Угорщина може зарити сокиру війни? Пояснюємо, хто примушує Орбана "помиритися" з Україною

Субота, 20 січня 2024, 13:05 — , Європейська правда
Фото AFP/East News
Серед європейських лідерів особливий контакт у Орбана встановився з італійкою Мелоні

"Угорщина повинна прагнути хороших відносин з сусідньою країною. Ми не повинні втрачати надію на те, що в угорсько-українських відносинах можуть відбутися зміни". Така заява пролунала на пресконференції у Будапешті, а виголосив її Гергей Гуяш – керівник апарату прем’єр-міністра Угорщини та представник його найближчого оточення. А ще він сказав, що зустріч угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана і українського президента Володимира Зеленського – цілком можлива, і над її підготовкою триває робота.

Ці фрази можуть здаватися формальними реверансами, але угорська дипломатія взагалі-то не звикла вдаватися до реверансів, коли суперечать її позиції.

Насправді це – важлива зміна.

Ще на початку грудня відомий українцям очільник МЗС Угорщини Петер Сійярто у коментарях угорським ЗМІ фактично виключав зустріч лідерів, а тепер їде до України домовлятися про неї. 29 січня в Ужгороді відбудеться зустріч Сійярто з Кулебою та Єрмаком. Вже згаданий Гергей Гуяш менше року тому, коли його питали про можливість переговорів Орбана і Зеленського, казав, що для цього Україна має виконати "передумови". Тепер про це і не згадують.

Крім того, змінився тон угорських заяв щодо України: відвертого "трешу" від угорських посадовців звучить набагато менше. А дипломатичні джерела свідчать, що Угорщина погодилася зняти вето з рішення ЄС про виділення 50 млрд для України.

Усе це не є випадковим збігом. Схоже, у Будапешті замислилися над докорінною зміною своєї української політики.

Звісно, Віктор Орбан не став проукраїнським і не повірив у нашу перемогу (на таке диво годі й сподіватися). Найімовірніша причина інша: "антиукраїнськість" Орбана шкодить йому дедалі більше і заважає втіленню його амбітних планів на 2024 рік. І це створює вікно можливостей також для України.

Ця стаття детальніше пояснює, чому Будапешт може сховати у шухляду "сокиру війни" і чому навіть у разі успіху переговорів Україні варто лишатися обережною в очікуваннях.

Складний партнер Орбан

Угорський лідер Віктор Орбан має в Україні цілком однозначний (та заслужений) негативний імідж, і за останні два роки той лише погіршився.

Інакше й бути не могло: Угорщина на державному рівні поширює кремлівські наративи про війну РФ в Україні, виступає проти постачання в Україну зброї та час від часу блокує або погрожує заблокувати рішення ЄС та НАТО, що стосуються нашої держави. Одночасно уряд Орбана радикалізує угорське суспільство, використовуючи тематику України як засіб внутрішньої пропаганди. І на додаток, Орбан особисто руйнує європейську єдність щодо дипломатичної блокади Путіна та не бачить проблеми зустрітися з керівником держави-агресора.

Словом, є всі підстави називати Орбана і його режим не просто авторитарним, а проросійським (і ми в "Європейській правді" підтримуємо цю характеристику).

Але хай як це парадоксально звучить для нас на цьому фоні – угорські дипломати та політики щиро ображаються, коли чують про свою проросійськість. Вони наполягають, що, мовляв, діють незалежно від волі Путіна, а просто втілюють свій угорський інтерес.

І треба визнати, що певна часточка правди у цьому є, адже непублічна політика угорського лідера всередині ЄС і НАТО є іншою, ніж це видається ззовні.

Орбан, всупереч своїй власній проросійській та антисанкційній риториці, продовжує голосувати за продовження санкційних пакетів щодо Росії. Угорщина хоч і "зі скрипом", але підтримала початок переговорів про вступ України до ЄС (хоча Москва щиро розраховувала на угорське вето).

Тому в експертному середовищі поширена думка, що проросійська політика Орбана не пов’язана з якимись домовленостями між ним і Кремлем.

Фундаментальна причина – те, що Орбан просто не вірить в Україну.

Він щиро вважає і постійно повторює, що українці не мають шансу перемогти у війні. Що Росія переможе тим чи іншим чином, бо вона більша. А Захід не зможе чи не захоче довго підтримувати українців.

А ще Орбан не вірить у Євросоюз та постійно повторює, що Європа занепадає.

Для нього членство Угорщини в ЄС – це не питання цінностей чи геополітичного вибору Угорщини, а джерело фінансування. А після того, як Угорщина перестане отримувати з бюджету ЄС платежі у рамках політики вирівнювання, її відносини з Брюсселем мають бути переглянуті, підкреслив він півтора року тому на зустрічі з однопартійцями.  

Утім, поки що Європа для нього важлива.

І через те, що вона приносить кошти. І через те, що членство в ЄС є вимогою його виборців. 

Українська проблема Орбана

Тут ми підійшли до головного, що треба розуміти, аналізуючи дії угорського прем’єра.

Для політика Віктора Орбана не існує принципів та цінностей. Його єдина політична цінність – це збереження влади партії "Фідес". Все інше – інструменти, які можна змінювати.

Однак передумовою збереження влади є підтримка більшості населення. 

Через це ні про який вихід Угорщини з ЄС (про який часом міркують в Україні) не може і йтися, хай якими потужними є суперечки між Будапештом і Брюсселем – бо понад 80% угорців лишаються прибічниками членства. І оскільки угорське суспільство (попри всю антиєвропейську пропаганду) зберігає такі настрої, угорський прем’єр не діятиме проти нього.

Твердження про те, що принципів на цьому шляху не існує – не перебільшення. 

Варто згадати, що Орбан змінював навіть ідеологію своєї партії! Свого часу він створив "Фідес" як ліберальну політичну силу. Але ще у 90-х, коли з’ясувалося, що це приваблює недостатньо виборців і не дає шансу на загальнонаціональне лідерство, Орбан почав "перефарбуватися" у консерватори, тобто обрав діаметрально протилежний вектор, виключивши з партії тих, хто був там із ціннісних міркувань. А після першого прем’єрства він знову змінив свою публічну "ідеологію" на радикальний консерватизм.

Тому для Орбана радикальний розворот політики навіть з принципових питань не є проблемою. 

Він і досі робить це доволі регулярно.

Як йому продовжують вірити виборці? По-перше, Орбан – талановитий комунікатор, який вміє подати навіть свою поразку так, що його виборці повірять у перемогу. А по-друге, він побудував медіаімперію, що дозволяє контролювати контент абсолютної більшості джерел інформації у країні.

Та повернімося до України.

Треба визнати, що коригувати політику стосовно України угорському прем’єрові доводиться занадто часто. Навіть за його мірками. Бо він – чи то через глибоко хибні особисті переконання щодо нашої держави, чи то через помилки угорських дипломатів, які так само не відчувають Україну – помиляється в оцінках.

Але переламним моментом став саміт ЄС 14 грудня.

Це той самий саміт, під час якого Київ отримав рішення про початок вступних переговорів, а Орбану, який приїхав до Брюсселя з твердим наміром заветувати українське рішення – довелося пережити публічне приниження і дати свою згоду на продовження руху України до ЄС.

В українському медіапросторі цю зміну позиції Орбана найчастіше пов’язують із розмовою між ним та Шольцом. Але численні джерела "Європейської правди", як українські, так і у державах ЄС, вважають, що ключове значення мала розмова Орбана з його найближчою соратницею, італійською прем’єркою Джорджією Мелоні. А також важило те, що за закритими дверима на засіданні саміту усі держави ЄС виступили різко проти угорської позиції. 

Орбан зрозумів, наскільки ізольованим він є у питанні України. 

А у нього на найближчий час були плани, які виключали роль європейського ізгоя.

Головний радикал Європи

2024 – це рік загальноєвропейських виборів. На початку червня громадяни держав ЄС оберуть 750 євродепутатів.

Зазвичай ці вибори не викликають багато уваги, бо роль парламенту у ЄС украй обмежені. Набагато важливішими є "вибори"  очільників Єврокомісії, Євроради та дипслужби ЄС, які проводяться за закритими дверима на саміті ЄС, але мають враховувати результати європейського голосування, каже Договір Євросоюзу.

Проте вибори-2024 обіцяють стати особливими.

І не лише для політиків, а й для громадян. Опитування прогнозують рекордну за 30 років явку європейських виборців.

Бо ці вибори здатні змінити політичну картину єдиної Європи.

