиток України з боку ЄС.

– Просувати інтеграцію у внутрішній ринок Євросоюзу. Україна має працювати над усуненням нетарифних торговельних бар’єрів і, як результат, отриманням доступу до чотирьох основоположних свобод ЄС: свободи пересування товарів, осіб, послуг та капіталів.

– Сформувати своє реалістичне бачення графіка інтеграції та переговорних позицій.

– Зрозуміти свою цінність для ЄС з урахуванням сильних сторін України та можливостей їхнього розвитку.

Україна має скористатися вікном можливостей, що його надає кандидатство, а також оновити формат відносин з ЄС на своєму шляху до повноцінного членства.

Іван Нагорняк, радник віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України;

Дмитро Ливч, співзасновник Центру економічного відновлення, голова правління ГО "EasyBusiness"

Юлія Шаіпова, координаторка проєктів Центру економічного відновлення 

Стаття відображає виключно особисту думку авторів та не може розцінюватися як позиція уряду України.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: