Сильна і слабка сторони Європи: як ЄС перемогти популістів

Вівторок, 18 грудня 2018, 15:00 — , Берлінський екологічний інститут

Таких тісних зв'язків, як зараз, в Європі не було ніколи. Системи національної економіки держав-членів ЄС практично невіддільні одна від одної.

 

Через спільний внутрішній ринок і ланцюжки поставок відносини на ринку праці між європейськими країнами часто є настільки ж тісними, як і всередині цих країн. Мільйони громадян ЄС проводять свою відпустку або їздять на роботу в іншу країну-член ЄС. Сотні тисяч студентів щороку навчаються в Європі за межами країни свого проживання.

Європа пронизана тісними зв'язками не тільки на рівні повсякденного життя. Країни ЄС тісно співпрацюють майже в усіх напрямках політики.

Наприклад, у сфері кліматичної та енергетичної політики: у 2017 і 2018 роках ЄС реалізував радикальну реформу в сфері торгівлі квотами на шкідливі викиди.

Ще один приклад – регулювання фінансового ринку: після фінансової кризи ЄС переглянув правила і норми з регулювання фінансового ринку і створив органи нагляду, забезпечивши їх широкими повноваженнями.

На порядку денному Ради ЄС та Європейського парламенту незмінно присутні питання законодавчого характеру, переговори з яких відбуваються згідно з прийнятим усіма порядком. Усе це відбувається майже непомітно, тож стало буденним явищем.

І все ж у політичній дискусії переважає інша картина: ЄС, що розділився на кілька таборів.

Ці табори згідно з поширеними уявленнями протистоять один одному як непримиренні антагоністи: прогресисти проти популістів, федералісти проти націоналістів, Макрон проти Сальвіні.

І праві, і ліві рівною мірою самі культивують цей антагонізм. Сальвіні вважає себе визволителем Європи від брюссельської бюрократії. Після падіння Берлінської стіни він хоче домогтися і краху Брюссельського вала.

Читайте також
Французька хвороба: які наслідки для ЄС матимуть поступки Макрона "жовтим жилетам"

Орбан бачить у собі захисника Європи і християнства від намірів ліберальної і позбавленої ідентичності еліти, а також її слухняного інструменту – ЄС.

На лівому фланзі Ді Майо звинувачує ЄС у ринковому тероризмі. Але такий антагонізм підтримують не тільки праві й ліві, а час від часу й центристи: Макрону подобається фігурувати в якості головного опонента Сальвіні й Орбана.

Макрон і всі, хто підігрує антагонізму, потрапляють у пастку – вони ведуть дискусію на території політичного противника.

Зосередження уваги на існуючих протилежностях часто є виправданим. Авторитарні переконання Орбана і Сальвіні несумісні з базовими цінностями ЄС. Так звана кампанія "Стоп Сорос!" і законотворчість угорського уряду є діаметрально протилежними базовими правилами ЄС, так само як і висловлювання Сальвіні на адресу італійської юстиції.

Заяви урядів Угорщини чи Польщі про ігнорування рішень Європейського суду з питань політики щодо біженців або судової реформи – це атака на підвалини ЄС.

У політиці з питань біженців існують глибокі суперечності. Полеміка навколо державного бюджету Італії продемонструвала і розкол у політичній полеміці на рівні ЄС, обумовлений проблемою євро.

Однак концентрація уваги на суперечностях може посилити інтерес з боку громадськості до ЄС, мобілізувати виборців та підвищити їхню активність на майбутніх виборах до Європейського парламенту. Створює вона і проблеми для ЄС, причому з трьох причин.

По-перше, привертання загальної уваги до суперечностей дає можливість противникам ЄС вести гру на своєму полі.

Сальвіні й Орбан справляють сильне враження на багатьох виборців, коли вдаються до різкої риторики, пронизаної емоціями. "Ми", а не "вони". Народ, а не еліти. Європа націй, а не Об'єднані Штати Європи.

Ці протиставлення є живильним середовищем Орбана і Сальвіні. Вони фігурують у заголовках преси. З цієї причини обидва роблять ставку на ескалацію, провокації і поляризацію, наприклад, у суперечці про державний бюджет Італії або в питанні політики щодо біженців.

Обговорення складних конкретних питань, що не допускають гострого протистояння, для обох – швидше гра на чужому полі.

Макрон і всі, хто розігрує карту протистояння, потрапляють у пастку – вони ведуть бої на території політичного противника.

По-друге, загострення уваги на суперечностях підкреслює відмінності й затінює загальні риси повсякденного життя в Європі. Тим самим майже втрачаються з виду сильні сторони ЄС: вирішення практичних проблем, яке може завершитися успіхом лише в разі спільних зусиль і для якого необхідна співпраця на рівні інституцій; пошук компромісів у спокійній обстановці і спільна робота над конкретними питаннями протягом тривалих періодів.

По-третє, загострення уваги на суперечностях наводить на думку, що ЄС є ліберальним за своєю сутністю задумом. Почасти це вірно, зокрема, якщо йдеться про економічну політику ЄС.

Читайте також
Між санкціями та виборами: чим завершиться бюджетний конфлікт Італії та Єврокомісії

Але якщо брати полеміку в її абсолютному вимірі, то це все ж не так. Навіть економічна політика в ЄС не є виключно ліберальною за своїм характером. Вона містить безліч норм і правил зі сфери екологічної, соціальної політики, а також політики у сфері трудових відносин, які не мають нічого спільного з ліберальною економічною теорією і вільної грою ринкових сил.

У тих сферах політики, які особливо важливі в дискусії про переваги ліберального підходу в порівнянні з неліберальним, наприклад у питаннях про аборти або одностатеві шлюби, ЄС майже позбавлений повноважень.

Іншими словами, ЄС надає достатньо свободи для ліберальної, консервативної або соціал-демократичної політики. Він не є ліберальним проектом. Такий нейтралітет важливий для легітимності ЄС. Таким чином, проповідники антагонізму розкручують помилкове уявлення про Євросоюз як породження ліберальної фантазії.

Тому для ЄС і співпраці в Європі важливо поліпшити якість полеміки або ж її формат. Замість суперечностей і високих понять полеміка про майбутнє ЄС має вестися в межах постановки практичних запитань: чи можуть держави поодинці впоратися з міжнародною злочинністю? Чи в змозі вони своїми силами зупинити зміни клімату?

Як членам ЄС забезпечити можливість участі в ухваленні рішень, що визначають подальший розвиток світу?

Практичні питання, на відміну від антагонізмів типу "ми", а не "вони" або "Європа націй, а не Об'єднані Штати Європи", ведуть до позитивної відповіді, якщо розмова заходить про ЄС.

Жодна держава не може самостійно впоратися з проблемою зміни клімату або транскордонної злочинності. На відміну від США чи Китаю, жоден член ЄС не в змозі формувати міжнародну політику. Це можна робити лише в складі ЄС.

А співпраця в ньому своєю чергою успішно працює лише за умови демократичної легітимності всіх національних урядів.

Таким чином, практичні питання є найкращою основою для конструктивної полеміки про майбутнє ЄС, його сильні і слабкі сторони.

Вони надають ЄС право гри на своєму полі.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними змінами

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua