Ненависть вбиває: чому смерть мера Гданська сколихнула Польщу

Вівторок, 15 січня 2019, 09:32 — , Європейська правда
Фото: wyborcza.pl

Сотні мешканців польського Гданська прийшли здати кров для важкопораненого мера міста. На жаль, це не допомогло – наступного дня Павел Адамович помер.

Напад на нього відбувся ввечері 13 січня під час благодійного концерту. Чоловік вибіг на сцену, де в цей час перебував Адамович, і кілька разів вдарив мера ножем. Потім, думаючи, що Адамович вже мертвий, він підійшов до мікрофона та пояснив: мовляв, вбивство стало помстою за його нібито катування у в’язниці, в якому, на його думку, винна "Громадянська платформа" – нинішня опозиційна партія, членом якої довгий час був Адамович і яка підтримувала його кандидатуру під час виборів.

 

І хоча мер на той момент ще був живий, лікарі від початку оцінювали ситуацію вкрай песимістично: "За 10-бальним рівнем складності, маємо найвищий, десятий рівень". Ніж нападника поцілив у серце.

Попри вдало проведену операцію, наступного дня з лікарні повідомили про смерть Адамовича.

Зловмисника схопили відразу. Як з’ясувалося, він лише у грудні вийшов із в’язниці. У 2014 році (тоді, коли "Громадянська платформа" ще була при владі) його засудили до 5,5 років позбавлення волі за пограбування чотирьох банків.

Як згодом стало відомо, чоловік, що фігурує у повідомленнях поліції як Стефан В., має психічні розлади, він взагалі не працював, живучи за рахунок допомоги родичів (а після пограбування банків – й з викрадених грошей).

Звичайно ж, тут не йдеться про теракт чи то розправу з політичним опонентом.

Йдеться про кількарічну політику, спрямовану на якнайглибший розкол суспільства. Політику, за якою опонент рано чи пізно перетворюється на ворога.

В цьому сенсі показовою є особистість загиблого мера. Він підтримував імідж Гданська як відкритого міста, опонував антиміграційній політиці нинішньої влади і мав достатню підтримку городян, щоб 20 років поспіль перемагати на виборах.

Саме тому ця історія стала показовою для нинішньої Польщі. Більше того, може стати водорозділом у її сучасній історії.

В першу чергу йдеться про атмосферу ненависті до політичних опонентів – атмосферу, що виникла у країні лише в останні роки, після перемоги у 2015 році партії "Право та справедливість".

Невипадково вже після нападу на мера Гданська поліція почала реагувати на погрози іншим політикам. Так, майже відразу було заарештовано автора погроз на адресу мерів Вроцлава та Познані – теж представників опозиції.

Атмосфера ненависті добре відома і українській громаді Польщі – ЄвроПравда регулярно писала про напади на етнічному ґрунті.

Втім, офіційна позиція польської влади була категоричною – ніякого зростання ворожнечі у країні немає, а збільшення нападів на українців (наприклад) є статистичним ефектом від збільшення їхньої кількості у Польщі.

Лише зрідка – наприклад, після того, як у мережу потрапило відео зі святкування дня народження Гітлера польськими ультраправими активістами – влада публічно визнавала наявність проблеми та обіцяла дати жорстку відсіч. І так – до нового скандалу.

Тепер заплющувати очі вже не вдасться.

Президент Польщі Анджей Дуда терміново провів консультації з лідерами парламентських партій, запропонувавши разом провести у Гданську марш проти ненависті. У деяких польських містах, втім, траурні заходи відбулися без "порад згори".

Марш у Варшаві
Марш у Варшаві

Пости співчуття, а разом із тим – проти пропаганди ненависті, оприлюднили всі провідні політики країни. Навіть ті, хто зробив ненависть до інших ключовим елементом політичної програми, як, наприклад, Павел Кукіз.

Проте чи буде цього достатньо для зміни настроїв у суспільстві? Чи не завершаться ритуальні заяви звичайним мовчанням, коли владі буде простіше вдавати, що ніякої проблеми немає?

Тим більше, наближаються парламентські вибори, і політикам знову потрібно шукати аргументи для мобілізації свого електорату.

Втім, існує ймовірність того, що нинішня трагедія все ж стане уроком для всіх. Адже вбивство у Гданську показує, що у політичній боротьбі за принципами "перемога за будь-яку ціну" насправді переможців не буває.

І звичайно, це урок для України.

Навіть у більш благополучних країнах підігрівання суспільної ненависті стає джином, якого потім так складно загнати назад у пляшку. Тож чи варто заспокоювати себе, що у нас таких випадків ще не було?

Адже приховані проблеми, як правило, виходять назовні зовсім несподівано.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua