Меркель не только с Путиным: где канцлер Германии боролась с диктатурой, а где шла на уступки

Вторник, 30 ноября 2021, 17:15 — Кэти Мартон

У видавництві "Лабораторія" виходить український переклад книги Кеті Мартон "Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель". Це нова біографія політика, яка тривалий час визначала курс Євросоюзу.

Для України Меркель — це в першу чергу посередник на переговорах з Росією після початку агресії Кремля в 2014 році.

З дозволу видавництва "Європейська правда" публікує у скороченому вигляді один з розділів видання про взаємини Меркель з диктаторами сучасності.

* * *

Підхід Меркель до авторитарних режимів (чи то російського, чи китайського) базується на прагматизмі. Вона вважає, що публічно соромити диктаторів — контрпродуктивно.

Меркель, схоже, мислить подібно до персонажа "Хрещеного батька", який казав, що ненависть до ворогів затуманює розум.

Приниження супротивників — не її метод. Її шлях — дипломатія та терпіння.

Маневрувати між власними цінностями, політичними розрахунками та довгостроковими інтересами Німеччини іноді було надзвичайно непросто, якщо не неможливо.

Цілком прогнозовано першим, хто кинув їй виклик, став Владімір Путін.

10 лютого 2007 року президент оновленої Росії вийшов на сцену Мюнхенського форуму та виступив із палкою тирадою проти демократії, Заходу та всього, за що боролася Ангела Меркель. "Росію постійно вчать принципів демократії, але ті, хто нас повчають, самі вчитись не хочуть", — сказав він урядовцям та фахівцям у галузі безпеки. Раптом не стало поступливого Путіна, який просто був вдячний за те, що його країну взяли в європейську родину, та пишався, що німецька канцлерка добре говорить російською.

Він бажав повернути Росії статус великого світового гравця, хай чого б це коштувало. Змішуючи брехню з погрозами, він насміхався з аудиторії, відмахувався від складних питань та ставив під сумнів моральну вищість Заходу.

"Війни нікуди не зникли, — казав він про спроби Заходу зберігати у світі мир. — Зараз гине більше людей, ніж будь-коли". І хоч Путін підтримував сирійського диктатора Башара Асада, котрий влаштував геноцид власного народу, він дорікав Вашингтону за війни на Близькому Сході, а холодну війну називав "періодом стабільності". Ангелу Меркель, яка сиділа в першому ряду, шокувала в’їдлива промова росіянина та його бачення системи, заручницею якої вона була протягом перших 35 років свого життя.

Світ не чув таких заяв від російських лідерів, відколи Микита Хрущов стукав черевиком на засіданні ООН. Однак Хрущов зробив це в розпал холодної війни, а зараз за вікном був 2007 рік.

Здавалося б, усе мало змінитися. Та наступні півтора десятка років найбільш незрозумілі та небезпечні відносини у Ангели Меркель будуть саме з Путіним…

Для Меркель сценарій, який Путін описав у Мюнхені (мовляв, світ — це поле битви найпотужніших держав), був величезним кроком назад.

Німеччина процвітала під захистом західного альянсу, який гарантував Вашингтон. Міжнародний порядок на основі законів та Європейський Союз, що є співдружністю країн з однаковими демократичними цінностями, — таким бачила світ Меркель.

А тепер Путін кинув виклик її світогляду.

Путін думав, що в Ангелі Меркель він знайшов свою "половинку". Вона не лише говорила його мовою, а й бачила Росію такою, якою її не бачили більшість голів інших держав.

Її дитяча поїздка до Москви, де вона отримала нагороду за перемогу на олімпіаді з російської, дуже вразила Ангелу: величезний масштаб і краса архітектури міста, Большой театр, безліч концертних залів. І все це — в атмосфері тотального контролю, як і у Східній Німеччині. Потім, під час відпустки 1984 року, вона автостопом їздила в деякі частини СРСР, недоступні для іноземців.

Звісно ж, роки життя під радянським ярмом підготували її до зустрічі з російським президентом. Витримавши утиски поліцейської держави, справним коліщатком якої був Путін, Меркель чудово знала, яким завбачливим та жорстоким він може бути.

 

* * *

Обіймаючи посаду канцлера, Меркель регулярно спілкувалася з Путіним. Останнім часом — німецькою, бо російську вже підзабула.

Зазвичай перші пів години розмови вона вислуховує від нього список злодіянь Заходу. Деякі реальні, але більшість — вигадані.

Меркель розглядає це як сеанси терапії для Путіна. Потім, коли він закінчує, вона каже йому: "Послухайте, Владіміре, решта світу бачить це зовсім інакше. Це не у ваших інтересах", — розповів Томас де Мезьєр, який часто бував свідком розмов двох лідерів.

"Вона — єдина глава держави, яку Путін дійсно поважає. Він знає, що з нею його трюки не пройдуть". Звісно ж, де Мезьєр має на увазі постійні хитрощі та фантазії Путіна, якими він збиває з пантелику менш проникливих візаві.

Найбільш знакова для їхніх стосунків подія сталася у 2001 році. Того року незграбний і, здавалося, скромний президент Путін бездоганною німецькою звернувся до Бундестагу.

Він висловив надію на тісніші контакти із Заходом та запевнив присутніх, що їхні країни — на одному боці. "Сталінська тоталітарна ідеологія більше не може опиратися ідеям свободи та демократії... Політичний вибір російського народу вповноважив СРСР... знести Берлінський мур, — заявив він, несподівано присвоївши падіння Муру. — Росія — дружня європейська держава".

Тоді німецькі парламентарі схопилися на ноги і заходилися захоплено йому аплодувати. Цікаво, чи помітив Путін, що в другому ряду на своєму місці залишилася майбутня канцлерка.

Ангела Меркель з кам’яним обличчям лише пару разів плеснула в долоні.

Вона знала те, чого не розуміли інші: цінності та відданість ідеям КДБ так просто не вмирають.

Якщо Меркель і плекала слабку надію побачити поміркованого Путіна, реальність її швидко знищила. Коли вона дізналася, що працівники ливарних підприємств на Уралі виливають статуї Путіна з бронзи, а ткачі роблять килимки з його обличчям, Меркель зрозуміла, з ким має справу.

Зразком для наслідування Путіна був не Горбачов, а Сталін.

Хорошим стосункам між ними настав кінець, коли Путін побачив, що Меркель ставить захист прав людини на перше місце в порядку денному.

За звичкою агента КДБ, він почав намацувати її вразливі місця. Під час їхньої першої зустрічі в Кремлі він влаштував їй відомий розвідницький тест із довгим пильним поглядом в очі. Вона не кліпнула.

Під час наступної зустрічі, на березі Чорного моря, знаючи, що Меркель боїться собак (її двічі кусали), він спустив з повідка свого лабрадора Коні. Коли Коні почала обнюхувати канцлерку, обличчям Путіна розпливлася задоволена посмішка.

Проте Меркель навіть не сіпнулася. "Він робить це, щоб довести свою мужність, адже Росія не має успіхів у політиці чи економіці", — сказала вона потім своїм розлюченим підлеглим.

Трюк із собакою не вдався, але Путін ніколи не кидав спроб вибити Меркель з колії.

Задля демонстрації влади він постійно запізнювався на їхні зустрічі. Коли вона якось дорікнула йому цим, він стенув плечима і відповів: "Ну, такі ми люди". "Зате ми не такі", — парирувала канцлерка.

На дрібні витівки Путіна Меркель відповідає по-своєму.

"Владіміре, ви знов молилися?" — дражнить вона його, знаючи, що він збудував у Кремлі каплицю. При цьому сутулість Путіна, широко розставлені ноги та глузлива посмішка (яка настільки дратувала президента Обаму, що він якось порівняв росіянина зі "знудженим школярем на останній парті") здавалися Меркель по-дитячому несуттєвими.

Як вона сказала своїм радникам, Путін "постійно б’є по слабких місцях. Він завжди вас випробовує. Варто йому піддатися — і щоразу ставатимете все меншими й меншими".

"У нього завжди кам’яне обличчя у присутності Меркель. Він може бути веселим і жвавим. Але не поруч із нею, — каже український правозахисник Максим Еріставі. — Вона знає, як його присоромити, не звертаючись до його людяності, це марна річ. Натомість вона вказує йому на те, що порушення прав людини та інші звірства відбуваються у нього під носом. Нагадує, що це його зона відповідальності".

