Чи можна виконати Угоду про асоціацію без зміни цінностей

П'ятниця, 4 березня 2016, 09:05 — Роберт Хорольский, кандидат юридичних наук

Нещодавно Комітет з питань євроінтеграції розглядав законопроект "Про детінізацію ринку азартних ігор та забезпечення доходами бюджету з метою виконання соціальних зобов'язань", який був внесений Кабінетом міністрів України до парламенту.

Мета законопроекту – легалізувати гральний бізнес в Україні. Комітет фахово розібрався в ситуації та дійшов висновку, що положення законопроекту "не суперечать праву ЄС, однак питання регулювання грального бізнесу не є гармонізованим на рівні ЄС та виноситься на розсуд країн-учасниць Європейського Союзу".

Сам по собі висновок вірний.

Проте увагу привернуло таке твердження, висловлене Комітетом в обґрунтуванні свого рішення:

"Україна не має жодних прямих зобов’язань щодо легалізації азартних ігор в рамках Угоди про асоціацію".

На мою думку, це твердження потребує суспільної уваги, оскільки є гарним приводом для дискусії щодо того, як саме Україні необхідно здійснювати виконання своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію.

Більш конкретно - дуже непокоїть ситуація, що всі без винятку уряди протягом півтора десятиліття на кожному кроці твердять про незворотність курсу на європейську інтеграцію, звітують про масштабну бюрократичну роботу з гармонізації українського законодавства з європейським, на що витрачаються сотні мільйонів гривень, а в результаті ми отримуємо країну, яка з кожним роком все більше відрізняється від своїх західних сусідів.

Чому так виходить?

На мою думку, значною мірою причина цього явища криється в тому, що навіть якщо український закон ідеально змінюється під вимоги законодавства ЄС (що буває вкрай рідко, зазвичай якість нижча, навіть якщо автори тексту добросовісно докладають усіх зусиль), проте його розуміння і застосування відбуваються на засадах і в середовищі, далеких від європейської культури.

Тобто маємо класичну ситуацію заливання нового вина в старі бурдюки чи попадання зерен на ґрунт кам'янистий з відомими наслідками: вино розлилося, а сходи посохли.

Повернемося до нашої ситуації. Що я очікував від Комітету, як ключової інституції держави в реалізації державної політики євроінтеграції, за визначенням лідера, на якого повинні орієнтуватися і депутатський корпус, і суспільство?

Я очікував, що Комітет зверне увагу на зобов’язання України за Угодою про асоціацію здійснити наближення українського законодавства до директиви ЄС у сфері боротьби з відмиванням коштів, яка передбачає, що надавачі гральних послуг "повинні бути регульованими" та щодо них "компетентні органи влади повинні мати посилені наглядові повноваження".

Якщо нам потрібна лібералізація торгівлею фінансовими послугами з ЄС, як це задекларовано в Угоді, то в нас повинен бути запроваджений і цей стандарт регулювання.

Я очікував, що Комітет згадає, що визначення гральних послуг фігурує в низці інших директив ЄС – про електронну комерцію, про захист прав споживачів, про послуги на внутрішньому ринку, до яких також необхідно буде наближати українське законодавство відповідно до Угоди про асоціацію. Директива ЄС щодо податку на додану вартість, до якої Україні також необхідно буде наблизити своє законодавство, встановлює загальноєвропейський стандарт неоподаткування податком на додану вартість гральних послуг.

Натомість із висновку Комітету випливає, що всього цього не існує, – ні законодавства ЄС, ні зобов’язань за Угодою про асоціацію.

Так, Комітет вірно написав, що в Угоді немає прямого зобов’язання України здійснити легалізацію грального бізнесу, але законодавство ЄС виходить з того, що ринки гральних послуг повинні бути легальними і регулюватися у конкретний спосіб.

І головне, що власне спонукало мене поділитися своїм занепокоєнням у публічному просторі. Я очікував, що Комітет зверне увагу, що заборона грального бізнесу в Україні – це пряме порушення вимог статті 3 Угоди про асоціацію, базової для всього документа, відповідно до якої "сторони визнають, що принципи вільної ринкової економіки становлять основу для їхніх відносин".

Заборона азартних ігор в Україні – це заборона ринку гральних послуг, на які завжди є попит з боку гравців, і завжди знаходяться люди, які готові цей попит задовольняти. Саме під таким кутом зору азартні ігри сприймаються і регулюються на тому самому Єдиному ринку ЄС, доступ до якого вимагає Україна від Європейського Союзу.

Саме тому в усіх країнах ЄС гральний бізнес є легальним, хоча його дозволяється суттєво обмежувати з метою адекватного захисту і урівноваження інтересів різних груп суспільства.

Але тотальна заборона ринку азартних ігор неодноразово визнавалася Судом ЄС як неадекватний засіб захисту суспільних інтересів і, відповідно, несумісною зі фундаментальними свободами Єдиного ринку ЄС.

Вільна ринкова економіка – це один із ціннісних стовпів, що підпирають європейську інтеграцію в цілому та Угоду про асоціацію зокрема. Мені прикро, що Комітет не помітив кардинальної несумісності реалій законодавчого регулювання в Україні з тим, що має місце в Європейському Союзі, та не послав парламенту і суспільству сигнал, що ситуація потребує негайних змін.

Натомість Комітет вирішив умити руки і не втручатися в питання, що викликає гострі суперечки в суспільстві та загрожує репутаційними втратами.

Ті, хто бореться за впровадження в Україні європейських стандартів регулювання ринків гральних послуг, залишилися без підтримки Комітету і вимушені самостійно доносити свої переконання до суспільства.

 

Автор: Роберт Хорольський,

кандидат юридичних наук

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.