4 шага к наказанию военных преступников: как должна действовать Украина

Четверг, 26 мая 2022, 17:00 — Гюндуз Мамедов, для Европейской правды
Фото: AFP/East News

Вже з перших днів війни в Україні постало чимало питань у сфері міжнародного права: чи понесе відповідальність російське політичне керівництво за агресію, а конкретні виконавці – за тяжкі злочини; чи можна примусити Росію до відшкодування завданих нашій державі руйнувань; чого взагалі варті міжнародне право та міжнародні установи, що були створені задля запобігання агресії?

До них варто додати ще одне: чи зможуть українські органи правосуддя довести задокументовані злочини до судових вироків і покарань?

Зараз перед системою правосуддя – потужне вікно можливостей для відновлення довіри суспільства. Маючи підтримку міжнародного співтовариства, ми можемо показати, що здатні співпрацювати з міжнародними інститутами, пропонувати нові ідеї та адекватно відповідати на виклики воєнного, а згодом і мирного часу.

І скористаємося ми цими можливостями чи ні, залежить лише від нас.

Крок 1. Забезпечення відповідальності агресора

На жаль, міжнародне право не завадило ескалації агресії з боку Росії. Втім, це не привід нехтувати ним.

Радше це привід стати лідером у формуванні нової архітектури безпеки та нових механізмів відповідальності за агресію.

За неповні три місяці повномасштабної агресії українські правоохоронні органи відкрили понад 13 тис. нових проваджень щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Нагадаю, за весь період з 2014 до 2022 року було відкрито понад 30 тис. проваджень.

Війна триває, і злочинів більшає. А фахівців і технічної спроможності слідчих установ – ні.

Департамент нагляду за злочинами, вчиненими в умовах збройного конфлікту, в структурі Офісу генпрокурора потребує перебудови. І щоб зрозуміти, якої, варто розпочати з історії його створення.

Коли я став заступником генпрокурора, події у Криму і на Донбасі вважалися двома окремим історіями. Мовляв, під час окупації Криму не було збройного протистояння. Я ж наголошував на тому, що і в Криму, і на Сході України був скоєний один і той же злочин – агресія.

Тим більше, ми виявили, що в 2014 році спроба створити "Новоросію" з боку РФ на території України була здійснена не тільки в Криму, Донецькій та Луганській областях, але і в інших містах України – в Дніпрі, Запоріжжі, Миколаєві, Одесі, Харкові, Херсоні. Внаслідок чого відбулися сутички, на жаль, з людськими жертвами.

У січні-травні 2014 року було зареєстровано загалом 1699 кримінальних проваджень за фактами проявів сепаратизму та дій проти державної влади. 1390 таких проваджень стосуються подій у Донецьку, Луганську та в Криму. А ще 309 – це про події в інших областях України.

Однак через різну інтенсивність військових дій та специфіку злочинів Департамент нагляду за злочинами, скоєними в умовах збройного конфлікту, складався з двох підрозділів за територіальною спеціалізацією – Криму та ОРДЛО.

Тепер цей Департамент має діяти всюди, де були і є активні бойові дії, у формі окремих управлінь – Сумської, Київської, Харківської, Херсонської, Миколаївської областей. Ці управління мають займатися злочинами в умовах збройного конфлікту.

Щодо інших територій, де не відбувалися збройні зіткнення ЗСУ та армії РФ, слід провести тренінгову роботу з окремими прокурорами, щоб вони могли вести нагляд над фіксацією та розслідуванням, наприклад, ракетних атак.

Далі треба створити аналогічні спеціалізовані департаменти в слідчих органах. Прокуратурі доцільно спиратися на роботу Нацполіції як головного фіксатора злочинів і головного слідчого органу. Нацполіція, як правило, перша опиняється на місці злочину та має найбільший штат слідчих. Тоді як зараз міжнародні злочини – це парафія СБУ.

Але співробітники СБУ, відповідно до реформи, незабаром будуть позбавлені функції слідства, їх значно менше, ніж співробітників Нацполіції, а на додачу – вони є військовими, тож з точки зору міжнародних юрисдикцій не можуть бути неупередженими.

Ще один виклик – співпраця зі слідчими Міжнародного кримінального суду. Зараз Офіс прокурора МКС відправив в Україну 42 слідчих. Це велика команда.

При правильно побудованій роботі українське та міжнародне слідство мають взаємодоповнювати одне одного.

Прокуратура в цьому контексті повинна зосередитись на виконанні своєї конституційної ролі. А саме – на процесуальному керівництві слідством, котре здійснюють спеціальні слідчі органи, на координації їхньої роботи.

І в жодному разі прокуратура не повинна підміняти собою органи слідства. Натомість вона повинна сприяти освіті слідчих, впровадженню передових інструментів і міжнародних стандартів слідства, зокрема в роботі зі свідками та жертвами, в цифровій криміналістиці, у зберіганні даних.

Притягнення винних до відповідальності за скоєні злочини – питання багатовекторне. Міжнародне право наразі не має достатньо дієвих механізмів, які б дали чіткі відповіді.

Водночас такі механізми можуть народитися просто зараз. Наприклад, президент України ініціював створення спеціального національного механізму для здійснення правосуддя над воєнними злочинцями.

Прецедентів притягнення до відповідальності за агресію ядерної країни, особливо попри її волю, наразі немає. Тому ситуація вимагає нестандартних механізмів, навколо котрих би згуртувалася експертна думка, довіра та прагнення справедливості якомога більшої кількості націй.

Крок 2. Інноваційні методи розслідування: покарати винних без доступу до місця злочину

Багато злочинів під час агресії та окупації кояться на непідконтрольних територіях. Як їх розслідувати?

У наш час практично кожен рух, кожна дія так чи інакше лишає електронний слід. Вже зараз є інструменти цифрової криміналістики (тобто дослідження відкритих електронних джерел інформації).

Розслідування атаки на малайзійський літак MH17 навчило Офіс генпрокурора і зокрема Департамент нагляду за злочинами, здійсненими в умовах збройного конфлікту, збирати докази без доступу до непідконтрольних територій. Тож більшість доказів були надані саме українським слідством з допомогою команди Bellingcat, які з відкритих джерел зібрали свідчення причетності Росії до збиття МН17 та викрили низку політичних замахів, вчинених російськими державними органами.

Ці методи стали у нагоді і під час розслідування атаки на український літак рейсу PS752 над Тегераном.

Щоб цифрові докази були надійними і щоб вони були сприйняті в суді, фахівці розробляють відповідні стандарти. Ще в 2000-х з’явилися дослідження Наукової робочої групи з цифрових доказів (SWGDE). А пізніше співробітниками Університету Берклі (США) був розроблений так званий "протокол Берклі", котрий регламентує належний збір та верифікацію цифрових даних. Опанування знань цих інструментів і стандартів, а також навички їх застосування мають бути неодмінною складовою роботи українських слідчих та правоохоронних установ. Це важливий напрям розвитку. Щоб винні були встановлені без помилок, а докази були беззаперечними і в українських, і в міжнародних судах.

Зараз більшість людей достатньо скептично ставляться до міжнародних інститутів забезпечення миру, а заразом і до міжнародного права. Проте в міжнародному праві є потужні резерви притягнення до відповідальності громадян та навіть керівників іншої країни.

Розуміння невідворотності покарання сприяє запобіганню нових злочинів на тимчасово окупованих територіях.

Адже воєнні та інші міжнародні злочини належать до злочинів універсальної юрисдикції.

Тобто такі злочинці переслідуються всюди, де визнаються норми міжнародного кримінального права, а це понад 60 країн світу. Тим більше, у воєнних злочинів та злочинів проти людяності немає строків давності.

Тому Україна може не тільки показати приклад поваги до авторитету та дієздатність міжнародних правових інститутів, а й підсилити їх, ініціювати їхній розвиток.

Але для цього варто, як мінімум, зробити крок назустріч – український парламент має ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду.

Також для роботи на тимчасово окупованих територіях потрібна співпраця і прокуратури, і слідчих органів із неурядовими організаціями та журналістами. З 2016 по 2021 рік і в Прокуратурі АР Крим, і в Офісі генерального прокурора мені та моїм колегам вдалося налагодити продуктивну співпрацю з неурядовими організаціями.

На відміну від представників влади, вони мають доступ до непідконтрольних територій і збирають багато важливої інформації. Українські неурядові організації є амбасадорами міжнародної юстиції в Україні.

Крок 3. Умови здійснення справедливості

При цьому не варто забувати, що російська агресія рано чи пізно закінчиться. І питання, яким буде судочинство, коли відновиться мир, не втратить актуальність.

Реформа судової системи тягнеться роками. Тим часом українські суди відстають від передових зразків врядування і за технічним забезпеченням, і за швидкістю обслуговування, і за фізичною доступністю.

Але дієвий та вартий довіри суд – це умова громадського спокою, росту ділової активності і шанс для реалізації європейських прагнень України. Тому зараз, як ніколи, ми маємо шанс скласти цей іспит та завершити судову реформу.

Порівняно з ситуацією до 24 лютого зріс відсоток тимчасово окупованих чи захоплених агресором територій. Відповідно, і людей, що залучені до забезпечення життєдіяльності на цих територіях.

Деякі з них підтримують агресора свідомо, інші – внаслідок примусу.

Цілком очевидно, що після деокупації українських територій гостро постане питання правової оцінки діяльності тих, хто добровільно чи вимушено залишився та співпрацював з адміністраціями на окупованих територіях.

Повну ясність у цьому питанні бажано забезпечити якомога скоріше. Й після визначення державою законодавчої позиції з цього комплексу питань (зокрема, ймовірно, й люстраційних заходів), саме на судову систему буде покладено основне навантаження щодо такої оцінки.

За результатами розслідування численних злочинів частина злочинців, і військових, і цивільних, отримає вироки, що передбачатимуть обмеження волі в українських пенітенціарних закладах. Чи не стане стан українських місць позбавлення волі на заваді видачі злочинців Україні?

Крок 4. Погляд у майбутнє: розбудова системи ювенальної юстиції

Діти і підлітки – жертви багатьох злочинів. Вимога до застосування спеціальних підходів до неповнолітніх зростає, а спроможність – ні.

На жаль, збройний конфлікт повернув до нашого словника жахливий вислів "діти війни". З 24 лютого було вбито 238 українських дітей, ще 433 поранено. Тисячі зазнали психологічних травм. Знищена соціальна інфраструктура для дітей, зокрема пошкоджено 1848 закладів освіти, з яких 173 – зруйновано повністю.

Проте слід зазначити, що багато дітей в Україні і на мирних територіях, ще до 24 лютого 2022-го роками жили щодня ніби на своїй власній війні. Тільки за 9 місяців 2021 року кількість потерпілих дітей збільшилась майже на 13% – до майже 5 тисяч. 221 дитина стала жертвою зґвалтування, а це на 25% більше, ніж попереднього року.

Робота з дітьми, як в мирний, так і в воєнний час, має суттєву специфіку, зважаючи на вік, психоемоційний, сімейний стан дитини. Тому роботу з неповнолітніми мають забезпечувати саме спеціальні (ювенальні) прокурори, слідчі, судді, адвокати, психологи та лікарі. Зараз, враховуючи масштаби збройного конфлікту, це ще актуальніше.

Слід реалізувати у всій країні під егідою UNICEF проєкт Barnahus щодо захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали від злочинів або стали свідками правопорушення.

Перший пілотний проєкт вже був запущений у Вінниці. Його суть полягає в тому, що спочатку дитині надається терапевтична допомога, психологічна реабілітація, потім – допит і медичний огляд для судових цілей. Завдання було в тому числі звести кількість допитів дитини до мінімуму.

Наразі чимало дітей, на жаль, є свідками та жертвами воєнних злочинів. Тому вкрай важливо оперативно забезпечити якісну процесуальну роботу з ними.

До того ж діти доволі швидко витісняють страшні події зі свого життя. Й вже за рік більшість із них, ймовірно, не зможуть свідчити про пережите.

Звісно, згадані кроки не є вичерпними, однак вони – першочергові для повернення довіри до правосуддя в цілому та закладення фундаменту для розбудови України в повоєнний період.

Автор: Гюндуз Мамедов, 

заступник генерального прокурора України (2019-2021 роки)

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.