Українці в ЄС – козирна карта Києва. Відповідь Юрію Андруховичу

Четвер, 6 квітня 2017, 15:33 — , журналіст (Варшава)

Наприкінці березня польське міністерство внутрішніх справ та адміністрації повідомило, що припиняє прийом заяв від власників карти поляка на отримання матеріальної допомоги після переїзду до Польщі.

Як пояснюється у комунікаті, з 30 мільйонів злотих, призначених на цю ціль у польському бюджеті на 2017 рік, 22 мільйони вже розподілено протягом перших трьох місяців, — бажаючих скористатися пропозицією виявилося забагато.

Допомогу в оформленні карти поляка, пошуку архівних документів та підготовці до співбесіди в консульстві сьогодні в Україні пропонують сотні фірм. Бізнес, який і раніше непогано себе почував, тепер процвітає: у 2016 році за ініціативою правлячої партії "Право і справедливість" польський Сейм змінив закон про карту поляка.

Тепер власники карти не тільки можуть безкоштовно вчитися чи лікуватися в країні пращурів, а й отримувати грошову допомогу на кожного члена родини протягом першого року від переїзду до Польщі. До того ж нові мешканці країни над Віслою з картою поляка можуть одразу оформлювати постійний дозвіл на проживання, а через рік — паспорт громадянина Польщі. Це суттєво полегшує їхню ситуацію у порівнянні зі звичайними мігрантами.

Перспектива рік пожити коштом польських платників податків та швидко отримати євросоюзний паспорт спокусила чимало українців інтенсивно вивчати генеалогію.

Тим, хто має проблеми з пошуками польського дідуся, "професіонали" охоче допоможуть дістати фіктивні папери. Трохи підтягнути польську, запам’ятати дати Грюнвальдської битви та Варшавського повстання, зазубрити Ojcze Nasz — і на розмову з консулом. У випадку успіху треба підписати декларацію приналежності до польського народу, а тоді можна купувати квитки до Любліна чи Кракова.

Настирливим бажанням деяких співвітчизників прискорено записатися в поляки минулого тижня на сторінках інтернет-видання Zbruc.eu обурився Юрій Андрухович, автор знаковий не тільки для сучасної української, а й для польської культури — це через його книжки польські інтелектуали відкривали Україну після 1991-го.

Класик не приховував роздратування та жалю: заради поліпшення добробуту в сусідній країні українці докладають таких зусиль, яких чомусь не захотіли докласти задля поліпшення своєї.

"Люди шукають собі батьківщину. Та, що вважалася нею дотепер, не виправдовує сподівань. Варто її поміняти на сусідню […] Працьовиті й освічені, і всі геніальні, такі, що звернули б гори, думається мені. І чому б їм, таким хорошим, не працювати й по 72 години на тиждень, рятуючи Польщу? Аби не Україну лишень", — з сарказмом констатує Андрухович.

Дісталося й теперішній польській владі, яка свідомо та цілеспрямовано переманює українську робочу силу. Дурить українців, обіцяючи золоті гори, а вони її, відіграючи перед консулами драми, гідні Словацького та Ґомбровича.

Не може не тішити, що тема карти поляка завдяки фейлетону відомого інтелектуала входить до українських публічних дебатів.

А поговорити є про що — і українцям з поляками, і українцям між собою. Чи морально преміювати людей за етнічне походження?

Чому сусідня країна за допомогою документа, який від початку позиціонувався як інструмент піклування про культурні та освітні потреби нацменшини, свідомо веде імміграційну політику?

Що як після "Права і справедливості" владу у Варшаві отримають ультраправі, які трактуватимуть власників карти поляка, як Росія сьогодні трактує російськомовних?

Але питання етики, безпеки, демографії, поставлені у XXI столітті, вимагають відповіді мовою XXI століття, а не століття XIX, як це зробив Андрухович.

У сучасному світі темп міграції прискорився. Люди долають тисячі кілометрів у пошуках кращої долі, що вже казати про перетин сусіднього кордону. Все більше людей, приїжджаючи до однієї країни, живе там кілька років, а потім рушає далі — зі зростанням тривалості життя і розвитком транспортних сполучень можна розпочинати все з початку не один раз.

Зі зростанням кількості мігрантів приходить зміна класичних національних ідентичностей.

Нащадок італійських та ірландських мігрантів, який народився у Штатах, у 20 років поїхав вчитися до Дубліна, отримав ірландський паспорт, у 35 перебрався до прадідусевого села в Ломбардії, але при цьому постійно цікавиться політичним життям у Вашингтоні — він хто? А найголовніше — чому взагалі мусить обирати між трьома батьківщинами?

З картою поляка все, звісно, складніше. Від економічного мігранта можуть вимагати лояльності до держави, де він мешкає, але не визнання себе частиною нової етнічної спільноти. Саме етнічної, бо в сучасній Польщі концепція політичної польської нації практично відсутня, і судячи з кроків теперішнього польського уряду, найближчі роки ставка й надалі робитиметься на етнічний, а не громадянський патріотизм.

Може,

польські законодавці та частина еліт і вважають, що українці мають в Польщі не інтегруватися, а асимілюватися, і карта поляка має цьому сприяти.

Але життя, як завжди, вносить свої корективи. Отримання карти чи навіть польського паспорта автоматично не забирає в українців їхньої української ідентичності.

Вони залишаються частиною громади, діаспори і можуть далі брати участь в українських справах. Тільки треба не припирати їх до стінки, а використовувати їхній потенціал.

Людям нерідко комфортно почувати себе частиною двох країн, двох суспільств, двох культур. Українці у Польщі, які мають карту поляка чи польський паспорт, промотують українську культуру, збирають допомогу для бійців в АТО, створюють українські дитячі садки та гуртки.

І їм би стала в нагоді підтримка від української держави, хоча б символічна, а не клеймо зрадників, меркантильних шукачів кращої долі або широкий жест президента Петра Порошенка, який хоче позбавляти громадянства тих, хто доторкнувся до іншого паспорта, ніж того, що має обкладинку з тризубом.

При цьому українцям притаманно захоплюватися успіхами вихідців зі своєї країни у Канаді, Британії чи Франції. Інформація про мітинги на підтримку Олега Сенцова чи проти політики Владіміра Путіна у Відні, Тель-Авіві чи Будапешті, організовані часто тими, хто нещодавно емігрував з України, миттєво стає топ-новиною на провідних вітчизняних порталах.

Виходить, ці люди — адвокати України, а ті, хто їде в електричці на розмову до львівського консульства — зрадники? А якщо це одні й ті самі особи?

Можливо, це від Польщі більшої мірою сьогодні залежить, скільки українців поїде до країни над Віслою. Але на Україні та її еліті лежить відповідальність, чи ці люди будуть українським козирем у Європі, чи не захочуть мати з ненькою нічого спільного.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua