Скорбота за російським Геббельсом: як Україні виконати свої обов’язки в Радбезі ООН

Вівторок, 21 лютого 2017, 11:43 — , Європейська правда

"1 травня 1945 року. Керівництво Радянського Союзу висловлює глибоке співчуття через передчасну смерть Йозефа Геббельса, керівника пропаганди НСДАП.

Попри всі суперечності між Союзом і Третім Рейхом, ми знали його як талановитого професіонала, який знаходив нові форми спілкування з людьми і був відданий своїй державі до останніх днів життя"...

Звичайно ж, ця фраза – вигадана. 72 роки тому такого співчуття не було і не могло бути. Та часи змінилися. Нині – нове, "гібридне сторіччя".

Схожа фраза від недавнього непримиримого опонента Чуркіна вже пролунала, і немає певності, що ми не почуємо її знову. Приміром, від представників України (а вночі у фейсбук-дискусіях вже лунали такі думки).

Тому лишається сподіватися, що цей текст зупинить наших дипломатів від некоректного кроку.

Адже навіть протокольні обов’язки вони можуть виконати, не втративши гідності.

Отже, 20 лютого у Нью-Йорку помер на робочому місці представник Росії в ООН Віталій Чуркін. Той самий Чуркін, який від 2014 року став антигероєм та до певної міри "зовнішньополітичним Геббельсом" сучасної Росії. Той самий Чуркін, який завзято виправдовував злочини РФ в Україні та Сирії, заперечуючи очевидне. Той самий, який поширював в ООН відверту брехню щодо України та домагався підтримки порушень міжнародного права з боку РФ.

Головними опонентами російського дипломата були представники України (спочатку Юрій Сергеєв, потім Володимир Єльченко) та посол США Саманта Пауер – соратниця Барака Обами, яка пішла з цієї посади в день інавгурації нового президента США Дональда Трампа.

В Україні склався навіть певний фан-клуб "непримиренної Саманти" - її вважали ледь не символом опору РФ.

Та допис, який вона лишила у Twitter одразу після повідомлення про смерть Чуркіна, наочно свідчить: політика – річ складна, а публічні противники "не на камери" можуть ставитися один до одного зовсім інакше. "Спустошена через смерть російського посла Віталія Чуркіна. (Він був) маестро дипломатії і надзвичайно турботливим чоловіком, який робив все від нього залежне, щоби подолати розбіжності між Сполученими Штатами та Росією", - написала Саманта Пауер.

Варто додати, що Пауер, яка нині не має дипломатичного статусу, аж ніяк не була зобов’язана це писати.

А от глава української місії в ООН Володимир Єльченко має і статус, і обов’язки.

Більше того, Україна в лютому головує в РБ ООН, а отже – ці обов’язки посилюються. Посол Єльченко вже надав коментарій "Громадському". До честі українського постпреда, наразі його позиція – цілком прийнятна. Єльченко не став знімати з Чуркіна відповідальність за його брехню, як нині намагаються зробити окремі інші дипломати.

Так, Чуркін був "солдатом" російського МЗС, але солдатом відданим. "У дипломатії є таке правило — якщо не згоден з тим, що тобі пропонують, йдеш у відставку. Чуркін так не вирішив", - зазначив наш посол.

Однак є нюанс.

Україна як головуюча в РБ, швидше за все, буде вимушена присвятити пам’яті Чуркіна частину планового засідання Радбезу. Представляти нас на цьому засіданні буде не лише Єльченко, але й глава МЗС Павло Клімкін. І в разі, якщо Радбез вирішить, що треба зачитати заяву про "видатного борця за мир" Чуркіна – головуюча держава суто формально буде змушена це зробити.

"Будемо виходити з пропозицій, які отримаємо", – зазначив Єльченко у коментарі "Громадському". Хоча насправді немає великого сумніву, що так і станеться.

Особисто для мене ніжні та теплі слова про зовнішньополітичного Геббельса РФ є неприйнятними. І, як спостерігач, я вкрай не хотів би почути їх від українських дипломатів. І, сподіваюся, в МЗС розуміють, що моя позиція з цього питання є далеко не поодинокою.

Та з кожної ситуації є вихід, і з цієї – так само.

Формально секретаріат ООН вже оприлюднив письмове співчуття від імені головуючої у Радбезі, тобто України. 

Та якщо на додаток Україна буде змушена зробити теплу заяву на засіданні РБ – вона матиме право додати, що це не її бажання, а обов’язок. І що думка української держави – інша.

Це не означає, що треба зриватися на злорадство. Звісно ж, ні, це неприпустимо. Місцем таких почуттів може бути Facebook, але не засідання РБ ООН. Та й це не допоможе ані дипломатам, ані державі.

Але забувати про роль Чуркіна у злочинах проти людства так само не можна, нехай навіть він був не ініціатором, а "лише" талановитим виконавцем операції з приховування російських злочинів. Співчуваючи через смерть цієї особи, неприпустимо не згадати про його роль у загибелі тисяч мірних людей в Україні та Сирії. 

І насамкінець.

Насправді серед відчуттів, які викликає смерть Чуркіна, є також щирий жаль. Жаль через те, що він не дожив до міжнародного трибуналу над російською владою, де його свідчення були б вельми корисними.

Оновлено: на додаток - ще один показовий момент. Вже після публікації даної колонки стало відомо, що російська сторона використала смерть свого посла як підставу для маніпуляцій та інформаційної атаки на Україну

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua