Кавказ в очікуванні нової війни: що стоїть на заваді миру між Вірменією та Азербайджаном

Четвер, 15 лютого 2024, 11:00 — , Грузинський технічний університет
Фото: AFP/East News
Войовнича риторика президента Азербайджану Ільхама Алієва робить малоймовірним мирний договір з Вірменією

У світі існує чимало регіонів, які мають один або кілька хронічних конфліктів. На жаль, одним із них є Південний Кавказ – регіон, затиснутий між двома морями, а також між європейською та азійською частинами континенту.

Через своє привабливе геополітичне розташування Кавказ ніколи не був "оазою миру", де сформовані малі народи мали б можливість нормально існувати. У них постійно були проблеми – як зовнішні, так і між собою. Вони завжди знаходили привід для сварки і тим самим робили себе вразливими перед загрозами, які постійно надходили із зовнішнього світу.

Саме тому вирішити ці конфлікти вкрай складно. Ілюстрацією цієї тези є нинішня ситуація навколо Нагірного Карабаху.

Багато фахівців вважали, що результат останньої війни в Карабаху якщо не остаточно, то принаймні на тривалий час покладе край конфлікту, який політично і психологічно душив увесь регіон протягом останніх тридцяти років.

Але оптимізм виявився надмірним. Схоже, про справжній мир думати ще рано.

У контексті вже сумнозвісного "мирного договору" з'явилася ще одна деталь, яку цього разу озвучив президент Азербайджану Ільхам Алієв. Судячи зі змісту його заяв від 1 лютого, "мир між Вірменією та Азербайджаном буде можливий тільки після того, як буде внесено зміни до конституції Вірменії".

Зокрема, за словами Алієва, Декларація про незалежність Вірменії "містить прямі заклики до об'єднання Карабаського регіону Азербайджану з Вірменією і порушення територіальної цілісності Азербайджану, а посилання на цей документ також відображені в конституції Вірменії".

"Крім того, в інших нормативно-правових документах Вірменії також є територіальні претензії до Азербайджану, у багатьох конвенціях, до яких приєдналася Вірменія, і в інших документах є численні застереження, які не визнають суверенітет Азербайджану над Карабахом", – заявив Алієв.

Треба визнати, що нинішня претензія президента Алієва до офіційного Єревана набагато логічніша, справедливіша, ніж попередні, і головне, її набагато легше вирішити.

Поставимо питання таким чином: яке значення можуть мати заяви прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна та інших вірменських чиновників про визнання територіальної цілісності Азербайджану, якщо все це відкидає конституція їхньої власної країни? Звичайно, за такої передумови будь-яка мирна угода не матиме ціни для Азербайджану.

Також слід зазначити, що і прем'єр-міністр Вірменії виклав свою позицію із зазначеного питання, що, поза сумнівом, можна лише вітати.

За словами Пашиняна, "Декларація про незалежність, що лежить в основі конституції Вірменії, несе фатальні ризики для республіки".

В інтерв'ю Громадському радіо глава уряду закликав розглянути положення Декларації про незалежність з точки зору сусідніх країн, а також висловив думку, що "якщо Декларацію буде збережено, то Вірменія ніколи не досягне миру".

Така заява Пашиняна зайвий раз підкреслює його прагматизм. Навіщо ці непотрібні записи в конституції, коли в Карабаху майже не залишилося вірмен. Саме девірменізація Карабаху є сьогодні головною проблемою Вірменії, а не те, що записано в конституції.

Нікол Пашинян усіма силами намагається не дати Азербайджану приводу для нової війни.

І за це ніхто не може йому дорікати, оскільки за нинішнього розкладу сил Вірменія може просто не витримати такий поворот подій.

Але, з іншого боку, справа не така проста, оскільки в Єревані мало вірять, що Алієву взагалі потрібна ця угода. Антивірменські заяви, з якими періодично виступає азербайджанський лідер, тільки посилюють ці сумніви.

Мабуть, після "карабаського тріумфу" ідею приєднання "Західного Азербайджану" можна розглядати як спосіб роздратування і шантажу Вірменії. При цьому азербайджанська армія продовжує контролювати ту частину території суверенної Вірменії, яка має найбільше значення з військово-стратегічного погляду.

Очевидно, все це в сукупності підштовхує Вірменію до ще більшої мілітаризації, що вона і робить. Мабуть, у Єревані вже засвоїли, що коли справа стосується фізичного виживання, можна розраховувати лише на себе.

Після налагодження військової співпраці з Францією Вірменія почала активно імпортувати сучасну зброю вже з Індії. У пріоритеті й інші потенційні постачальники: Китай, Сербія та Греція.

Тим часом Алієв виграв чергові вибори в Азербайджані, побивши свій власний рекорд. Досі не дуже зрозуміло, навіщо йому знадобилося це голосування.

Сам Ільхам Алієв пояснює потребу в дострокових президентських виборах новою реальністю, створеною об'єднанням країни.

Та помітно, наскільки змінили його досягнуті успіхи. Йому явно подобається титул "Переможний", яким його нагородила місцева преса. Попри те, що війна вже четвертий рік як позаду, президент і досі не може відмовитися від військової форми і часто з'являється в ній на різноманітних заходах.

Звісно, такі деталі викликають додаткові запитання щодо ймовірності нової війни на Кавказі.

Утім, такі різкі кроки малоймовірні, принаймні в короткостроковій перспективі. Скоріш за все, сторони терпляче чекатимуть на розвиток подій на міжнародній арені, насамперед на українському фронті.

Однак на користь імовірності нової війни грає той факт, що серед значної частини азербайджанського суспільства та його політичного істеблішменту досі побутує думка, що Вірменія не повністю "розплатилася" за тридцятирічну окупацію територій Азербайджану.

Це основна проблема, яка гальмує процес примирення та підписання мирної угоди.

Очевидно, що Азербайджан максимально затягуватиме цей процес і намагатиметься, з одного боку, ще більше нашкодити інтересам Вірменії, а з іншого – отримати максимальний зиск для компенсації власного важкого минулого.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.