Французька хвороба: які наслідки для ЄС матимуть поступки Макрона "жовтим жилетам"

Вівторок, 11 грудня 2018, 14:25 — , для Європейської правди
Фото: nymag.com

"Єдине, про що я дбаю – це ви. Уся моя боротьба – за вас. Наша єдина битва – за Францію". Цими словами президент Франції Еммануель Макрон завершив учорашнє звернення до нації.

Звернення, в якому він анонсував суттєві корективи до економічної політики країни, пишно названі ним "надзвичайним економічним та соціальним станом". Звернення, яке мало дати відповідь на протести "жовтих жилетів", що з середини листопада вирують країною. Звернення, яке мало стати тестом для усієї програми амбітних реформ, яка стрімко винесла Макрона на верхівку влади, а тепер загрожує його політичному існуванню.

То чи склав Макрон цей тест? Радше ні, ніж так.

Останній шанс для Макрона

Останні вихідні протестів показали, що попри те, що активність "жовтих жилетів" спадає (за даними МВС Франції, 17 листопада протестувало понад 287 тисяч осіб, а 8 грудня – лише 125 тисяч осіб), рівень насильства і руйнувань зростає. Однак навіть вандалізм і руйнування не змінюють того факту, що майже 70% французів тією чи іншою мірою підтримують ключові вимоги протесту.

Попередня поступка уряду – відмова від включення у держбюджет наступного року підвищення акцизів на дизельне пальне – це вже "надто пізно й надто мало". Протести винесли на поверхню усю глибину фрустрації "маленьких французів" щодо того, в якому напрямку розвивається країна. І це політичний вирок програмі реформ, який вимагає негайних дій, та й самому президентові, який у централізованій політичній системі Франції традиційно у сприйнятті народу відповідає за все особисто.

У зверненні Макрон щосили намагався продемонструвати, що почув свою націю і усвідомив свої помилки.

Ключовий меседж звернення – "перетворити гнів на шанс" – говорить про шанс для Франції загалом, але може бути прочитаний і як прохання до нації дати другий, останній шанс Макрону як президенту.

Навіть формально це звернення відрізнялося від попередніх. Замість вже традиційної годинної промови, присмаченої барвистими прикметниками, завуальованими цитатами та химерними алюзіями, цього разу президент Франції вклався у скромні 15 хвилин, зробивши свої тези максимально чіткими, короткими та зрозумілими для всіх.

Читайте також
Бруківка проти поліції, вогонь проти багатіїв: чому Францію охопили протести за участі "друзів Путіна"

Він визнав власні помилки і свою частку відповідальності за те, що відбувається, однак пов’язав поточні проблеми з хворобою нації, що триває вже понад 40 років. Іншими словами, його реформи мали б стати французьким варіантом "шокової терапії", якщо послуговуватися польськими аналогіями, або ж "реанімаційним пакетом", відповідно до внутрішньоукраїнського дискурсу.

Так чи інакше, виявилося, що французький народ в даний конкретний момент не готовий до додаткових жертв, до затягування поясів заради світлого майбутнього і вимагає відчутного покращення вже сьогодні. Тож відповідаючи на підкріплений протестами соціальний запит, Макрон анонсував негайне та істотне збільшення соціальних видатків для вразливих верств.

Зокрема, з наступного року на 100 євро на місяць зросте розмір мінімальної заробітної плати, буде скасоване оподаткування найбідніших пенсіонерів, що отримують менше 2000 євро на місяць, оподаткування понаднормових робочих годин, а також новорічного бонусу до зарплати.

Натомість Макрон відмовився повертатися до надвисокого оподаткування великих доходів, стверджуючи, що це не дасть результатів, втім, пообіцяв боротися з ухиленням від сплати податків.

Ціна спокою

Навряд чи запропоновані заходи задовольнять найрадикальнішу частину протестувальників, які відчули запах крові і готові йти до кінця. Відтак поступки Макрона орієнтовані не на осердя протесту, а на згадані 70% мовчазної підтримки, без яких протест швидко маргіналізується.

Наразі уряд вже працює над деталізацією анонсованих заходів та пошуком джерел для їхнього фінансування: буквально сьогодні на цю тему перед парламентом виступить прем’єр-міністр Едуар Філіпп.

Втім, навіть за попередніми оцінками держсекретаря Олів'є Дюссо, виконання обіцянок Макрона збільшить видаткову частину держбюджету ще на 8-10 млрд євро. Така фінансова дірка може стати для Франції справді критичною, нівелювавши слабкий тренд повернення до економічного зростання, особливо у поєднанні зі збитками, яких завдали протести у найгарячішу для бізнесу передсвяткову пору.

 
Фото: midilibre.fr

Але навіть якщо запропоновані поступки заспокоять протести, вони вже поставили під питання реформаторські амбіції Макрона. З одного боку, у цьому немає нічого нового, адже протягом останнього двадцятиліття ледь не кожен новий президент, приходячи до влади, пропонував болісні заходи для оздоровлення французької економіки і змушений був відступити, зіткнувшись із потужними протестами.

Однак історія не ходить по колу, а закручується по спіралі: з кожними новими виборами сила і роль радикальних право- і лівопопулістів у французькому суспільстві зростала, підживлюючись невдоволенням нижчого середнього класу та бідноти у провінційних містах та селах. Здавалося, 2017 рік стане тріумфом французьких радикалів. Втім, блискуча перемога Макрона і його руху дала надію на альтернативу, а перший рік реформ – обережні сподівання на реалістичність змін і на співпрацю з боку французького народу.

Промова Макрона піднімає й інші питання. І звернення риторики вправо (у промові Макрона містяться натяки на потребу вирішити проблему імміграції та політики ідентичності), і заходи на межі економічного популізму ставлять під питання життєздатність ліберальної, центристської ініціативи перед хвилею право- і ліворадикального популізму, яка заливає європейський і не тільки континент.

Послуговуючись заїждженою літературною аналогією: чи можна побороти дракона, самому на такого дракона не перетворившись?

Чи можна здолати популізм популізмом?

Окрім того, це певного роду й особиста трагедія. Казус Макрона знову виносить на поверхню питання того, чи може одна людина і її творче начало протистояти масовим соціальним та історичним трендам. Чи може креативна передвиборча кампанія і віра у свої ідеали примирити непримиренні речі, у той час коли проти тебе – і традиційні партії, і крайня правиця, і крайня лівиця, і недиференційований народний гнів за кожний недоотриманий євро? Чи не надто багато брав на себе Макрон, коли оголошував своєрідний хрестовий похід проти європейського популізму?

Поразка Європи

Зрештою, тактичний відступ французького президента-реформатора може стати болючим для всього ЄС.

Адже саме Макрон останнім часом найактивніше просував ініціативи з модернізації Євросоюзу, його нової якості, позитивного бачення його розвитку. Його ідеологічна невдача на національному рівні перекладеться на довіру до його пропозицій на рівні європейському. А його нездатність виконувати фінансові критерії ЄС – яка є дуже ймовірною, з огляду на обсяги запропонованих витрат і неуникненність гальмування процесу реформ, послабить позиції Франції на порозі визначального року для майбутнього ЄС, позначеного виборами до Європейського парламенту та змінами керівництва ключових європейських інституцій.

Уже його проміжними поразками охоче користаються не лише супротивники на національному рівні, а й антиподи на міжнародній арені.

Читайте також
Між санкціями та виборами: чим завершиться бюджетний конфлікт Італії та Єврокомісії

У заочній дуелі Макрона з Дональдом Трампом американський президент вже висміяв відмову від оподаткування дизельного палива як доказ недолугості і нереалістичності кліматичної політики Макрона.

Напевно не доведеться довго чекати і на в’їдливі коментарі від Маттео Сальвіні, адже італійський уряд кинув прямий виклик ЄС, відмовившись від дотримання критеріїв бюджетного дефіциту та заборгованості власне під лозунгами підтримки вразливих верств населення проти бездушних вимог європейської бюрократії.

Сальвіні вже посилався на доволі м’яке ставлення європейських інституцій до погрішностей Франції, натякаючи на подвійні стандарти. Нові заходи Макрона дають йому в руки золоті козирі.

Тож Еммануель Макрон зробив надзвичайно ризикований крок, і ставки високі, як ніколи.

Але ми не лише глядачі цього карколомного парі. Поразка Макрона може стати поразкою усієї Європи.

 

Автор: Надія Коваль,

завідувач Центру міжнародних досліджень 
Дипломатичної академії України ім. Г. Удовенка,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.