Меркель натякає, що відплата неминуча, навіть для найбільшого циніка, і десь там на нього чекає історична справедливість і, можливо, навіть Міжнародний кримінальний суд у Гаазі.

Хоч вони провели сотні годин у компанії одне одного, Путін і Меркель ніколи не говорять про особисте.

Вони обидва професіонали, які розуміють: немає абсолютно нічого особистого в тому, що Путін поширював дезінформацію про Меркель, аби зменшити її шанси на переобрання, чи в тому, що розповідав вигадані історії про російсько-німецьку дівчинку Лізу, буцімто зґвалтовану мусульманськими біженцями в Берліні в 2016-му.

"Наша Ліза" — називав її міністр закордонних справ Путіна Сергєй Лавров, коли звинувачував Меркель у тому, що вона "покриває" злочинців.

Незабаром сотні людей вийшли до відомства канцлерки, вимагаючи "справедливості для Лізи".

Після ретельного розслідування берлінська поліція встановила, що Ліза просто посварилася з батьками та переночувала у свого друга. Але справу вже було зроблено, а шкоди завдано.

* * *

У кабінеті Меркель досі висить портрет Катерини II.

Російська цариця німецького походження намагалася витягти країну з феодальної трясовини, змусити її "відкритися світу", як казав Гоголь.

Цими словами Меркель часто заохочує земляків зі Східної Німеччини бути відкритими до інших людей, нових переживань і способів життя. Як це зробила вона після 35 років за колючим дротом.

Так, людей досі треба до цього підштовхувати.

У червні 2020 року біля монумента радянським воїнам, що загинули в боротьбі з нацистами, Путін заявив, що збирається правити до 2036 року. І цим розвіяв останні надії Меркель на зміни в Росії.

"З Путіним існує лише три варіанти: мовчати, хвалити чи померти", — сказав український режисер і письменник Олег Сенцов, ув’язнений путінським режимом за свою громадянську позицію.

Та Ангела Меркель не збиралася ані мовчати, ані хвалити. І Путін не міг її примусити.

Замах на російського опозиціонера Навального розкрив тривожний аспект прагматизму Ангели Меркель. З одного боку, вона закликала Європу до солідарності та засуджувала Путіна за порушення прав людини.

Та навіть коли суперник Путіна опинився в комі на лікарняному ліжку в Берліні, Меркель не скасувала будівництво газопроводу "Північний потік-2", котрий качатиме газ із Росії через Балтійське море безпосередньо до Німеччини.

Дозволивши продовжити будівництво "Північного потоку-2", Меркель показала: є принципові позиції, а є політичний розрахунок.

Енергетичний ландшафт Європи суттєво змінився після відмови від російського природного газу на користь американського та норвезького, а також після антимонопольних справ проти російської державної газової компанії "Газпром".

Європейський Союз став більш об’єднаним у цій та інших галузях. Проте одноосібне рішення Меркель щодо "Північного потоку-2" суперечить її бажанню бачити Європу цілісним блоком зі спільною міжнародною політикою.

До того ж, якщо "Північний потік-2" буде добудований, найбільше постраждає країна, якій канцлерка приділила багато часу та зусиль: Україна.

Безсумнівно, Меркель усе це зважила та знає, що буде, якщо вона продовжить гнути свою лінію.

Одне з її улюблених пояснень цієї ситуації звучить так: "Переваг більше, ніж недоліків".

Це дивує навіть її найвідданіших союзників. "Щоразу, коли Обама питав Меркель, чому вона й далі будує "Північний потік", вона відповідала по-різному, — сказав мені радник Обами з питань національної безпеки Чарльз Капчан. — Тиск з боку бізнесу, внутрішня політика, позиція її партнерів по коаліції, або це взагалі не їй вирішувати... і так далі. Постійно різні пояснення".

* * *

Менш особисті, але також дуже непрості стосунки склалися у Меркель ще з одним диктаторським режимом.

Ще задовго до розрекламованого "повороту" Обами в бік Азії Меркель їздила в Пекін і налагоджувала контакти з тамтешніми правителями.

"Ще у 2005 році вона сказала, що Китай — це нова зірка на небосхилі, і нам треба мати з ним хороші стосунки, — розповів тодішній радник канцлерки з питань національної безпеки Крістоф Гойсген. — Вона знаходила час для Цзян Цземіня, Ху Цзіньтао та Сі Цзіньпіна. Китай, з усіма уроками та загрозами, що він несе світу, ніколи не зникав з радара Ангели Меркель". 

У перші роки правління Меркель захоплювали поїздки до Китаю. Вона поверталася в Берлін, сповнена енергії від знайомства з новими людьми (культурними діячами, вченими, підприємцями, чиновниками), та віддавала належне прогресу нового світового гіганта.

Як, питала вона вголос, країна з плановою економікою та однопартійною системою змогла витягнути мільйони громадян із бідності та наростити такий потенціал? Це був безпрецедентний випадок.

Зазвичай канцлерка поверталася з Пекіна зі стосом підписаних торговельних угод для німецького бізнесу.

Зрештою, Китай став третім за розміром ринком збуту німецьких автомобілів.

Проте в листопаді 2007 року Меркель повернулася звідти без підписаних угод і з гнітючим враженням від темної сторони "китайського дива". Раптове погіршення стосунків із Пекіном було розплатою за нещодавню зустріч Меркель із Далай-ламою в Берліні та за її спілкування з недержавними організаціями, дисидентами й журналістами під час візиту до китайської столиці.

"У кожній розмові вона порушувала питання про права людини", — сказав її речник Ульріх Вільгельм, що супроводжував Меркель під час того візиту. "Я захоплююся вашим прогресом, але не можу не говорити про ці речі", — сказала вона китайському президенту Ху Цзіньтао ще під час першої зустрічі.

Китайців це завжди бісило. Вони не люблять, коли хтось втручається в їхні внутрішні справи. Задля демонстрації свого незадоволення Пекін підписав угоди на 30 мільярдів доларів із президентом Франції Ніколя Саркозі, який приїздив того ж тижня, що й Меркель, тоді як канцлерка повернулася додому ні з чим.

Президент Сі Цзіньпін, який обійняв посаду в 2013 році, якось сказав Меркель, що найкращий спосіб відстоювати людські права (в Китаї чи деінде) — це боротися з бідністю. Хоч у цьому вона з ним погоджувалася, Меркель не могла позбутися потреби говорити про нещадні утиски меншин та порушення людських прав. "Якщо ви розженете протестувальників силою, ми будемо змушені публічно їх підтримати", — сказала вона Сі.

Та хоч вона називає його жорстку політику та культ особистості "невтішними", вона розглядає Китай через складніші призми, ніж просто "вільний" чи "не вільний". Тож Меркель перелаштувалася на інші, м’якші способи впливу на іншу сторону.

Культурно-гуманітарний шлях для неї є не заміною складним переговорам, а радше способом продемонструвати свою повагу до давньої — часто ігнорованої на Заході — китайської цивілізації.

Меркель дуже любить історію, зокрема китайську. Мабуть, через це сучасні глобальні амбіції східного гіганта для неї не надто загадкові та страшні.

"Ми часто говоримо з президентом Сі про те, чого можемо одне в одного навчитися. Треба зосередитися на тому, що ми добре вміємо. Коли я їжджу до Китаю, тамтешні лідери нагадують мені, що їхня країна була економічним лідером світу 1700 із останніх 2000 років. "Не засмучуйтеся, якщо ми повернемося на своє звичне місце", — кажуть вони".

Вона порівняла значний прогрес Китаю буквально за одне покоління з відродженням її країни після Другої світової війни.

"Як і Німеччина, Китай рухається вперед завдяки наполегливій праці, творчому потенціалу та технічним умінням", — сказала вона.

* * *

В очах багатьох людей по обидва боки Атлантичного океану рішучий прагматизм Меркель перетворився на фальш у 2019 році, коли Китай продовжив репресії гонконзьких протестувальників та уйгурів.

Як завжди, Меркель зважила варіанти і обрала менше зло.

Вона не збиралася ставити під удар надзвичайно важливі торговельні відносини Німеччини та Китаю через політику.

Для Меркель, яка розглядає ситуацію з історичної перспективи, все максимально зрозуміло. Якщо Захід не почне вчитися у Китаю, то може серйозно від нього відстати.

Глава з книги Кеті Мартон "Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель" публікується з дозволу видавництва та з редакційними скороченнями 

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.