Чому йде у відставку прем'єр Ісландії і чи багато спільного з українським скандалом

Середа, 6 квітня 2016, 15:55 — Юрій Панченко, Європейська правда

Світовий скандал навколо "Panama Papers" приніс перші результати. Ввечері 5 квітня про свою відставку заявив прем'єр-міністр Ісландії Сігмундур Гуннлаугссон.

Хоча для самої відставки необхідно рішення президента країни, немає сумнівів, що воно буде отримане. Особливо в умовах масових протестів громадян, які вимагають відставки прем'єра, замішаного у корупції.

Відставка молодого прем'єр-міністра – а він очолив уряд у 38 років, що тоді стало рекордом для демократичних країн, – стане першим політичним наслідком публікації матеріалів з панамського офшору.

Однак чи стане це прецедентом для інших країн? Це питання стало актуальним для України, але не тільки для неї. А зокрема – для країн ЄС, чиї політики також фігурують в "Panama Papers" і де вимоги до фінансової прозорості чиновників надзвичайно високі.

Поки підстав говорити про масштабні відставки й кінець інших політичних кар'єр немає. Уточнимо – не тільки в Україні, але і в ЄС.

Річ у тім, що публікація фінансових документів Сігмундура Гуннлаугссона показала, що

офшор був лише інструментом для прикриття набагато більшого порушення – використання службового становища для особистого збагачення.

А це вже зовсім інший рівень порушень!

Отже, що ж сталося в Ісландії?

Як з’ясувалося, ісландський політик (тоді – ще не політик, а журналіст) у 2007 році купив фонд Wintri, зареєстрований у Панамі, для управління капіталом своєї сім'ї. Походження цього капіталу цілком легальне – в його основі спадщина, отримана дружиною політика Анною Сігурлауг Палсдоттір.

Наймолодший прем'єр-міністр. Фото mbl.is 

Сімейний фонд інвестував кошти, купуючи боргові папери ісландських банків.

Принциповий момент – всі зазначені вище дії не є порушенням.

Сумнівними з точки зору закону стали вчинки Сігмундура Гуннлаугссона після його "політичного ривка" в 2009 році.

Цього року Сігмундур не лише став депутатом альтингу – ісландського парламенту, але й очолив Прогресивну партію. За підсумками виборів партія отримала 9 місць (із 63) у парламенті, що зробило Сігмундура Гуннлаугссона впливовим політиком.

Проте, перейшовши на державну службу, політик не задекларував належні йому 50% акцій Wintri. Той факт, що незабаром за символічну суму – один долар – ці акції будуть продані його дружині, ситуацію не змінює.

Мабуть, це порушення можна порівняти з ключовим звинуваченням, висунутим українському президенту.

Мітинг з вимогою відставки прем'єр-міністра. Фото WSJ

Проте – і в цьому принципова відмінність ситуації в Ісландії від української – приховування інформації при переході на держслужбу ускладнено набагато більшим порушенням.

Світова фінансова криза серйозно вдарила по ісландській банківській системі. Відповідно, перед владою країни стояла дилема: підтримати національну фінансову систему шляхом вливання бюджетних коштів або ж допустити її банкрутство.

Відмова уряду в підтримці банків призвела би до їхнього банкрутства. А відповідно – до знецінення їхніх боргових паперів, які становили основну частину особистого фонду політика.

Сігмундур Гуннлаугссон був затятим прихильником порятунку банків за рахунок держави. Цей принцип він відстоював як депутат, а після парламентських виборів 2013 року (коли Прогресивна партія отримала 19 мандатів, що дозволило Сігмундуру стати прем'єр-міністром країни) – як глава уряду.

В принципі, фінансова криза показала, що ця політика є правильною – подібної стратегії дотримувалися й інші країни, які постраждалі внаслідок кризи (включно з Україною).

Проте в даному випадку таке рішення стало конфліктом інтересів.

Прем'єр-міністр Ісландії, ухвалюючи рішення про підтримку банків, одночасно захищав свої особисті інтереси – адже без цієї підтримки вартість його активів істотно впала б.

Тепер не має значення, чи було правильним з точки зору економіки країни рішення про підтримку банків. Адже тепер відомо, що, лобіюючи його, Сігмундур Гуннлаугссон захищав власні активи. Додамо: робив він це за бюджетний кошт, тобто за кошти всіх громадян країни.

Саме серйозністю цього правопорушення і пояснюється реакція ісландців – жителів країни, що займає 13-те місце за рівнем сприйняття корупції (Україна в ньому – на 130-му місці), і нервова реакція політика під час інтерв'ю.

При цьому порушення настільки серйозне, що відставкою скандал навряд чи закінчиться. Швидше за все, політика чекає кримінальне розслідування, результатом якого буде або дуже великий штраф, або навіть ув'язнення.

Справедливості заради, варто відзначити, що

політик від початку потрапив у ситуацію, коли уникнути конфлікту інтересів було практично неможливо.

Традиційний шлях європейських політиків, які прийшли з бізнесу – передача активів у довірче управління (той самий "сліпий траст"), – в даному випадку не вирішував проблеми.

Навіть передавши керування фондом в треті руки і відсторонившись від управління, політик все одно не міг "забути", що його основу складають боргові папери ісландських банків. Папери, чия вартість залежить від рішень, ухвалених очолюваним ним урядом. Або від рішення уряду, на яке він міг впливати як голова великої фракції.

Чи можна було усунутися від прийняття рішення про підтримку банків? Однак це означало б, що прем'єр не нестиме відповідальності за наслідки цього кроку...

У ситуації, що склалася, єдиним виходом був би терміновий продаж паперів (незважаючи на втрати) або ж відмова від політичної діяльності.

Можливо, якби в історії Європи були подібні прецеденти, рішення ісландського політика було б іншим. У будь-якому випадку – він пішов на ризик, розраховуючи, що інформація про офшори ніколи не спливе.

Цілком можливо, що цей факт буде врахований і призведе до пом'якшення покарання для Сігмундура Гуннлаугссона.

 Мітинг у Рейк'явіку. Фото AFP

Проте історія з фондом ісландського прем'єра все одно стала уроком для всієї Європи – вона показала, що звичайні запобіжні заходи, які бізнесмени застосовують, йдучи в політику, не захищають від конфлікту інтересів.

Саме тому скандал на далекому північному острові може мати важливі наслідки для всієї Європи, включно з Україною.

Цілком можливо, що незабаром ми побачимо посилення вимог до політиків від бізнесу. Аж до обов'язкового продажу бізнесу – щоб повністю виключити подібний скандал.

Поки що таке посилення виглядає аж надто фантастичним, але в разі появи нових скандалів вірогідність цього сценарію істотно зросте.

А тим часом розслідувачі обіцяють публікацію нового пакету компромату... 

 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua