Шлях до ЄС і до Росії одночасно: навіщо тіньовий лідер Грузії повертається у політику

Середа, 3 січня 2024, 12:15 — , Європейська правда
Фото: AFP/East News
Святкування надання Грузії статусу кандидата на вступ до ЄС, Тбілісі, 15 грудня 2023 року

Останні дні 2023 року у Грузії відзначилися сенсаційною новиною – про своє повернення у політику заявив засновник партії влади "Грузинська мрія" Бідзіна Іванішвілі.

За результатами чергового з’їзду партії Іванішвілі посів місце її "почесного голови", причому причиною цього року було названо бажання "підтримувати здорову ситуацію в колективі".

Це рішення здається тим більш дивним, що перекреслює усі спроби грузинської влади довести, що найбагатша людина Грузії жодним чином не впливає на політику країни. Це вкрай важливо в контексті закону про олігархів, ухвалення якого є вимогою ЄС.

Тепер, навіть попри "почесне головування", "Грузинській мрії" буде набагато складніше довести, що Іванішвілі не має політичного впливу, а є лише "меценатом, який назавжди пішов із політики". І так само цей крок збільшує ймовірність потрапляння Іванішвілі під дію санкцій ЄС. 

Однозначно інше: перед грузинською владою постали виклики настільки серйозні, що вона потребувала такого повернення. 2024 рік несе низку таких викликів Грузії: це і парламентські вибори, і зміна політичного устрою, і виконання домашнього завдання, що дозволить розпочати переговори про вступ до ЄС.

Але головним викликом для грузинської влади стане маневрування між Євросоюзом та Росією.

Адже після отримання офіційного статусу країни-кандидата на вступ до ЄС можливостей для маневрування стає все менше.

Рішення всупереч обставинам

2023 рік став історичним для Грузії – попри прогнози скептиків, південнокавказька країна все ж отримала статус кандидата на вступ до Євросоюзу.

Причому цей статус було надано Тбілісі не так завдяки зусиллям грузинської влади, як навпаки.

Протягом минулого року керівна партія, що має більшість у парламенті, зробила чимало, щоб ускладнити відносини з ЄС, а відповідно, зірвати просування до Європи.

Достатньо згадати спробу прийняти закон про іноземних агентів, подібний російському (спроба, що викликала масові протести в країні, які змусили владу відступити), відновлення авіасполучення з РФ, допуск до польотів до країни авіакомпанії, що здійснює рейси до окупованого Криму, відмову долучатися до західних санкцій та навіть спробу (також невдалу) імпічменту президентки Саломе Зурабішвілі тільки через те, що вона в європейських столицях лобіювала надання Грузії статусу кандидата в члени ЄС.

Так само неоднозначним було ставлення керівництва "Грузинської мрії" до майбутнього рішення ЄС.

З одного боку, там підкреслювали, що Грузія є лідером у впровадженні реформ, а тому заслуговує на кандидатський статус більше, аніж Україна чи Молдова.

А з іншого - напряму пов’язували кандидатський статус зі згодою відкривати "другий фронт" у війні проти РФ. Наголошуючи, що такою ціною Тбілісі членство в ЄС не потрібне.

В такій ситуації Євросоюз опинився перед дуже непростим вибором: або вчинити за правилами, але тим самим посприяти розвороту Тбілісі в бік РФ, або все ж прийняти політичне рішення та надати кандидатський статус попри всі претензії до грузинської влади.

Як відомо, у ЄС обрали другий шлях. Але одночасно жорстко окреслили вимоги до Тбілісі, без виконання яких відкриття переговорів буде неможливим. Серед цих вимог ключовими є приєднання до зовнішньої політики ЄС та проведення чесних та прозорих виборів.

І саме тому 2024 рік має стати моментом істини для грузинської влади.

Рік подвійних виборів

У 2024 році на Грузію чекає повне політичне перезавантаження.

Восени у країні мають пройти парламентські вибори, після яких наберуть чинності конституційні зміни, що стосуються процедури обрання президента.

Завдяки цим змінам каденція Саломе Зурабішвілі вийшла дещо довшою, аніж мала бути – не п’ять років, а шість. Це було необхідно для того, щоби повноваження обирати президента отримала нова каденція парламенту.

Ще одна особливість: уперше парламентські вибори відбуватимуться не за змішаною системою, як було досі, а виключно за пропорційною.

Відмова від "мажоритарки" суттєво збільшує виклики для партії влади. Зокрема, на парламентських виборах 2020 року "Грузинська мрія" не здобула більшості за пропорційною системою, але без проблем здобула необхідні мандати від мажоритарників, де мала стовідсотковий успіх.

За такої ситуації повернення до партійного керма її фактичного лідера може виглядати як логічний крок. Проте причиною повернення Іванішвілі точно не є необхідність посилення перед виборами.

За всіх проблем партії влади, в опозиції їх – набагато більше.

Провідна опозиційна партія – Єдиний національний рух експрезидента Міхеїла Саакашвілі – переживає гостру кризу. Через конфлікти з неї вийшла низка партійців, включаючи колишнього голову Ніку Мелію.

З інших опозиційних сил шанси пройти до парламенту, подолавши 5-відсотковий бар’єр (на попередніх виборах його було знижено до 1%, проте цього разу партія влади не збирається йти на такі поступки опозиції), має лише партія "Для Грузії" колишнього прем’єра Георгія Гахарії.

За таких розкладів четверта поспіль перемога "Грузинської мрії" дійсно видається майже неминучою.

Проте проблеми можуть виникнути в зовсім іншій сфері.

Кінець політики маневрування

Євросоюз показав, що готовий відкрити двері для Грузії. Та чи готова грузинська влада заходити у ці двері?

Минулого року відносини між Москвою та Тбілісі зазнали справжнього ренесансу. У Кремлі високо оцінили відмову Грузії приєднуватися до західних санкцій та пішли назустріч за низкою напрямків.

Достатньо згадати відновлення безвізового режиму в'їзду в РФ для громадян Грузії. А разом із тим Росія знову готова активно купувати грузинську продукцію.

Втім, усе має свою ціну, і обійми РФ можуть дорого коштувати Грузії.

Якщо раніше в Росії хоча б на рівні публічних заяв стверджували, що не бачать нічого небезпечного для себе в інтеграції пострадянських країн до ЄС, то тепер ці формальності відкинули. У РФ не приховують, що розглядають Євросоюз як вороже утворення, так само, як і НАТО.

А відповідно, розглядають зближення інших країн з ЄС як загрозу для себе.

Останніми роками "Грузинській мрії" вдавалося маневрувати, просуваючись до ЄС рівно настільки, наскільки це не псувало відносин із Росією. Показовий момент: вже після отримання кандидатського статусу у Грузії відмовилися продовжувати дію "списку Магнітського" – тобто пішли навіть на скорочення персональних санкцій проти російських посадовців.

Втім, після отримання кандидатського статусу таке маневрування стає все більш складним та небезпечним для "Грузинської мрії".

Саме тому одна з найпоширеніших серед грузинської опозиції версій причини повернення Іванішвілі у політику – вимога РФ гарантувати, що Грузія не зробить наступний крок в бік ЄС.

З іншого боку, можливостей звинувачувати Євросоюз у грузинської влади стало менше – після надання кандидатського статусу розмови про те, що в ЄС упереджені щодо Грузії, навряд чи спрацюють.

А разом із тим відмова у відкритті переговорів про вступ майже напевно викличе масові протести – громадяни Грузії не погодяться відмовитися від європейської мрії, особливо в ситуації, коли її реалізація виглядає настільки ймовірною.

До таких протестів готуються і в РФ – в останні роки в Грузії стрімко розвивається антизахідний та проросійський рух Alt-Info, учасники якого вже відзначилися масовим спалюванням прапорів ЄС.

Ця сила напевно братиме участь у наступних виборах – під брендом "Консервативного руху".

І хоча проросійські сили навряд чи матимуть електоральний успіх у Грузії, для вуличних сутичок вони цілком підходять. В інтересах РФ – створення кривавого хаосу, який остаточно дискредитує "Грузинську мрію" в очах Заходу.

Зрештою, кризова ситуація може настати для грузинської влади набагато раніше.

У грузинському політикумі є очікування помилування незабаром Міхеїла Саакашвілі. Заяви президентки Саломе Зурабішвілі лише підсилюють їх: якщо раніше вона категорично виключала такий сценарій, то тепер робить заяви, які можна трактувати як визнання можливості такого кроку.

Помилування Саакашвілі, особливо з поверненням йому грузинського громадянства, може стати каталізатором протестів.

І це ще одна причина, яка змусила засновника керівної партії Грузії терміново повертатися у політику.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.