7 тем та 15 текстів ЄвроПравди, які варто перечитати у 2024 році

Понеділок, 1 січня 2024, 12:11 —
Фото DPA/East News
Україна у 2023 році лишалася у фокусі уваги світу (на фото - мітинг поблизу Бранденбурзьких воріт у Берліні). Утім, важливо розуміти деталі

Це не підсумки 2023 року. Це – ще важливіше.

"Європейська правда" підготувала для вас збірку статей та інтерв’ю, важливих у новому, 2024-му році.

Постійні читачі "ЄвроПравди" знають, що чимало наших публікацій присвячені не поточним новинам, а й важливим тенденціям. Ми не лише описуємо події, а й аналізуємо, пояснюємо і допомагаємо вам бути готовими до майбутнього розвитку.

Часом ці пояснення за кілька місяців після публікації стають ще важливішими та ще релевантнішими.

Редакція "ЄвроПравди" обрала 15 текстів минулого року, які точно варті прочитання зараз, якщо торік ви пропустили їх серед інших публікацій сайту. А частину з цих матеріалів варто зберегти також у закладках, щоб мати змогу повернутися до них за потреби.

Євросоюз

Головне досягнення України минулого року на європейському напрямку очевидне. Це – грудневе рішення Європейської ради, яка схвалила початок переговорів з Україною (а також Молдовою) про вступ до ЄС.

Але важливо нагадати, що рішенню саміту передувало зелене світло від Єврокомісії на початку листопада. Рекомендація про початок вступних переговорів з Києвом стала частиною Enlargement report великого звіту про всі країни зі статусом кандидата або потенційного кандидата. На відміну від суто політичного рішення саміту, цей звіт – переважно технічний, він оцінює всі країни з пакета розширення за ідентичними парламентами.

І це дозволяє порівняти Україну з іншими кандидатами.

"Європейська правда" підготувала для вас такий аналіз: "Рейтинг євроінтеграції-2023. Хто випереджає Україну на шляху до ЄС та чи реально їх наздогнати".

Це саме та публікація, яку варто зберегти в закладках. Перш за все – заради двох таблиць, що порівнюють зближення з ЄС у різних секторах та швидкість змін в Україні та в інших державах.

А у 2024 році ми обов’язково підготуємо нове порівняння.

Чому це так важливо? Бо Євросоюз схильний до розширення "пакетами" по кілька країн. І для України критично важливо, по-перше, увійти до найближчого "пакета", а по-друге, бути в ньому не наодинці. Читайте пояснення цього у статті "Чому Західні Балкани можуть перетворитися на основну проблему на шляху України в ЄС".

НАТО

Трек вступу України до НАТО виявився менш успішним – хоча й тут є досягнення.

"ЄвроПравда" торік детально висвітлювала саміт у Вільнюсі, де через опір Байдена та Шольца ми не отримали політичне запрошення до Альянсу. Ба більше, рішення Вільнюського саміту загрожувало серйозними проблемами, бо подальший рух України до НАТО прив’язали до виконання Річної національної програми (РНП).

Цей документ розрахований на багаторічне виконання й міг гальмувати нас навіть після того, як у Вашингтоні та Берліні з’явиться більше політичної готовності до запрошення України. Наприклад, руками тієї ж Угорщини, яка має в цьому досвід.

Однак цю проблему вдалося звести до мінімуму. Наш наступний текст – про РНП, наш основний документ у виконанні вимог НАТО: "До НАТО без Угорщини: головне про план реформ України".

У 2024 році ми будемо висвітлювати також наступний, Вашингтонський саміт Альянсу. Хоча цього разу ми не чекаємо прориву із запрошенням, у Вашингтоні все одно мають ухвалити важливі рішення.

Наприклад – про зміну керівника Альянсу. Про цей процес ми розповіли у статті "Хто стане новим генсеком НАТО? Все про "конкурс" в Альянсі та його ймовірного переможця".

Угорщина

Оскільки вже згадали про роль Угорщини – перейдімо до неї.

Поки ця держава перебуває під керівництвом Віктора Орбана, від Будапешта складно очікувати добрих новин. Задача-максимум – тимчасовий "нейтралітет" угорського керівництва, припинення блокувань України у ЄС і НАТО. А стратегічно Орбан, на жаль, налаштований на те, щоби посилювати в угорському суспільстві геть необґрунтовану ворожість до України. Про те, як він це робить, ми розповідали в одному з останніх текстів 2023 року, лінк на нього досі є на стартовій сторінці.

Та зараз про інше.

Один із найкращих текстів-2023 – про те, як Орбану і його уряду вдається тримати половину угорської нації у вигаданому ним світі, з вірою у неіснуючих ворогів та про незамінність великого Орбана.

Обов’язково почитайте цю орвеллівську історію, якщо пропустили її публікацію минулої весни: "Міністерство правди Орбана. Як працює антиукраїнська та антизахідна пропаганда в Угорщині".

А тепер про непопулярне.

За всієї критичності нашого ставлення до Орбана та його прибічників, маємо визнати, що часом в Україні вони також занадто демонізуються. Українці, маючи легітимні образи на Угорщину, воліють не помічати, що за Орбана голосує лише трохи більше половини виборців, і переважно це – малоосвічені угорці із сіл та містечок, тоді як столиця постійно перебуває в опозиції до партії влади.

Про частину міфів – за цим лінком, у текстовому та відеоінтерв’ю: "Рік тому Угорщина стягнула війська до кордону України, але даю 100%, ми не готували напад".

Польща

Повернімося до добрих новин завершення 2023 року. До таких, безумовно, можна зарахувати зміну влади у Польщі.

Те, що сталося у відносинах з попереднім урядом Польщі, сформованим партією "Право і справедливість" (ПіС), є справжньою трагедією. Якщо 2022-й став роком ренесансу і примирення, а Варшава стала безумовним другом і лобістом України у важку пору російського повномасштабного вторгнення, то минулоріч владу в сусідів немов підмінили.

Зернова криза із блокуванням українського експорту, яке уряд оголосив без жодних консультацій із Києвом і без спроб знайти компроміс; потім – блокада кордону перевізниками, що розвивалася за мовчазної підтримки центральної влади. У 2022-му це було нереально уявити, але рік тому стало реальністю.

Цілком логічно, що Київ покладає надії на нову владу, але й тут потрібен реалізм. Деталі у статті "Підтримка України, але без поступок: якою стане Польща за прем'єрства Дональда Туска".

Але для того, щоб ці зміни відбулися та стали стійкими, Київ також має змінити свою польську політику. Поляки з обох сторін політичного спектра кажуть про брак розуміння з боку України та про те, що дії Києва часом сприяють втраті довіри. Ось сумна історія, яка ілюструє, як це буває: "Гірше за ракетну атаку: чому Україні варто визнати відповідальність за удар по Польщі".

Словаччина

У 2024 році на Європу чекають вибори в кількох важливих країнах, а також загальноєвропейські вибори. Утім, і 2023-й не обійшовся без голосувань.

З виборів, які принесли справжні зміни – окрім уже згаданої Польщі, – треба виокремити Словаччину.

Ця держава, що надала неоціненну підтримку Україні у 2022-2023 роках (зокрема, першою поставила винищувачі!), є водночас і найбільш проросійською у ЄС за суспільними настроями. Як це можливо й чому так сталося, читайте у статті "Проросійська Словаччина, що постачає зброю ЗСУ. Розповідаємо про складного сусіда".

Молдова та Румунія

Розповідь про сусідів буде неповною, якщо не згадати також про Молдову та Румунію і про зміни відносин із ними, які у 2023 році були винятково позитивними.

Це дві різні держави, але цього року ми об’єднаємо їх в один блок, оскільки – нарешті! – офіційний Кишинів позбавився такого рудимента, як "молдовська мова". Цієї мови не існувало, її придумав Радянський Союз, щоби провести лінію поділу з Румунією після того, як окупував Молдову за пактом Молотова-Ріббентропа.

Про це та інше детальніше – у статті: "Молдовської мови" не існує. Нащо Молдова змінює конституцію та чому це важливо для України".

А втім, для України є речі, важливіші за статус румунської мови в сусідів. Наприклад, те, що керівництво Молдови за останній рік стало відверто антиросійським. Молдова нарешті доєдналася до антиросійських санкцій, позбавилася залежності від російського разу, виключила з виборів агентів РФ тощо. Але вплив російської агентури ще не зведений до нуля.

У 2024 році точкою генерації проблем лишиться Гагаузія – глибоко проросійська автономія на півдні Молдови. Читайте або дивіться наш матеріал про неї: "Чи стане Гагаузія "новим Придністров’ям"? Розповідаємо про головну зону впливу РФ у Молдові".

Та ми обіцяли також розповісти про Румунію.

Протягом 2023 року відносини Києва та Бухареста суттєво потеплішали, й наприкінці року (нарешті!) президент України відвідав Румунію. Побачимо, чи вдасться закріпити цей тренд, а поки пропонуємо почитати статтю-профайл Румунії: "Недооцінений союзник: чому "русофобія" Румунії не зробила її близьким другом України".

Кавказ

Об’єднати в один блок варто також дві важливі для нас держави Південного Кавказу. Хоча тут можна говорити не про суголосний, а про діаметрально розбіжний рух.

Тоді як цивілізований світ рухається геть від Москви, Грузія, на превеликий жаль, минулого року поглибила свою залежність від РФ та навіть інтеграцію з нею. Відновлення авіасполучення з дозволом на польоти для підсанкційної компанії, що літає до Криму, стало одним із ключових символів цього тренду.

Можна було б вказувати на владу – але ж грузинське суспільство переважно толерує такі дії.

Розібратися в причинах цього вам допоможе стаття "Незавершена війна: як Грузія шукає винного у поразці 2008 року та йде назустріч країні-окупанту".

Чи не єдине питання, де грузинська влада не зважується не розворот, – офіційне європейське прагнення Грузії. І хоча реальних реформ, необхідних на цьому шляху, Тбілісі не проводить, Євросоюз також намагається утримати Грузію у своїй орбіті. Про це – у статті "Кандидатський статус авансом: як ЄС намагається врятувати Грузію від розвороту до Росії".

А от на південь від Грузії – у Вірменії – відбувається протилежне. Ця країна, що через безпекові причини багато років була союзником РФ, почала позбуватися цього іміджу й рухатись у бік Заходу. А проте, робить це поволі та нерішуче.

Як і все на Кавказі, вірменська історія є непростою, та ми допоможемо вам розібратися з нею у статті "Геть від Москви: коли та за яких умов Вірменія піде на розворот в бік Заходу".

БОНУС: Інтерв’ю про минуле

Це були 7 тем та 15 текстів 2023 року, які ми пообіцяли виокремити.

Та на завершення – тримайте два інтерв’ю, які багато хто вже прочитав, але які все ж варті окремої згадки. Перше присвячене 10-й річниці Революції гідності. Ми поговорили з Андрієм Дещицею про дипломатичні залаштунки під час революції та після неї.

Читайте та дивіться відео в публікації "Я не шкодую про свої слова "Путін-х*йло". Є шанс, що вони врятували Київ".

А найбільше переглядів минулого року зібрало інтерв’ю американського проукраїнського історика Тімоті Снайдера.

Лишаємо лінк і на нього для тих, хто ще не дивився або хоче переглянути знову: "Шлях до геноциду, фашизм Путіна та відповідальність усіх росіян".

Редакція "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.