Нагірний Карабах: чи можливе життя в напівоблозі?

Четвер, 26 травня 2016, 12:50 — Жанна Безп’ятчук, журналіст, Степанакерт-Київ
Фото aif.ru

Іншого вирішення, крім мирного, конфлікт не може мати. Цю фразу ми чули не раз щодо конфлікту на сході України.

Точно такий самий меседж вийшов назовні й після останньої офіційної зустрічі президентів Азербайджану й Вірменії - Ільхама Алієва й Сержа Сарґсяна - щодо долі Нагірного Карабаху. Відбулася вона більш як через місяць після масштабних бойових дій на лінії зіткнення - з танками, артилерією, мінометами, військовою авіацією та, як наслідок, смертями десятків людей.

Втім, від 1994 року, коли Вірменія, Нагірний Карабах, з одного боку, та Азербайджан, з іншого, підписали перемир’я, війна ніколи не припинялася. Насамперед - війна в свідомості й серцях людей.

У Степанакерті одним із перших запитань до іноземців є: як, ви вважаєте, можна вирішити наш конфлікт?

Вас про це запитують не тому, що думають, що ви можете видати на-гора якийсь чудодійний рецепт.

Це радше спосіб залучити вас до розмову, в якій переважно доведеться бути слухачем розповідей про жахи пережитої війни, про загиблих синів, батьків, сусідів, друзів, про звичку до пострілів, про загрозу Третьої світової, яка настане, якщо не вирішити Карабаський конфлікт. Так там думають.

Карабах в української аудиторії часто досі асоціюється зі страхом і жахом війни за принципом "випаленої землі". Там, мовляв, хронічно небезпечно.

Але насправді такого Нагірного Карабаху вже не існує. Є невизнана "Нагірно-Карабаська Республіка", яка за чверть століття після великої війни спромоглася побудувати доволі життєздатну систему.

За певними критеріями вона навіть випередила власну материнську культуру, тобто Вірменію.

Внаслідок конфлікту й окупації Вірменією територій Нагірного Карабаху й семи азербайджанських районів навколо нього Азербайджан втратив близько 20% своєї міжнародно визнаної території.

У Нагірному Карабасі залишилося лише лояльне до сепаратистського вибору населення. Азербайджанці вимушені були звідти втекти (а вірмени, які мешкали в Азербайджані, своєю чергою, під тиском та часом через загрозу життю масово виїжджали з цієї країни).

Лачинський перевал - і далі єдина "дорога життя" для самоназваної республіки. Туди не літають літаки, не їздять потяги.

Крутий і вузький гірський серпантин - єдина транспортна артерія. Міжнародні компанії туди не інвестують як юридичні особи. Регіон не може маркувати вироблену на своїй території продукцію.

Фото delfi.ee 

Втім, напівоблога й відносна ізоляція привчили місцеве населення жити в стані постійної мобілізації. І йдеться тут не лише про військові потреби.

Дуже різні люди з вірменського боку підтверджують, що в невизнаній "НКР" менше корупції та більше порядку, ніж у самій Вірменії.

Там планують добудувати й поремонтувати ще дві дороги, щоб не залежати лише від Лачинського перевалу.

Заборони на інвестиції від юридичних компаній навчилися обходити: в Нагірний Карабах інвестують фізособи.

Так, до трійки найбільших інвесторів входять ліванець П’єр Фатуш, власник карабаського монополіста на ринку телекомунікацій Karabakh Telecom; швейцарець Франк Мюллер, власник однойменної компанії з виробництва годинників класу люкс, та представники вірменської компанії Vallex Group, які інвестували у гірничо-збагачувальну промисловість цього регіону.

Але головним інвестором Карабаху є вірменська діаспора. Без її допомоги перспективи самопроголошеної території могли б бути зовсім іншими. 

У Нагірному Карабасі працюють відділення вірменських банків. Місцеві мешканці обходять заборони на міжнародні трансакції за допомогою вірменських фінустанов, які мають угоди про співпрацю з іноземними банками.

 Фото handipum.livejournal.com

Вироблені в Нагірному Карабасі вино, горілка, овочі, інші вироби маркуються як вірменські і з території Вірменії деякі з них потрапляють за кордон.

У центрі нагірно-карабаської столиці Степанакерта височать фешенебельні готелі. У готельний бізнес, зокрема, інвестує згадана вище Vallex Group.

За корупціонерами там встановився своєрідний народний контроль. Тільки-но хтось із чиновників втрачає гальма, люди телефонують чи йдуть до місцевих правозахисників, а ті, своєю чергою, - до очільників невизнаної республіки.

Якщо проблема не вирішується, здіймають галас у вірменських ЗМІ. Кажуть, що це працює.

Є у нинішній "НКР" своя опозиція: опозиційні партії, діячі, як-от генерал-опозиціонер Віталій Баласанян. І вони не у в’язниці. За кавказькими стандартами - це вже досягнення.

Тобто спочатку були руїни. Але далі за цим не обов’язково слідує тотальна деградація.

У такому стані невизнаності й замороженості може відбутися мобілізація всіх сил, щоб усім й самим собі довести власну спроможність.

Дітей із самого юного віку привчають бути захисниками своєї землі. Так, у Степанакерті модно на 9 травня вдягати кількарічних хлопчиків у військову форму. На його вулицях багато патріотичних плакатів і графіті "про боротьбу за свободу".

І з кожним роком, кожним поколінням усе більше незручних файлів пам’яті видаляється, насамперед пам’яті про азербайджанців, які тут жили до конфлікту.

Втрачений час неможливо відіграти назад.

З іншого боку, в такому стані Нагірний Карабах гіпотетично може існувати впродовж десятиліть.

У нього є своя Мінська група ОБСЄ на чолі із США, Росією та Францією, яка постійно висловлює занепокоєння. Є свої спостерігачі від ОБСЄ, які не помічають обстрілів.

У кожної сторони є власні поточні аргументи: в Азербайджану - перевага у військовій силі, у Вірменії – законопроект про визнання незалежності Нагірного Карабаху в односторонньому порядку.

Немає тільки реального мирного процесу. 

Це мало б бути уроком і для України. Треба розуміти всі можливі сценарії окупації і потенціал мобілізації людей.

Найгірше, коли обидві сторони живуть в ілюзіях, які їм нав’язують ура-патріотизм та пропаганда. Події 2-5 квітня на лінії зіткнення в Нагірному Карабасі показали, що навіть коли замороженому конфлікту – чверть століття, мороз і зима все одно не настають.

Одна ніч – і знову війна. 

 

Автор: Жанна Безп’ятчук,

журналіст

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua