Голова NATO Stratcom: Росія та ІДІЛ удвох атакують цінності Європи

П'ятниця, 18 грудня 2015, 09:20 — , Європейська правда, Рига-Київ

Останнім часом у НАТО дедалі більше замислюються над протидією інформаційним загрозам. Для боротьби з ними Альянс створив спеціальний центр стратегічних комунікацій – Stratcom. Він розташований у столиці Латвії – країни з найбільшими загрозами для інформаційної безпеки.

При цьому в Stratcom уточнюють – вони не займаються контрпропагандою, а лише вивчають шляхи поширення інформаційних загроз і розробляють методики протидії.

Глава центру Яніс Сартс не приховує вразливості НАТО перед недружньої пропагандою, як з боку Росії, так і "Ісламської держави" (ІДІЛ). Наприклад, що стосується останньої, то навіть фізичне знищення терористів не знімає цю проблему з порядку денного, адже при нинішній антиєвропейській пропаганді появи нової ІДІЛ не доведеться довго чекати.

Аналогічним чином і Росія, активно використовуючи антиєвропейські міфи, успішно вербує нових прихильників. Однак у Stratcom упевнені, що РФ ще більш уразлива, оскільки її міфи не витримують перевірку реальністю. Головне – забезпечити таку перевірку, уточнює Сартс.

– Розкажіть про центр Stratcom. Які ваші основні завдання?

– Центр стратегічних комунікацій вивчає інформаційний простір, а точніше – ті методи, які використовують у ньому різні опоненти.

Також ми розробляємо рекомендації для НАТО та окремих країн Альянсу, як протистояти пропаганді і брехливій інформації. Навчаємо військових, представників державних структур і політичних відомств основ стратегічних комунікацій.

Варто пояснити, що ми вкладаємо у термін "стратегічні комунікації". Це світогляд, який базується на тому, що все, що ти кажеш, робиш чи не робиш, впливає на інформаційний простір, а через нього – на думки людей, на суспільство та соціальні групи.

Стратегічна комунікація – метод, що дозволяє одночасно використовувати всі можливі стратегії, щоб досягти поставлених цілей.

Але є велика різниця між пропагандою і стратегічною комунікацією: у пропаганди немає моральних меж, тоді як для стратегічної комунікації це дуже важливо.

І друге, що важливо для нас – принцип, коли ти відповідаєш за те, що ти сказав і зробив. Це можна назвати словом "відповідальність". І якщо ти хочеш відповідальності, ти маєш всю свою стратегію базувати на правді.

– Як ви вважаєте, які зараз основні загрози для членів НАТО з точки зору інформаційної безпеки?

– З погляду  інформаційної безпеки найбільша загроза – це розкол. Розкол не тільки в межах НАТО і Європи, але й всередині окремих держав і суспільств.

Наші опоненти переслідують цю мету, знаючи, що НАТО або Європа сильні доти, доки вони єдині.

Саме тому Росія, а також інші опоненти застосовують різні заходи в інформаційному просторі, щоб сприяти цього розколу.

– Наведіть приклад роботи на такий розкол. І як йому протистояти?

– Дуже просто – приклад України і збитого малайзійського літака.

Для Росії було дуже важливо створити атмосферу незрозумілості навколо цієї події. Таку незрозумілість можна було використовувати, оскільки деякі держави не хочуть погіршувати відносини з Росією, а тому намагалися уникнути прямих звинувачень. Тож атмосфера незрозумілості була їм на руку, і при цьому вона сприяла розколу НАТО і ЄС.

Для ефективної боротьби з такою політикою треба, щоб тобі довіряли більше, ніж твоєму противнику. Звісно, цього неможливо домогтися за тиждень чи місяць, але ця робота надзвичайно важлива.

Журналіст часто не відокремлює пропаганду від об'єктивної інформації. Дуже часто пропаганда подається як думка іншої сторони, що повністю спотворює сприйняття новини.

Правильно, коли журналіст висвітлює позицію двох сторін. Але це правило нерідко використовується для того, щоб подати в якості другої думки явно фальсифіковану версію. Часто це відбувається тому, що у журналіста просто немає часу, щоб перевірити якість наданої інформації.

Саме таким чином пропаганда поширюється в західних медіа.

– Як з цим боротися? Не можна ж змусити журналістів не спілкуватися з росіянами.

– В жодному разі. Просто треба їх вчити.

– Журналістів?

– Так. Звичайно, це важко, оскільки журналісти думають, що вони вже все знають.

Але, наприклад, у нас були нещодавно курси з норвезькими та фінськими журналістами. Ми просто показуємо, як в медіа проникає пропаганда – на конкретних прикладах. Ось, кажемо, дивіться, як це відбувалося. Показували реальні сюжети з медіа, які базувалися на тому, що журналістам дали завідомо фальсифіковану інформацію, а вони використовували її без критичного аналізу.

– Як ви вважаєте, які країни НАТО найбільше потерпають від ворожої інформаційної агресії?

– У першу чергу – країни Балтії. Дещо меншою мірою – деякі східноєвропейські країни, які входять в НАТО. Також пропаганда є сильною в країнах, що не входять до НАТО, наприклад, у Фінляндії та Швеції.

І є ще інша тактика, яка діє в західноєвропейських країнах, наприклад, в Італії, Німеччині чи Великій Британії. Це не агресія, але спроба інформаційного впливу, щоб домагатися від цих країн вигідної політики.

– А в чому різниця між інформаційною агресією та інформаційним впливом?

– Інформаційний вплив спрямовано лише на вибіркове маніпулювання громадською думкою. Водночас агресія спрямована на те, щоб взяти суспільство під свій контроль. Такий контроль, як той, що існує в самій Росії.

Тривалий час російські ЗМІ вільно транслювалися в балтійських країнах. Їх довго приймали за реальні ЗМІ, хоча вони все більше і більше ставали схожими на рупори пропаганди.

 

Усе це спрямовано на те, щоб взяти частину населення під свій контроль.

І, до речі, зверну увагу, що далеко не всі російськомовні люди в країнах Балтії піддаються контролю з боку Росії. Це один з поширюваних Кремлем міфів. Але це не так.

– Який вихід? Можливо, заборона російських каналів, але як тоді це поєднати зі свободою слова?

– В Латвії, напевно, просто неможливо їх заборонити. Тих, хто вже звик до певних каналах, заборона лише мотивує дивитися їх ще більше.

Інша справа, що необхідно законодавчо змінити базу, на якій працюють ЗМІ, поставивши в різні умови реальні ЗМІ та пропагандистські.

Для цього можна використовувати різні податкові режими, контрольний режим, різний допуск до основних мереж транслювання. Але в жодному разі не заборонами!

Людей завжди цікавить інформація про те, що відбувається навколо них. Отже, у тих, хто дивиться російські ЗМІ, але живе в Латвії, залишається потреба в місцевих новинах. Якщо вони беруть їх з російських ЗМІ, то незабаром помічають їхню ненадійність. І це вже початок шляху.

У російській стратегії є проблеми, головна з яких – розрив між реальністю і картинкою.

Це те, з чим треба працювати, хоча швидких рецептів тут немає. Хіба що можна купити людям квиток до Пскова і відправити їх подивитися на російську реальність – це теж може спрацювати.

– У нас існує така проблема з формуванням інформаційної політики на окупованих територіях. Якщо журналісти говоритимуть з Києва, їхні репортажі не матимуть ефекту присутності. Як бути в такій ситуації?

– Дуже багато залежить і від дій влади. Необхідна політика, яка буде подобатися людям.

Інтереси людей на Донбасі, як правило, дуже прості: як краще виростити дітей, як побудувати хороший дім.

Найкращий рецепт – показати, що український уряд думає про цих людей, прагне їм допомогти не тільки на словах, але й на практиці. При цьому інформаційні стратегії і реальні справи не повинні існувати окремо.

– Приклад пропаганди – РФ намагається подавати український конфлікт як громадянську війну, а не як свою агресію. Як цьому протистояти?

– Я думаю, що ця проблема існує лише в декількох державах, які ретельно бережуть економічні зв'язки з Росією. При цьому такі країни, не буду їх називати, також чудово розуміють, що це зовсім не громадянська війна.

Така проблема була в перші півроку з початку конфлікту, але тепер Росії вже не вдається нікого обдурити.

Подивіться, як сприйняли в ЄС початок участі російських військ у конфлікті в Сирії! Ніхто не повірив, що вони боротимуться з ІДІЛ. Це показує, що Росії більше не вірять.

– Як ви думаєте, які помилки робить Україна у своїй інформаційній політиці?

– Перша слабкість України, яку Росія і змогла використати у своїй стратегії, це питання ідентичності. І це один з ключових елементів інформаційної безпеки країни! Чому ти повинен стояти за свою країну? Хто ти? Чим ти відрізняєшся від інших? Очевидно, що в Україні ця ідентичність не була до кінця сформульована, що дало змогу Росії реалізувати свої плани минулого року.

Друга помилка: уряд має ефективно комунікувати зі своїми громадянами. Що відчувають жителі України, чи впевнені вони, що уряд дбає про них? Цієї довіри між суспільством і владою Україні дуже не вистачає.

Всі ці слабкості помітні, і Росія намагається експлуатувати їх. Тому інформаційна безпека для вас залишається вкрай важливою.

З іншого боку, в Україні є громадянське суспільство, і це та сила, якої немає у Росії.

– Як використовувати цю силу?

– Дуже часто громадяни не дуже довіряють уряду, але довіряють лідерам думок. Отже, ці люди мають більший вплив і довіру, ніж керівництво країни.

Наведу приклад, у 2012 році в Латвії був референдум про надання російській мові статусу другої державної. Кампанія і за, і проти в основному проводилася громадянським суспільством.

– Ще є пропаганда ІДІЛ, яка впливає на європейців, особливо на мусульман. Як з нею боротися?

– Ситуація з ІДІЛ дуже показова, оскільки їхня сила полягає у використанні інформаційного простору.

Чому вони стали найуспішнішою терористичною організацією? Тому що вони прийшли з дуже великою амбітною ідеєю – зробити всесвітній халіфат – і при цьому дуже активно використовують віртуальне середовище.

Твіттер, наприклад, став одним з найефективніших інструментів вербування.

Вони говорять в інтернеті з підлітками на актуальні для них теми, дають відповіді, що резонують з настроями і бажаннями молодих людей, які не відчувають себе впевнено в даному суспільстві.

І таких багато, адже у підлітковому віці дуже рідко почуваєшся комфортно.

Тому значна частина успіху ІДІЛ порівняно з іншими терористичними організаціями – в успішній пропаганді. Вони показують, що йдуть за великою метою, що вони змінять увесь світ. Іншими словами, вони кажуть: ми ефективні, йдіть з нами.

Водночас із ними легше боротися, оскільки вони намагаються продати утопію. І необхідно говорити про це, показуючи, що вони ніколи не досягнуть заявлених цілей.

І звичайно ж, треба вилучати їхніх проповідників з інтернету. Але як це зробити – це вже не тема для публічної дискусії.

У будь-якому разі, дуже важливо, щоб на місце ІДІЛ не прийшли інші організації, що працюють схожим чином.

– Така загроза актуальна?

– Не хотілося б, щоб у них з'явилися послідовники.

Проблема ІДІЛ як така буде вирішена дуже швидко. Не завтра, звичайно, і не наступного тижня, але думаю, що за кілька років їх вже не буде. Інша справа, що буде потім. Що робити, щоб не з'явився новий ІДІЛ – про це треба думати вже зараз.

– ІДІЛ дуже вдало працює на консервативних цінностях. Багато в чому те саме робить і Росія.

– В принципі,

і Росія, і ІДІЛ удвох атакують цінності Європи. І вони досить ефективно використовують міфи про Європу.

Один із викликів сучасного суспільства – швидкі зміни, у тому числі у стосунках між людьми. Вони змінюються так швидко, як ніколи не було в історії. До цього складно адаптуватися, і завжди знаходяться незадоволені, які хочуть повернутися назад до звичної їм стабільності.

І в цьому полі і ІДІЛ, і Росія працюють, причому часто досить успішно.

Але ось що цікаво: риторика Росії істотно відрізняється. Те, що говорять представники їхніх посольств, і що говорять всередині країни. Тобто вони сегментують аудиторію.

Це добре для ефективності, але коли ти зіставляєш такі заяви, то бачиш різницю. Коли люди починають порівнювати такі різні заяви, то це одразу зменшує їхній ефект.

– Росія успішно представляє себе як чи не останнього захисника традиційних цінностей, на противагу аморальній Європі.

– Завжди можна поставити все з ніг на голову. Наприклад, найвідсталіша держава, яка не може прийняти майбутнього, заявляє, що насправді вона більш моральна, ніж решта світу. Але навіть у самій Росії люди з середнім рівнем життя в Москві й Петербурзі набагато ближчі до європейських цінностей, ніж вважає російська влада.

– Так, але ця пропаганда дуже добре діє саме на людей в Європі.

– Тому що вони не їздили до Росії.

Пропаганда діє тому, що вони дивляться на картинку, яку створює пропаганда, і порівнюють її з проблемами, які дійсно є в Європі.

Щоб протистояти цьому, треба розуміти реальні цілі Росії. У нас достатньо фактів, щоб зрозуміти, чим Росія є насправді, якими є її завдання.

І про це треба нагадувати людям. Ми, звичайно, знаємо, що люди схильні швидко забувати інформацію. Тому потрібно знову і знову нагадувати про Крим, Донбас, Сирію, наводити інші приклади.

До того ж, у російській стратегії є слабкі місця, які я називав.

– Останнє питання. У квітні наступного року в Нідерландах буде референдум щодо підтримки асоціації з Україною. Ведеться пропаганда проти України, цілком можливо, підтримувана Росією. Що в такій ситуації робити Києву?

– Перше, що треба зрозуміти, хто і навіщо проводить цю пропаганду і хто її фінансує. Знання – це важливий інструмент проти будь-якої пропаганди. При цьому краще, щоб цим займалася не держава, а громадські організації.

Докопалися, хто веде кампанію проти України? З'ясуйте, навіщо вони це роблять, а головне – на чиї гроші. Я думаю, це був би дуже сильний аргумент, найсильніший з можливих.

З іншого боку, дуже важливо донести до частини населення Нідерландів, що Україна – це європейська країна.

Я пам'ятаю, коли ми намагалися стати частиною НАТО і Євросоюзу, то також мали доводити, що ми такі ж, як і вони, і що у нас такі ж цінності.

Зараз ніхто не має сумніву, що Балтія – це Європа, але в 1999, в 2001 роках все це було далеко не так очевидно для європейців. І над цим треба цілеспрямовано працювати, а не розраховувати на загальний ефект.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua