З 13 квітня у Вірменії проходять масові акції протесту проти обрання екс-президента Сержа Саргсяна прем'єр-міністром країни. Їх очолив керівник ініціативи "Мій крок", лідер партії "Громадянський договір" Нікол Пашинян.

Протест організований дуже грамотно й інформаційно добре оформлений. Це зовсім не той випадок, коли невідомий опозиціонер збирається з купкою прихильників на міських задвірках, а про це ніхто не знає. Пашинян протягом двох тижнів здійснив піший похід з Гюмрі до Єревана, готуючи таким чином громадську думку до акції.

З діючих політиків Вірменії Нікол Пашинян – не лише найсильніший оратор, а просто єдиний.

Це політик порівняно нового покоління, він не стояв біля витоків незалежності Вірменії, як усі політики першого ешелону, які досі лишаються на верхівці піраміди влади.

Організатори протесту намагаються чинити тиск на владу і державу в цілому без будь-яких насильницьких методів. Тобто це своєрідний компроміс між революційною діяльністю і пристосовництвом, які досі вважалися єдиними можливими варіантами. Пашинян і його радники зуміли винести уроки з минулого і зрозуміти, що насильство є контрпродуктивним. А ще – що потрібна конструктивна поведінка, а не заперечення взагалі всього.

Серед протестувальників є люди різного віку, але дуже багато студентів. Як 100 років тому російські революціонери йшли на заводи, де було багато робітників, яких можна задіяти в своїх акціях, так сьогодні учасники протесту йшли від університету до коледжу й інституту, намагаючись залучити молодь, вважаючи, що саме вона на сьогодні може бути революційним класом .

Порядок денний мітингу – винятково внутрішньополітичний.

Ніхто не вимагає змінити вектор інтеграції країни.

Багато хто кричить "Вільна незалежна Вірменія!". Але тепер це імпліцитно вказує на владу Вірменії, а не на Москву.

Кількість гасел дуже обмежена, оскільки у людей, що зібралися на цих акціях, дуже мало спільного. Єдине, що їх усіх надійно об'єднує – це те, що всі вони проти Сержа Саргсяна, точніше кажучи, проти його висунення на "третій термін". Водночас Пашинян не протиставляє себе нікому: ні поліції, ні карабахцям, ні лоялістам, ні навіть активу проурядової Республіканської партії Вірменії. І це важливо, оскільки робить протест менш вразливим.

За великим рахунком, це перший серйозний політичний рух від 2008 року (хоча акцій було багато різних). Саме тому Нікол Пашинян ніяк не може зібрати людей. Важливо розуміти, що люди не хочуть революції. Він це знає, тому нинішні акції протесту проходять за те, щоб висловити свою незгоду, а не дійсно повалити владу.

Серед головних причин небажання революції – те, що люди не вірять у її реалістичність і, пам'ятаючи досвід 2008 року, побоюються насильницького сценарію. Як відомо, 10 років тому масові заворушення після президентських виборів призвели до загибелі дев'яти людей, після чого опозиція сама згорнула протести.

Крім того, якщо в 2004 і 2008 роках рольовою моделлю революції був грузинський досвід, який багато хто вважав успішним, то зараз це 2008 рік у Вірменії і 2014-й в Україні (а оскільки Вірменія де-факто живе в російському інформаційному просторі, слова "український сценарій" тут здатні нажахати!). При цьому поширені у Вірменії російські телеканали і зараз активно транслюють точку зору про численні ризики будь-якої революції, і це теж впливає на готовність брати участь у протестах.

Таким чином, ці акції напевно не призведуть до зміни влади.

Однак вони обов'язково призведуть, точніше, вже призвели до переформатування опозиції. Зараз опозиція – це ті, хто на площах і вулицях з Ніколом Пашіняном, а він – беззаперечний лідер опозиції. Як Пашинян може це капіталізувати, поки не зрозуміло.

Найімовірніше, виборів у найближчі чотири роки не буде, але поки що є шанси, що його рейтинг на тривалий час виросте, а у інших – впаде.

Ця стаття вперше вийшла на сайті "Кавказский узел" і була републікована з редакторськими правками і скороченнями на сайті IPG

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора