Прем’єр закордонних справ: Британія змінює міністрів та повертає до влади Девіда Кемерона

Понеділок, 13 листопада 2023, 18:30 — , Європейська правда
Фото УНІАН
На посаді міністра закордонних справ експрем'єру Кемерону (на фото) доведеться спрямовувати зусилля на допомогу Україні

Цього ранку британські ЗМІ зарясніли заголовками, де раз у раз повторювалось словосполучення shock cabinet reshuffle, тобто "несподівані перестановки в уряді".

Йдеться справді про перестановки, а не лише про звільнення когось із міністрів та призначення йому наступника. 

Протягом дня своїх посад позбулись міністри охорони здоров’я Тереза Коффі, внутрішніх справ Суелла Браверман та закордонних справ Джеймс Клеверлі, а також кілька молодших міністрів (нижча за міністра за рангом політична посада в британському уряді). Причому Клеверлі відразу ж повернувся в уряд, але на нову посаду.

І джерела не виключають нових кадрових рішень у найближчі години.

Але головною сенсацією дня стало не звільнення міністрів, а повернення в уряд колишнього господаря будівлі на Даунінг-стріт, тобто прем’єра Девіда Кемерона. Він пішов у відставку у 2016 році на тлі референдуму про вихід Британії з Євросоюзу. Цей референдум був тоді політичною авантюрою Кемерона, під час якої він зазнав поразки – і здавалося, що через це він назавжди попрощався з публічною політикою. 

Але ці очікування були поспішними, і тепер експрем’єр очолить Міністерство закордонних справ, тобто обійме одну з ключових урядових посад.

Чому гучні відставки й призначення відбуваються саме зараз? 

Чому британський прем’єр-міністр Ріші Сунак обрав "політичного пенсіонера" Кемерона?

І чи вплине це на політику Лондона щодо України?

Відставка "за палестинців"? Ні, не лише 

Про можливу відставку міністерки внутрішніх справ Великої Британії Суелли Браверман британські медіа заговорили ще минулого тижня. Хоча насправді рішення Сунака визрівало значно довше і для багатьох було очікуваним.

Публічною причиною, чи то тригером, що призвів до звільнення очільниці Home Office, стала її стаття у The Times, у якій Браверман скаржилася на дії поліції Лондона, вказуючи, що та має активніше затримувати учасників пропалестинських протестів. 

У цій статті було відразу кілька речей, неприпустимих для представниці уряду. По-перше, лондонська поліція не підпорядковується голові МВС, а тон публікації багато хто сприйняв як вказівки, та ще й здійснені через медіа. По-друге, стаття виявилась неузгодженою з Даунінг-стріт, а речнику прем’єра довелося за неї виправдовуватися. І по-третє, у британському суспільстві стає дедалі більше симпатиків пропалестинських та антиізраїльських протестів, і такі заяви електорально б’ють по торі, тобто партії влади.

Але "палестинський мотив" – радше привід для звільнення Браверман, бо причини попрощатися з нею у прем’єра були і до цієї історії.

Варто нагадати, що політикиня й до цього втрапляла у скандальні історії. 

І не лише у нинішньому уряді.

За прем’єрства Ліз Трасс Браверман також очолила МВС, але протрималась на посаді лише 43 дні: з’ясувалося, що вона регулярно пересилала таємні урядові документи на свою особисту пошту, ще й ділилась ними з колегами, які не були вповноважені їх бачити.

А за прем’єрства Сунака вона не раз дивувала суспільство некоректними заявами. Згадати хоча б її нещодавню пропозицію заборонити бездомним спати в наметах, бо це вони винні, що обрали такий "стиль життя" (ні, це не перебільшення, саме так вона й сказала). До слова, за даними журналістів Sky News, саме цей коментар і став причиною звільнення Браверман.

Не додає плюсів Браверман і те, що вона виявилася нездатна впоратися з міграційною проблемою, за що особисто відповідала в уряді. Жорсткі заяви колишньої голови МВС, може, й подобалися виборцям консерваторів, але реальних рішень від неї не дочекалися. Новоприбулих мігрантів ніде розселити; а гучно розрекламована схема вивезення частини нелегалів у Руанду на час розгляду їхніх прохань про притулок поки блокується у британському Верховному суді – не кажучи вже про Європейський суд із прав людини.

До того ж Ріші Сунак давно планував та відкладав перезавантаження уряду (передвісником цього стало призначення міністром оборони лояльного прем’єрові Гранта Шаппса).

Потреба зробити щось з урядом стала ще актуальнішою після того, як у жовтні Консервативна партія програла лейбористам на довиборах у двох округах, у тому числі в окрузі, де на попередніх виборах дві третини виборців голосували за торі. Тож перед Сунаком стоїть непросте завдання – переконати виборців знову голосувати за його партію наприкінці 2024-го, коли у Британії плануються чергові загальні вибори.

І, зрештою, не варто відкидати чинник внутрішньопартійних змагань поміж британських консерваторів.

Суелла Браверман не приховує амбіції очолити партію; вона вже брала участь у виборі прем’єра. В умовах відходу від політики Бориса Джонсона вона посіла нішу ультраправих і "брекзитерів" (звідси – її жорстка риторика щодо, зокрема, міграції). Тож не виключено, що Сунак просто хотів позбутись потенційної конкурентки за свою посаду. Хоча не факт, що ця мета була досягнута звільненням: крайньо праве крило торі обурене звільненням Браверман, а її прихильники у коментарі ЗМІ обіцяють її повернення, "коли настане правильний час".

Міністр з відставки з "китайським слідом"

Критично важливу для Британії посаду голови МВС натомість посів міністр закордонних справ Джеймс Клеверлі – ще один умовний "лояліст" Сунака.

Його перепризначення викликало щонайменше подив. Ще влітку, коли ширилися чутки, що Клеверлі може стати міністром оборони Британії замість Бена Воллеса, він заявив, що любить свою роботу і буде чіплятися нігтями об паркет, якщо його спробують "витягти". 

Що змінило думку Клеверлі зараз, сказати важко; або, можливо, фото паркету просто приховують від громадськості ;)

Та не менш цікава постать його наступника на посаді міністра закордонних справ Британії. Ним став колишній прем’єр-міністр Девід Кемерон, якого Сунак витягнув з політичного забуття.

57-річний Кемерон свого часу став наймолодшим за 200 років прем’єр-міністром Великої Британії, коли у 2010 році він створив перший з часів Другої світової війни коаліційний уряд країни. 

Його шестирічне прем’єрство запам’яталося непопулярною політикою жорсткої економії на тлі глобальної фінансової кризи (що, втім, не завадило торі під проводом Кемерона знову виграти вибори у 2015 році), легалізацією одностатевих шлюбів (як каже сам Кемерон, він став першим правоцентристом при владі, який пішов на такий крок), а також, звісно ж, двома референдумами – про незалежність Шотландії у 2014 році та про вихід Британії зі складу ЄС. І якщо перший референдум закінчився так, як Кемерон і планував, тобто голосуванням проти незалежності Шотландії, то референдум про Brexit став для нього політичним фіаско.

Оголосивши Brexit-референдум, Кемерон розраховував, що виборці проголосують проти виходу Британії з ЄС. Він також агітував за те, щоб лишитися у Союзі, і думав, що друга поспіль "референдумна перемога" згуртує британців навколо нього та посилить його мандат як прем’єра. 

Однак сталося інакше. На референдумі перемогли праві євроскептики, Британія розпочала процес виходу з ЄС, а Кемерон втратив посаду та роль у партії.

Після цього Девід Кемерон пішов із політики й очолив благодійну організацію, яка розробляє ліки проти хвороби Альцгеймера, а також виступав із промовами й займався консалтингом. І поміж тим їздив на міжнародні конференції та давав публічні лекції за чималі гонорари – наприклад, у 2017 році побував у Києві, куди він приїхав на запрошення Yalta European Strategy, та де дав інтерв’ю "Європейській правді"

А ще – написав мемуари. 

Іншими словами, робив те, що у Британії зазвичай і роблять експрем’єри. 

Щоправда, у 2021 році ім’я Кемерона вигулькнуло у зв’язку зі скандалом, пов’язаним із лобіюванням у британському уряді інтересів приватного інвестфонду Greensill Capital. Його заснував колишній радник експрем’єра, а Кемерон ще й отримував у фонді зарплату. Greensill Capital потім закрився, а сама ситуація стала предметом розслідування на предмет порушення прав лобізму, яке триває досі.

Його призначення між тим викликало юридичну проблему: у Британії міністрами стають лише члени парламенту, а Кемерон вже давно ним не є. Для того щоб обійти це, король Чарльз III дарував йому звання пера, тобто члена Палати лордів.

Навіщо Сунаку діставати "з нафталіну" експрем’єра?

До того ж того, який пішов з посади через свою помилку?

Можна припустити кілька причин.

Це і банальний кадровий голод на тлі падіння популярності торі та очікуваної багатьма розгромної поразки Консервативної партії на виборах наступного року – не кожен перспективний політик хоче бути в уряді у такий момент. Це і протиріччя у Консервативній партії. А ще це – спроба заручитися підтримкою ексважковаговика, який до того ж не має лідерських амбіцій (тобто не є конкурентом Сунаку), але може допомогти порадою. 

Бо попри невдачу з референдумом, в активі Кемерона є і перемоги. Достатньо згадати, що на виборах 2015 року він привів консерваторів до перемоги всупереч очікуванням. На подібне диво Сунак розраховує і наступного року.

А на посаді очільника МЗС корисним стане досвід Кемерона як колишнього прем’єр-міністра: навіть після семи років поза політикою йому навряд чи буде важко налагодити контакти з колегами – що видно з перших реакцій голів європейських МЗС.

Але повернення Кемерона має свої ризики – ще належить побачити, чи переважать вони плюси.

Експрем’єр свого часу активно виступав за зближення Британії з Китаєм, що нині є принципово неприйнятним. 

Можна сказати, що це все – історії з минулого (донедавна багато хто з політиків виступав навіть за зближення з Путіним). Але ж менше ніж місяць тому саме з’явилися повідомлення про те, що він просував інтереси китайського інвестиційного проєкту. Тож за політикою Foreign Office у цій сфері партнери наполегливо спостерігатимуть.

І, звісно ж, іронічно, що до уряду Британії повертається людина, яка, власне, стала ініціатором ледь не перманентної політичної кризи у власній партії, починаючи з референдуму щодо Brexit. Тож незрозуміло, чи справді такий прагматизм Сунака дозволить йому стабілізувати падіння рейтингів Консервативної партії.

Що з Україною?

Тут можна сміливо запевнити: загрози немає.

Звісно ж, повернення Девіда Кемерона до британського уряду та інші перестановки не означають зміни політики Лондона стосовно України.

Та й у проукраїнській позиції нового британського міністра закордонних справ сумніватись немає підстав. Зрештою, саме за прем’єрства Кемерона у 2015 році Британія почала надсилати в Україну інструкторів для підготовки військових.

На самому початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року, він чітко й недвозначно засуджував дії Путіна і навіть особисто відвіз партію гуманітарної допомоги в Польщу для Червоного Хреста. Та й зараз, у першій заяві на посаді глави МЗС, він згадав про Україну, хоча й без конкретики 

"Перед нами постали складні міжнародні виклики, зокрема війна в Україні та криза на Близькому Сході. У цей час докорінних глобальних змін нашій країні як ніколи важливо підтримувати наших союзників, зміцнювати наші партнерські відносини й бути впевненими, що наш голос буде почутий", – сказав Девід Кемерон.

Хай там як, ключовим гарантом підтримки британським урядом України є не особиста позиція міністрів, а вимога британського суспільства. Велика Британія є і лишається виражено проукраїнською і, поза сумнівом, буде такою також за оновленого уряду Ріші Сунака.

Автор: Олег Павлюк, 

журналіст "Європейської правди"

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.