Європейська пропозиція для Меркель: чим поступився Макрон заради підтримки Німеччини

Середа, 4 жовтня 2017, 15:21 — , HTW
Фото: politico.eu

Президент Франції Еммануель Макрон закликає до "створення Європи заново". Оскільки нинішній Європейський Союз, за ​​його словами, "дуже повільний, занадто слабкий і надто неефективний".

 

Програмну промову Макрона за "суверенну, єдину і демократичну Європу" в паризькій Сорбонні можна кваліфікувати як широкомасштабне бачення майбутнього, яке включає в себе перелік вимог, вражають. Міграція, єврозона, оборона, екологічна, соціальна, податкова, освітня і аграрна політика – президент не оминув жодної теми, де існують спільні виклики для держав ЄС.

Він переконаний: жодна держава в світі не в змозі самостійно успішно впоратися з усіма викликами глобалізації. Лише шляхом поділу повноважень, співпраці та спільної політики можна здобути суверенітет на наднаціональному рівні. І хіба він не має рації?

Однак реалізація всіх цих ініціатив буде неможлива без підтримки Німеччини. І тоді виникає питання – чи готовий Берлін до таких змін? Навіть не так:

коли востаннє ми чули настільки чітке визнання необхідності активізації європейської співпраці від німецького політика?

Досить давно, мабуть, останнього разу – від Йошки Фішера в його промові, яку він виголосив у 2000 році в Університеті Гумбольдта, задовго до того, як спалахнуло напруження у зв'язку з конституційним договором, фінансовою, валютною і міграційною кризами та Brexit.

Під час кампанії з виборів до Бундестагу Європа і її майбутнє, незважаючи на досить значні відмінності в уявленнях партій про її розвиток, опинилися переважно в тіні.

І це помилка. Бо тепер маємо пропозиції країни-сусіда, а надії, які покладають в усьому ЄС на майбутній федеральний уряд, є великими.

У зв'язку з цим варто зазначити, що президент Франції чітко розуміє необхідність залучення Німеччини. І навіть відобразив це у своїй програмної промови.

Незважаючи на всю свою досить ефектну європейську риторику, Макрон уникнув пастки і не перетнув у своїх пропозиціях червону лінію, окреслену можливим майбутнім міністром фінансів Німеччини Крістіаном Лінднером. Зокрема, Вільна демократична партія Німеччини (ВДП) виключає будь-які форми розподілу ризиків, спільної відповідальності та внутрішньоєвропейських трансфертів з метою зміцнення єврозони.

У тривалій промові Макрона є багато ідей, але в основних моментах він проявив стриманість.

Замість очікуваного усіма переліку побажань у зв'язку з реформою валютного союзу, який містив би конкретні пропозиції щодо фіскальних можливостей стабілізації фінансової кон'юнктури, пролунали туманні вимоги президента про створення якогось спільного інструменту, який дозволив би перетворити валютний союз на зону зростання і стабільності.

Хто з ліберальних федеральних міністрів зможе в майбутньому щось заперечити проти такої мети?

Звичайно ж, для Парижа в цьому контексті йдеться про бюджет єврозони, що фінансується за рахунок спільного податку, однак головний акцент в межах представленої ідеї зроблений на здатність до порозуміння в Німеччині та інших державах-членах ЄС. Сюди ж належить і готовність до тіснішої співпраці в сфері внутрішньої і зовнішньої безпеки з європейської прокуратурою, Європолом та входження в сили швидкого реагування ЄС.

Навряд чи зустрінуть критику в Берліні й інші ініціативи Макрона: зміцнення внутрішнього європейського ринку шляхом переорієнтації аграрної політики, програма фінансового сприяння розвитку електричних автомобілів і нова спроба створення загальних правил нарахування податку на діяльність підприємств, так само, як і давно потрібне розширення програми "Еразмус".

Все це має спростити підтримку цих ініціатив майбутнім урядом Німеччини.

Втім, в ретельно продуманій промові Макрона є і слабкі місця. Плани Франції залишаються невизначеними як щодо валютного союзу, так і в плані соціального виміру розвитку Європи.

На словах Макрон закликає до солідарності, фіскальної і соціальної конвергенції в інтересах побудови "оновленої соціальної моделі" ЄС. Але якщо придивитися уважніше, то виявляється, що всі кроки вписуються в презентований в середині вересня головою Європейської комісії Жаном-Клодом Юнкером проект впровадження принципу рівної оплати за одну й ту ж працю на одному й тому ж місці.

При цьому Макрон не пропонує жодних нових інституційних ідей: зменшення керівного складу Єврокомісії, а також транснаціональні виборчі списки на виборах до Європарламенту.

Зрештою, манера поведінки Макрона – результат розважливого вибору. Він розуміє, що для великих кроків до інтеграції Парижу потрібні німецькі соціал-демократи в новому федеральному уряді. Однак СДПН вирішила перейти в опозицію.

Щоб не почути у відповідь голосне "ні" від стратегічно важливої ​​країни-партнера, а почати багаторічний процес дискусії про майбутнє Європи, Макрон відмовився від максимальних вимог щодо суперечливої теми реформування єврозони. Він підтримує на плаву необхідність фіскального союзу, але відсуває її на задній план на користь безлічі прагматичних пропозицій щодо поглиблення інтеграції в інших сферах політики.

Тим самим він подає руку всім потенційним дійовим особам коаліції "Ямайка" в Берліні і водночас до певної міри відповідає на зацікавленість громадян ЄС у зміцненні європейської солідарності.

Особливо хитромудрим і таким, що вимагає негайної позитивної відповіді канцлера Меркель, є запрошення президента Франції до "нового партнерства" шляхом поновлення Єлисейського договору.

Як відомо, скріпленню німецько-французької дружби в 1963 році передувала гостра боротьба навколо так званих "планів Фуше" Шарля де Голля, які передбачали створення європейського політичного союзу поза договорами з добре налагодженим механізмом міжурядової співпраці, який би забезпечував панівне політичне становище в ньому Франції.

Ця ідея не знайшла тоді схвалення з боку інших п'яти держав-членів Європейського економічного співтовариства.

Сьогодні швидше саме Німеччина, завдяки сформульованому Меркель підходу на основі узгоджених солідарних дій за принципом "кожен в рамках своїх повноважень, але всі заради однієї мети", робить ставку на міжурядову співпрацю і виступає проти будь-якого розширення повноважень ЄС, яке могло б поставити під загрозу економічне домінування Німеччини.

Єлисейський договір 2.0, спрямований не тільки на розширення співпраці між Францією і Німеччиною, а й на те, щоб відкрити двері назустріч наднаціональній ініціативі Макрона з оновлення ЄС, не позбавлений іронії.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua