Чи допоможе вступ до ЄС у захисті культурної спадщини і що треба мати на увазі Україні

В Україні суперечки навколо історичних будівель, історичних ареалів і цінної забудови давно перестали бути вузькою темою для фахівців з охорони спадщини.

Кожен новий конфлікт навколо чергового знесення, реконструкції з втратою автентичності або доведення історичної будівлі до аварійного стану демонструє значну суспільну увагу до питань захисту культурної спадщини.

Про те, чи покращить ситуацію із захистом культурної спадщини євроінтеграція України, читайте в статті юридичного радника Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" Едуарда Сиромятникова Проблема, яку ЄС не регулює: чи допоможе євроінтеграція захистити культурну спадщину. Далі – стислий її виклад. 

Глава 26 переговорного процесу "Освіта та культура" залишається однією з найменш вимогливих до кандидатів, адже право ЄС традиційно залишає сферу освіти та культури (особливо останню з них) значною мірою на розсуд самих держав-членів.

Ця глава зосереджена на м’яких речах, зокрема участі в програмах "Креативна Європа" та "Еразмус+", ратифікації конвенцій ЮНЕСКО, культурному розмаїтті. При цьому зазвичай проблеми щодо знищення, пошкодження чи незаконної реконструкції об’єктів культурної спадщини не висвітлюються.

Але ця легкість насправді є оманливою.

Як показав досвід Чорногорії, формальне закриття глави 26 у 2013 році створило позитивний імідж, але водночас замаскувало глибокі проблеми врядування, які згодом на десятиліття загальмували весь процес вступу.

Або Албанія, яка формально ухвалила новий Закон про культурну спадщину та музеї ще у 2018 році, але Європарламент продовжує висловлювати побоювання щодо ризиків знищення об’єктів культурної спадщини.

Отже, найефективніші механізми захисту нерухомої спадщини в Європі виростають не лише з культурного законодавства як такого, а з поєднання ефективної роботи судової та правоохоронної системи із загальним належним урядуванням.

У звітах за 2024 та 2025 роки Єврокомісія відзначила помітний прогрес України у сфері освіти та культури, але водночас наголосила на потребі подальшого прискорення реформ за лінією фундаментальних питань, передусім верховенства права. У тому числі йдеться про ефективність роботи судової та правоохоронної систем, що охоплюється главами 23 та 24 відповідно.

І якщо Україна серйозно ставиться до євроінтеграції, їй доведеться відповісти на незручне питання: чому ті самі інституції, які мали б захищати історичну забудову, систематично допускають її знищення?

Глава 26 важлива, але вона ніколи не була і, мабуть, не стане головним полем бою за історичну забудову.

Вона може зафіксувати наявність загальної стратегії, участь у "Креативній Європі" та наближення до більш чи менш абстрактних цілей.

Втім, якщо Україна не просуне реформи за логікою глави 23 – підзвітність влади, прозорість дозволів, ефективний судовий захист, боротьба з корупцією, дієві санкції та виконання рішень, – тоді пам’ятки й історичні ареали і надалі програватимуть точковій забудові, що часто підтримується відвертим сприянням інтересам забудовників.

Культурна спадщина зберігається там, де держава та суспільство здатні зробити її руйнування юридично складним, фінансово невигідним і політично токсичним. Зв’язок між "культурною" главою переговорів і верховенством права полягає саме в цьому.

Докладніше – в матеріалі Едуарда Сиромятникова Проблема, яку ЄС не регулює: чи допоможе євроінтеграція захистити культурну спадщину.