Багато років поспіль на європейській політичній арені було два безперечних лідери: правоцентристська ЄНП (яка зазвичай лідирувала) та лівоцентристські соціал-демократи. За ними зі значним відставанням йшли ліберали (зараз це група Renew), "Зелені" та інші групи. Той самий розклад є і у нинішньому скликанні, де консерватори ECR – лише на 5 місці, а об’єднання праворадикальних партій ID – на 6-му.

У 2024 році це змінюється.

Рейтинги ECR та ID ставлять їх на 3-4 місця у європейському рейтингу. А якби вони змогли об’єднатися – то стали би найбільшою силою у Європейському парламенті. Утім, спроби об’єднати їх наразі закінчилися невдачею.

Ви спитаєте, де саме тут роль Угорщини?

Юридично – поки ще ніде. Партію Орбана "Фідес" під час цього скликання вигнали з ЄНП і вона лишилася поза групами. Але нещодавно Віктор Орбан відкрито визнав у інтерв’ю, що цей період завершується. Він має масштабні плани на європейській арені. Для цього перш за все "Фідес" планує вступити до ECR. "Є лише прагматичне питання, коли це зробити – до європейських виборів чи після", – заявляє угорський прем’єр.

А ще у цій заяві Орбан наголосив: коли Угорщина стане членом ECR, його задачею буде об’єднання навколо групи консерваторів усіх європейських крайніх правих.

Пригадуєте, на початку тексту ми згадали, що на зміну позиції Орбана перед історичним самітом ЄС мала італійська прем’єрка Джорджія Мелоні? Річ у тім, що головою ECR є саме Мелоні. І вона має важелі для впливу на Орбана, який прагне стати новачком у її групі.

Та бажання "Фідес" долучитися до ECR пов’язане також з іншим викликом для нього.

Орбан має важливу ідеологічну розбіжність з рештою консерваторів Європи. Це – ставлення до України.

Усі інші ключові партії-учасниці ECR відкрито та активно підтримують Україну у війні з російським агресором. Ті консерватори, які входять або входили до урядів у своїх країнах – були одними серед "чемпіонів" у наданні військової та іншої допомоги Україні. Це і польська "ПіС", і "Браття Італії" на чолі з Мелоні, і правлячі нині "Шведські демократи", і чеська ODS...

Увійшовши до групи зі збереженням нинішнього ставлення до України, та ще й після того, якщо Угорщина заблокувала би якесь ключове українське рішення – Орбан перетворився би в ізгоя не лише на європейському рівні, а й для своїх партнерів, на яких він може покладатися у вирішенні питань у ЄС.

А цей варіант, зважаючи на його плани отримати значний вплив у групі та на його прагнення об’єднати правих під однією парасолькою – явно не відповідає його планам.

Тож після того, як Орбан стикнувся з категоричним, жорстким і безкомпромісним опором його антиукраїнській політиці з боку завтрашніх партнерів, то почав розглядати можливість зміни своєї політики щодо України. Звісно, якщо цей крок буде реально  "продати" угорським виборцям.

Чого чекати Україні?

Треба підкреслити, що попри ці обставини примирення України та Угорщини ще не є гарантованим.

Сторонам об’єктивно бракує довіри. За останні роки Київ та Будапешт так багато разів переходили до взаємних персональних образ, що про дружбу чинних керівників годі й мріяти, за будь-якого розкладу. І тому успіх спроб примирення буде можливий лише у разі, якщо обидві сторони його прагнутимуть.

Але тут є підстави для позитивних сподівань. Бо донедавна цього прагнення бракувало саме з угорського боку. А тепер воно є, і навіть звучить в офіційних заявах.

Друге, що має розуміти Київ – це те, що навіть за нинішніх умов, коли обставини штовхають Орбана до припинення, досягнути цього буде можливо лише за умови поступок. Саме для того, щоби намацати їхні межі та зрозуміти, чи є вони сумісними, угорський міністр Петер Сійярто і їде на зустріч до Ужгорода. Тож зустріч 29 січня має стати визначальною щодо того, чи виллється нинішнє прагнення Орбана прибрати українську перепону зі своїх європейських планів у серйозну зміну відносин – чи сторони обмежаться лише тимчасовим затишшям у заявах.

Стартові позиції відомі.

Будапешт буде "продавати" Києву свою обіцянку розблокувати 50-мільярдний пакет допомоги ЄС та, можливо, позитивне голосування за переговорну рамку, яке потрібне, щоби почати реальні переговори про вступ України до ЄС. Київ у відповідь апелюватиме до оновленого (і справді якісного) закону про меншини, ухваленого в грудні.

