24 лютого 2022 року Росія продовжила свою війну проти України, яка на той час тривала вже майже вісім років, великим нападом з метою підпорядкувати собі сусідню країну.

Три дні потому канцлер Олаф Шольц кваліфікував це більш серйозне порушення міжнародного права перед німецьким Бундестагом як "поворотний момент" у Європі та оголосив про створення спеціального багатомільярдного фонду для вкрай необхідної модернізації Бундесверу.

Рішення уряду Німеччини підтримати Україну в її оборонній боротьбі шляхом постачання їй зброї являє собою відхід від міжпартійного консенсусу не постачати зброю, яка може бути використана у війні проти Росії.

Відтоді Федеративна Республіка Німеччина надала Україні значну допомогу. Федеральні, земельні та місцеві органи влади, а також громадянське суспільство зробили політичний, економічний, фінансовий, технічний і практичний внесок у пом'якшення руйнівних наслідків війни, не в останню чергу завдяки небюрократичному прийому й розміщенню величезної кількості військових біженців з України, більшість з яких – жінки, діти та люди похилого віку, в дуже короткі терміни.

Крім того, Берлін узяв на себе масштабні зобов'язання з надання допомоги у відновленні життєво важливої української інфраструктури у сферах енергетики, питної води, централізованого теплопостачання та залізниць, яка була зруйнована російськими ракетами, безпілотниками, артилерією та іншою зброєю.

Допомога у відновленні цивільних об'єктів, зруйнованих російськими військами, а саме лікарень, шкіл, дитячих садків та житлових будинків, контрастує з військовою підтримкою України з боку Німеччини, що надавалася лише поступовими кроками впродовж кількох місяців.

Починаючи з обіцянки надати певну кількість бойових касок, потім – нерішучих постачань броньованих евакуаційних і мостоукладальних машин, потім гаубиць і зенітних гармат, і закінчуючи нещодавнім оголошенням про поставку бойових машин піхоти й бойових танків, що все ще перебувають на стадії підготовки, – так минув майже цілий рік, рік інтенсивних бойових дій на півночі, сході й півдні України з високим рівнем смертності серед військових з обох сторін.

Крім того, були численні жертви серед цивільного населення різного віку в усіх регіонах України, а також руйнування життєво важливих цивільних об'єктів.

Якою б розумною не була невійськова та військова підтримка України в її оборонній боротьбі проти агресії Російської Федерації,

незрозуміло, яку стратегічну мету зрештою має правляча коаліція в Берліні.

У цьому плані комунікація німецького уряду викликає роздратування не лише всередині Німеччини. Такі фрази, як "Україна не повинна програти" або "Російська Федерація не повинна перемогти", не створюють ясності, а викликають політичну невизначеність і шкодять нашій країні.

"Сліпа пляма" в німецькій політиці щодо України має терміново поступитися місцем політичній ясності!

Це означає, що уряд Німеччини має нарешті чітко заявити, яку мету він переслідує, постачаючи військове обладнання, гуманітарну допомогу, а також надаючи технічну, розвідувальну та антикібернетичну підтримку Україні.

Збереження державного суверенітету України, цілісності її території та відновлення країни після війни мають бути наріжними каменями. Це означає, що звільнення територій України, вже окупованих і анексованих Росією на порушення міжнародного права у 2014 році, а також у 2022 році, має відігравати центральну роль.

Формулювання такої стратегічної мети має бути скоординоване з партнерами по НАТО та ЄС.

Окрім того, необхідно вимагати, щоб керівники Росії, відповідальні за розв'язання агресивної війни проти України, були притягнуті до відповідальності та засуджені за "злочин агресії" у розумінні ст. 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Не без іронії можна зазначити, що саме радянський експерт з міжнародного права Арон Наумович Трайнін, який був юридичним радником радянського обвинувачення на Нюрнберзькому процесі проти еліти "третього рейху" в 1945-46 роках, зробив значний внесок у те, що цей злочин сьогодні визнаний в усьому світі як найтяжчий злочин у міжнародному кримінальному праві.

Незалежно від можливих проміжних кроків, таких як тимчасове припинення вогню на ділянках нинішньої лінії фронту, загальне припинення вогню та переговори про майбутню мирну угоду, метою має бути відновлення суверенітету України над усією її національною територією в кордонах 1991 року.

Її територіальна цілісність має бути захищена за допомогою міжнародних військових гарантій, підкріплених санкціями – на відміну від "Будапештського меморандуму" 1994 року, який був порушений Російською Федерацією.

Федеративна Республіка Німеччина несе особливу політичну й моральну відповідальність перед Україною.

З одного боку, вона є спадкоємицею Німецького Рейху, який окупував усю Україну під час Першої світової війни – не в останню чергу задля того, щоб економічно експлуатувати східноукраїнський вугільний та залізорудний регіон Донбасу навколо Донецька та Луганська, який уже на той час був важливий через війну.

Цей план продовжила націонал-соціалістична Німеччина в її агресивній і винищувальній війні проти Радянського Союзу під час Другої світової війни. Тут існує величезна прогалина в погляді возз'єднаної Німеччини на історію за рахунок України, яку необхідно терміново ліквідувати.

З цього випливає, що Німеччина має історично обумовлений борг перед Україною.

Є багато підстав вважати, що російське керівництво грає на час – в надії, що підтримка України з боку Німеччини незабаром послабиться.

Уряд Німеччини зобов'язаний знову і знову нагадувати громадськості про значення військової підтримки.

Перед обличчям німецьких дебатів, які від самого початку характеризувалися закликами до України, на яку було скоєно напад, "вести переговори" замість опору, уряд Німеччини має чітко заявити, що постачання зброї та переговори в жодному разі не є взаємовиключними.

Саме військовий баланс сил вирішуватиме результат будь-яких переговорів, причому на рівних.

Військова мета агресора не змінилася з лютого 2022 року, тому що президент Путін, як і раніше, зацікавлений у знищенні України як держави та нації.

Поки в України є вибір між знищенням і опором, заклики до переговорів, особливо з боку Німеччини, цинічні. Значне документування воєнних злочинів, які збройні сили та інші збройні формування Російської Федерації вчинили та продовжують чинити на окупованих територіях, також чітко показує, що припинення воєнних дій не означає припинення терору та людських смертей у цих регіонах.

Наразі уряд Німеччини покликаний представити стратегічну концепцію припинення агресивної війни Російської Федерації проти України та подолання її наслідків німецькій та міжнародній громадськості та винести її на обговорення.

Бундестаг Німеччини є компетентним і політично призначеним форумом для цього.

Стаття вийшла на Focus Online і републікується з дозволу авторів з редакційними скороченнями

Автори:

Франциска Девіс, історичний факультет, Університет Людвіга-Максиміліана в Мюнхені

Отто Люхтергандт, юридичний факультет, Гамбурзький університет

Штефан Требст, Інститут глобальних і європейських досліджень, Лейпцизький університет