Ніч, дорожча за 90 мільярдів. Як ЄС уникнув катастрофи та врятував стабільність України
Якби довелося складати рейтинг найбільш драматичних самітів Європейського Союзу в історії – не лише для нас, українців, а й для всього ЄС, – то боротьба могла розгорнутися лише за друге місце. Бо переможець є безсумнівним.
Це – саміт, що відбувся у Брюсселі 18–19 грудня.
Саміт, на якому головним було українське питання.
Ще перед початком цього саміту від ключових керівників ЄС пролунала обіцянка, яку хтось міг сприйняти як напівжарт: мовляв, вони будуть домовлятися як завгодно довго і не вийдуть з приміщення, доки не ухвалять рішення про фінансування для України. Втім, саме так сталося на практиці. Зустрічі лідерів ЄС тривали безперервно майже добу, з будівлі Євроради вони вийшли лише під ранок.
Втім, такий графік не є чимось унікальним. В останні роки європейці навіть звикли до самітів, що тривають до глибокої ночі.
А от те, наскільки хаотично розвивалися події, як політики були змушені повертатися до опцій, які вони перед тим публічно відкинули – було дійсно безпрецедентним.
Це відбувалося через те, що у ЄС нарешті усвідомили, що стоїть на кону. Зрозуміли, що йдеться не лише про гроші для України, а й про майбутнє Євросоюзу. Зрештою, у Брюсселі визнали: ЄС стояв на межі катастрофи з далекосяжними наслідками, яка би сталася у разі, якби домовитися не вдалося.
Рішення, яке зрештою ухвалили, є цілком прийнятним для України.
І байдуже, що Київ віддавав перевагу іншій схемі. Набагато важливіше те, що новий варіант відповідає усім українським вимогам.
Євросоюз гарантував фінансування не лише бюджетного дефіциту, а й витрат на війну, обійшовши обмеження окремих столиць. Кошти гарантовані на тривалий період – вже є рішення про 90 млрд євро на два роки і намір ЄС продовжити допомогу після 2028-го. Україна не повинна буде віддавати цю позику, доки не отримає репарації від Росії.
При цьому ЄС висунув Україні лише одну вимогу. Кошти йтимуть у Київ тільки у разі підтримки верховенства права та боротьби з корупцією.
Ще одна сенсаційна деталь: схему фінансування України схвалили за згоди Віктора Орбана, хоча ще вранці він абсолютно виключав таку можливість. Водночас саміт засвідчив, що Україна "втрачає" Чехію, а також Словаччину.
Про карколомний розвиток подій на саміті та про ухвалене рішення читайте у статті кореспондентів "ЄвроПравди" з Брюсселя.
За крок до катастрофи
Ближче до ранку 19 грудня в одному із залів Європейської ради зібрався аншлаг. Журналісти чекали на лідера країни, яка зазвичай не привертає загальноєвропейської уваги.
Йдеться про Бельгію, яка за останні тижні перетворилася на центр, стрижень, навколо якого розгорталися події і перед, і під час зустрічі лідерів ЄС. Нагадаємо, так сталося за збігом обставин, що саме у Бельгії – у депозитарії Euroclear – зосереджена левова частка заморожених суверенних активів Росії. І саме бельгійський уряд під час переговорів висував найжорсткіші вимоги до їхнього використання та комунікував їх найбільш яскраво.
Через це в окремих європейських медіа з'явилися навіть припущення про нібито проросійські настрої бельгійського прем'єра Барта де Вевера – хоча, як пояснювала "ЄвроПравда", для цих звинувачень не було підстав.
Де Вевер вийшов до журналістів у очевидно позитивному настрої, хоч і втомлений після доби переговорів, та взявся пояснити найголовніше про нічну угоду щодо грошей для України.
За його словами, цієї ночі Європа могла завдати непоправної шкоди і собі, і Україні.
Перед цим європейців у тому ж переконував і український президент Володимир Зеленський. Та й лідери європейських інституцій – фон дер Ляєн, Кошта тощо – теж пояснювали це учасникам саміту. Хоча до останнього не було певності, що це розуміння переможе. Де Вевер теж наголосив, що зрив був реальним.
"Якби ми поїхали з саміту без згоди, це було б цілковитою катастрофою. Євросоюз втратив би геополітичну вагу, давши світові сигнал, що він є недієздатним. А це стратегічна катастрофа", – повторив він.
Рішення, яке ухвалили лідери, на думку де Вевера, є дуже добрим.
"Ми уникнули хаосу. Ми уникнули розколу. Єдність європейських лідерів зберегла Європу як важливого гравця на геополітичній арені і захистила довіру до європейських інституцій, європейських ринків та до євро", – перелічив він.
Чи дійсно рішення є аж таким ідеальним, як це стверджує бельгійський прем'єр? З цього приводу можуть бути різні думки, але те, що інтересам України воно загалом відповідає, дійсно є фактом. Хоча й на його імовірні недоліки (а також на проблеми з його ухваленням) не варто заплющувати очі.
Про те, наскільки ЄС був близький до провалу, і про те, який хаос супроводжував пошук рішення – трохи згодом. Та спершу варто пояснити суть ухваленого рішення.
Отримає – Україна. Віддаватимуть – росіяни
Отже, 27 держав (усі, включно з Угорщиною!) погодилися на те, що Україна має отримати 90 млрд євро позики протягом 2026–27 років.
Щоби передати гроші Україні, Єврокомісія має вийти на ринок запозичень, а це рішення потребувало згоди усіх держав-членів. З цих питань у ЄС діє принцип одностайності. Утім, Орбан добровільно поступився своїм правом вето. "Це рішення отримало підтримку всіх 27 держав", – оголосила після завершення саміту президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Не менш критичним для України було питання про те, на які цілі можна витрачати отримані кошти.
Президент Зеленський у четвер у Брюсселі пояснив європейським колегам та журналістам, що ці гроші потрібні Україні, щоби продовжувати ефективно воювати – тобто для закупівлі і виробництва військового спорядження та боєприпасів. І це стало неабияким викликом.
По-перше, у ЄС взагалі діють обмеження щодо фінансування військових витрат третіх держав зі спільного бюджету. По-друге, у деяких державах є заборона щодо витрачання їхніх грошей на війну.
Але і ці червоні ліні вдалося обійти. ЄС надав Києву право витрачати ці кошти на ЗСУ.
Для цього у рішенні прописали штучну, але достатню для столиць норму: мовляв, якщо якась держава не хоче давати Україні гроші на зброю, то всі домовилися вважати, що частка позики, гарантована цією державою, йде виключно на цивільні витрати.
Подальші пункти, що деталізують параметри позики, винесли в окремий документ. У ньому – критично важливі для України положення. А деякі речі столиці зафіксували у рамках усної домовленості.
По-перше, від учасників саміту звучала теза про те, що гроші будуть надаватися Україні за нульовою відсотковою ставкою. А оскільки на ринку запозичень безкоштовних грошей немає, це означає, що відсотки замість України має сплачувати сам ЄС. І якщо це так, то це – дуже важливий елемент, адже на такій значній сумі навіть мінімальні відсотки перетворилися би на серйозний тягар для українського бюджету.
Цей пункт, утім, наразі не зафіксований документально, тому з певністю про нього можна буде говорити лише після схвалення юридичного документа.
І друге та найважливіше: ЄС погодив унікальні умови, за якими Україні взагалі не доведеться віддавати цю позику власними грошима. "Україна погашатиме цей кредит тільки після отримання репарацій (від Росії)", – йдеться у рішенні лідерів, яке підписали 25 держав-членів ЄС.
Цю домовленість підтвердили також інші учасники саміту – президенти Євроради і Єврокомісії, прем'єрка головуючої у Раді ЄС Данії тощо.
Утім, одностайності якраз у цьому елементі немає, Угорщина та Словаччина відмовилися долучатися до частини рішення – у тому числі щодо деталей позики.
Але проблем це не створює. Документи саміту оформили так, щоб на юридичну силу рішення це не вплинуло. Вказівка для Єврокомісії терміново розробити схему фінансування бюджету України та ЗСУ лишилася в "одностайній" частині документа. Далі пропозиція ЄК має пройти юридичне схвалення у Раді ЄС, і є підстави вважати, що це відбудеться. У Євросоюзі подібні політичні домовленості на виконання рішень саміту завжди втілюють.
Та деталі цього юридичного рішення матимуть вагу для України.
Важливо переконатися, що ЄС дійсно зробить позику безвідсотковою для України.
Важливо побачити, як саме пропишуть те, що ми не маємо робити жодних платежів до отримання репарацій.
А ще – важливо зрозуміти, чи виставить ЄК певні умови для отримання Україною цього багатомільярдного фінансування. Бо натяк на таку можливість у рішення увійшов.
Ухвалений на засіданні Євроради документ "підкреслює важливість наступних елементів у зв'язку з наданням Україні позики". Першим пунктом у списку іде те, що гроші мають працювати на "посилення європейської та української оборонної промисловості". Цей пункт на практиці означає, що гроші з бюджету ЄС не мають спрямовуватися на закупівлю зброї в США. А другий пункт визначає умовою фінансування те, що "Україна продовжує дотримуватися принципів верховенства права, включаючи боротьбу з корупцією".
Чи виллється ця декларативна норма в конкретні вимоги – залежить від Єврокомісії та від того, чи будуть наполегливі прохання держав-членів прописати зобов'язання України, приміром, щодо судової реформи та щодо розширення повноважень та незалежності НАБУ/САП.
Саміт хаосу і непередбачуваності
Ми вже згадували про те, що саміт ЄС побив усі рекорди щодо хаотичності.
А ще – є свідчення, що засідання Європейської ради проходило доволі емоційно. Що не є дивним, зважаючи на те, що частина лідерів чудово усвідомила, наскільки життєво важливим для самого Євросоюзу є рішення щодо України.
Градус дискусії відображав твіт словацького прем'єра Роберта Фіцо. По обіді, коли технічні дискусії щодо українського питання дійшли проміжного результату і наближався головний раунд переговорів лідерів, він попросив своїх прихильників побажати йому успіху у переговорах, що мають бути важкими: "Тримайте кулаки за те, щоб мене не викинули з вікна за те, що я займаю суверенну, відмінну (від більшості держав. – ЄП) позицію".
Першоджерелом хаосу стало те, що ЄС підійшов до саміту без попередньої згоди навіть про принципові параметри допомоги Україні
Тут варто хоча б стисло пояснити, про що ж йдеться та якими були варіанти на розгляді. "ЄвроПравда" детально розповідала про це у статті "ЄС шукає гроші для Києва"; якщо ви читали її або не зацікавлені у цих деталях – можете пропустити наступні кілька абзаців.
Ідею про те, як ЄС може забезпечити значне фінансування для покриття бюджетного дефіциту України, Єврокомісія почала просувати від початку осені. Схема отримала назву "репараційна позика". Ця назва означає, що гроші для України виділятимуть на базі російських заморожених активів. Також у ЄК запропонували, що частина цієї позики може піти на фінансування перших репарацій.
У фон дер Ляєн розраховували на широку підтримку ініціативи, але так не сталося. Бельгія (а згодом з'ясувалося, що не лише вона) виступила категорично проти, заявивши, що схема є надто небезпечною. Спроба "продавити" репараційну позику голосами великих країн на саміті 23 жовтня виявилася безуспішною. Бельгія проявила принципову позицію і заблокувала цю ініціативу, і її відправили на доосмислення у ЄК.
У листопаді Єврокомісія передала лідерам пакет з трьох варіантів, з яких вони мали обрати один: пропонувалося надати гроші Україні через двосторонні позики, або через спільні запозичення від імені ЄС, або все ж таки через репараційну позику на базі заморожених активів РФ. А 3 грудня список скоротили, викинувши з нього перший варіант.
Причому в Єврокомісії всю дорогу підкреслювали, що пріоритетним варіантом є саме "репараційна позика", тобто той шлях, проти якого виступає Бельгія.
У бельгійців це викликало бурю емоцій і звинувачень на адресу ЄК та інших держав у тому, що вони "підставляють" Брюссель. Прем'єр де Вевер представив Єврокомісії список вимог до врахування – і оголосив, що Урсула фон дер Ляєн його ігнорує. Головна його ідея – Бельгія боїться, що станеться щось таке, що Росії доведеться повернути її гроші. І тоді, мовляв, Бельгія опиниться перед потребою заплатити росіянам дві сотні мільярдів – непідйомну суму. Запевнення і гарантії від євроінституцій та інших країн бельгійці вважали недостатніми.
12 грудня сталося те, що, здавалося б, мало вирішити проблему – у ЄС пішли на безпрецедентний крок і обійшли вето Орбана, зробивши санкції щодо заморожених активів безстроковими. Але Бельгія повідомила, що і це не знімає її заперечення.
До саміту країни ЄС підійшли в атмосфері невизначеності й без розуміння, як її долати.
Україна теж вагалася щодо того, як їй діяти.
Президент спершу був налаштований їхати в Брюссель, але за два дні до саміту – на відчутті того, що ЄС не готовий до рішення, – на Банковій вирішили утриматися від участі у саміті, що ризикує стати провальним. Втім, в останній день Володимир Зеленський знову змінив свою думку. Як розповіли два джерела у різних інституціях, до Зеленського зателефонував президент Євроради Антоніу Кошта, який переконав, що треба приїхати і спробувати схилити шальки терезів на користь України. Навіть без певності, що буде успіх.
А певності дійсно не було.
Намагаючись знайти компроміс в останній момент, Єврорада вирішила розглянути українське питання, яке було першим у порядку денному і найважливішим на саміті – у самому кінці.
Щоб дати можливість радникам знайти термінове рішення.
Саме тоді з переговорів почали надходити позитивні сигнали.
Володимир Зеленський особисто відчув, що шанси на успіх зростають, після двосторонньої зустрічі з Бартом де Вевером. За даними джерел "ЄП", на цих переговорах бельгієць заявив, що ЄС неодмінно має домовитися щодо фінансування України або 18 грудня, або "наступними днями".
Водночас поступатися своїми вимогами Бельгія не планувала.
Намагаючись задовольнити її, Єврокомісія представила нові умови "репараційного кредиту", щодо яких де Вевер вже не мав заперечень. Але марно. Тепер проти виступили інші столиці, обурені безмежністю бажань бельгійського уряду.
Після понад чотирьох годин розмов лідерів за закритими дверима, без телефонів і навіть без послів – Кошта здався і визнав: ідея репараційної позики не злітає. Здавалося, що робота зайшла у глухий кут, але лишався "план Б".
Цей альтернативний план полягав у тому, щоб відмовитися від ідеї репараційної позики як такої, та ще раз, укотре, повернутися до ідеї спільних запозичень від імені ЄС для України. На перший погляд – те саме, але процедурно є важлива відмінність. Спільні запозичення вимагають одностайності. Тобто – згоди Орбана, який неодноразово заявляв, що ніколи на це не погодиться.
Але сталося диво.
З'явилися чутки, що Угорщина (а разом з нею Словаччина та Чехія) уклали пакетну домовленість, за якою знімають своє вето. Так і сталося. Деталі домовленості досі невідомі, і не факт, що Орбан взагалі отримав щось вагоме за свій голос. Хто знає, може йому було достатньо того факту, що заморожені активи РФ лишаться недоторканними?
Чи є недоліки в ухваленому рішенні?
Перш за все, варто наголосити: рішення про фінансування українського дефіциту є безумовно вигідним для Києва, щодо цього марно вести дискусію. Деталі рішення описані вище, і вони дійсно задовольняють головні вимоги України.
Так, 90 млрд євро на два роки не покривають діру повністю, але і у рамках репараційного кредиту планувалася саме така сума.
Крім того, ухвалення Євросоюзом рішення вже зараз дозволить Україні претендувати на подальше фінансування з боку МВФ (там це було одним з ключових маяків).
Володимир Зеленський заявляв, що для Києва політично більш бажаною є репараційна позика, яка би "розпакувала" ідею репарацій як таку, а крім того – зробила би наступний крок до вилучення російських заморожених активів. Крім того, в ЄК була ідея спрямувати певну суму репараційної позики у міжнародний фонд компенсацій українцям, постраждалим від війни, що наповнило би практичним змістом роботу компенсаційної комісії.
З іншого боку, у прибічників ухваленого рішення також є сильний аргумент: вони зауважують, що у такому разі після досягнення миру заморожені активи РФ можна буде пустити на відбудову. А зараз Україна отримає кошти, не зачепивши ці фонди.
Втім, це все – непрямі політичні наслідки, які потенційно могли би статися у разі, якби ЄС пішов шляхом репараційної позики. А у принципових питаннях – покриття дефіциту бюджету, фінансування ЗСУ – ми не втратили нічого.
Натомість неймовірно важливим політичним плюсом стало те, що рішення ухвалили одноголосно. Це – зовсім інший рівень політичної легітимності, і це має значення і для України, і для ЄС.
А от інформаційно Євросоюз однозначно програв.
Хаотичний саміт, постійна зміна концепцій і підходів, і у підсумку затвердження не тієї опції, на якій наполягала Єврокомісія – все це створило негативний фон, хоч часом і необґрунтовано. За спостереженням редакції "ЄП", серед західних медіа через це стала популярною думка, що у цій боротьбі виграв Путін – хоча це твердження не має під собою підстав.
А ще сумно було спостерігати за процесом пошуку консенсусу в ЄС, який відбувався не завжди чесно.
Емоційна, яскрава і часом навіть театральна риторика Бельгії, а також те, що вони часом висували наперед нереалістичні вимоги – лишала відчуття, що уряд де Вевера шукав не вирішення проблеми, не пошук реального компромісу, а публічного розголосу про те, що вони проти.
Крім того, хоч уся публічна увага зосереджена не Бельгії – насправді вона була не єдиною, хто виступає проти передачі російських грошей Україні. Просто інші держави вміло ховалися у бельгійській тіні. Публічно це проявилося лише один раз, коли з'явилася спільна заява чотирьох держав ЄС, критична до ідеї репараційного кредиту. Її, окрім Бельгії, підписали також Італія, Мальта та Болгарія. На різних етапах проти цієї ідеї виступали й інші держави, кажуть джерела "ЄП".
Італія – єдина велика країна ЄС, що на внутрішніх дискусіях виступала проти рішення Єврокомісії про репараційний кредит. А її мотиви у цьому процесі заслуговують на окрему увагу.
На переговорах інші європейські дипломати чули від італійців перш за все про те, що італійський бізнес стережеться конфіскації своїх активів, що лишилися у Росії.
Та окрім того, від багатьох у Брюсселі звучить переконання, що реальною причиною опору є особисте прохання Дональда Трампа до Джорджі Мелоні. Мовляв, американський президент вважає, що рішення про фактичну конфіскацію грошей РФ зашкодить мирним переговорам, а тому його треба зупинити. А стратегічна дружба Мелоні і Трампа не дозволяла їй сказати ні.
Втім, ці деталі мають другорядне значення. Головне – що рішення зрештою було ухвалене і до 2027 року найбільш критичні фінансові потреби України закриті, і є принципова домовленість про те, що і у 2028-му та далі Україна не лишиться наодинці.
"Ми всі сподіваємося, що війна закінчиться прийнятним для України миром. Але якщо у 2028 році війна все ще триватиме, фінансова допомога, ймовірно, буде структурним елементом нового бюджету ЄС (на 2028-2035 роки), – пояснив Барт де Вевер. – А якщо ви зараз візьмете гроші Путіна і віддасте їх Україні, то цих грошей більше не буде. Ви не зможете використовувати їх для репарацій".
Лідери ЄС також одноголосно висловили впевненість у тому, що довгострокове фінансування, яке дає Україні певну стабільність, стане сигналом для Росії, що Україна матиме змогу продовжувати боротьбу. "Тож це хороша новина для України, а погана для Путіна", – підсумував результати саміту Барт де Вевер.
Автори: Сергій Сидоренко, Тетяна Висоцька,
"Європейська правда", з Брюсселя