Але цим не обмежиться.

Напевно, Будапешт вимагатиме конкретних гарантій втілення ухваленого закону. Можливо, на порядку денному постане питання також повернення в Україну лідера Партії угорців КМКС Ласло Брензовича, який втік до Угорщини через доволі сумнівні звинувачення СБУ на його адресу. Київ повинен мати на це відповіді та зустрічні пропозиції. Без гнучкості не обійтися.

Також треба бути реалістичними у очікуваннях.

Орбан може змінити політику країни, але він не може змінитися. Він і надалі лишиться тим самим Орбаном, який зберігатиме зв’язки з РФ, який налаштований проти ЄС загалом та може змінити свої дії на протилежні у будь-який час. Тому нинішнє примирення, навіть якщо про нього вдасться домовитися, варто сприймати як тимчасове.

Але, зараз, у критичний для України період навіть тимчасове та часткове послаблення є дуже важливим.

Американська мрія Орбана

Є ще одна важлива особливість

Так само, як у внутрішній політиці Орбан готовий підлаштовуватися під прагнення виборців – у зовнішній політиці він воліє діяти спільно з великою силою.

Віктор Орбан нерідко повторює, що Угорщина – маленька країна, яка не ухвалює рішень у світовій політиці. Що це – прерогатива великих держав та союзів.

Така особливість політики Орбана іноді грає нам на руку: так, він не може дозволити собі самотужки поламати політику ЄС (хоча юридично міг би це зробити), а жодна інша держава його не підтримує. Ще один приклад – історія з блокуванням вступу Швеції до НАТО. Шведський протокол відмовляються ратифікувати дві держави Угорщина і Туреччина, які мають свої претензії до шведів. Але при цьому угорці публічно повторюють: ми не залишимося самі. Мовляв, "якщо турки дадуть згоду, то і ми знімаємо свої претензії".

З позиції України це може видаватися комплексом меншовартості, але для Угорщини та її керівництва це – основа національної політики.

Угорщина прагне робити будь-що лише спільно з кимось із великих гравців. І це – одна з причин угорського пієтету в сторону Росії, бо чинне угорське керівництво досі сприймає Росію як "велику країну".

А оскільки для  цінностей та принципів, в угорській політиці місця немає, то Будапешт одночасно заграє з усіма, хто ситуативно пасує меті Орбана за тим чи іншим напрямком.

Однак є один найбільш бажаний партнер. І Орбан цього не приховує.

Цим партнером є США у разі перемоги Дональда Трампа. І на цю перемогу Орбан поставив усе, бо чудово розуміє, що за Байдена він не має жодних шансів на підтримку з боку Вашингтона.

"ЄвроПравда" розповідала про це ще у 2022 році у статті "Союз Орбана та Трампа". А відтоді угорський прем'єр лише зміцнив цю лінію.

Всупереч принципам міжнародної політики, Орбан підтримує кандидата Трампа на виборах у США та навіть бере участь у його кампанії, їздить на партійний конгрес американських консерваторів CPAC, а торік приймав його представників в Угорщині.

Його мета – зробити себе особисто та Угорщину важливими для Трампа, щоби після перемоги на виборах той знав, на кого покладатися в Європі.

Він має певні успіхи у цьому – але обмежені, як засвідчила нещодавня заява Дональда Трампа. Виявилося, що той знає про існування Орбана і навіть добре до нього ставиться, але не знає ні його посади, ні країни, ні її розташування.

Тож для Віктора Орбана зараз, напередодні цілком можливої перемоги Трампа на виборах, важливо вкласти у голову потенційного американського лідера не тільки інформацію про своє існування, а й переконати його у своїй важливості.

2024 рік, під час якого Орбан хоче здобути для себе імідж людини, що об’єднала європейських правих, – відкрив можливість для цього.

І нехай його "примирення" з Україною  буде нещирим; нехай воно виявиться лишень інструментом досягнення цієї мети. Але для України це також дає можливість із пом’якшення відносин із сусідом, якою варто скористатися. Бо хай як ми ставимося до Орбана особисто та до системи влади, яку він побудував в Угорщині, але від нього залежить рух (або блокування руху) України до НАТО і ЄС.

Тому навіть "поганий мир" із Угорщиною, що може виявитися тимчасовим, є для нас кращим за продовження відкритої ворожнечі.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.